План
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика систем мобільного зв’язку
1.1 Основні типи систем мобільного зв’язку
1.2 Структура мереж мобільного зв’язку
Розділ 2. Здійснення злочинів у сфері мобільного зв’язку
2.1 Злочини проти компанії стільникового зв’язку
2.2 Несанкціоноване перехоплення інформації
Розділ 3. Запобігання злочинам у сфері мобільного зв’язку
3.1 Шифрування даних
3.2 Аутентифікація
Висновок
Література
Вступ
В умовах сьогодення відбувається якісна зміна кримінального світу: у своїй злочинній діяльності кримінальні структури використовують найсучасніші досягнення науки і техніки, комп’ютерні системи та нові інформаційні технології. Тобто, відбувається процес інтенсивної інтелектуалізації організованої злочинності.
Революція зв'язку вийшла за стіни офісів і контор і поширилася на школи, квартири, бібліотеки, проникаючи в кожний куток нашого повсякденного життя. Мобільний телефонний зв’язок сьогодні є одним з видів безпровідного персонального зв’язку, що активно розвивається. Але значно більшими темпами зростає злочинність у цій сфері. Злочини здійснюються організованими злочинними групами, діяльність багатьох з яких має транснаціональний характер.
Сьогодні мобільний телефон – це не тільки засіб зв'язку, фотоапарат або відеокамера, але ще і радіомаяк. Сучасна людина, сама того деколи не підозрюючи, всюди залишає сліди – і йдеться не тільки про відбитки пальців. Ми чи не щохвилини залишаємо електронні сліди – коли дзвонимо з мобільного телефону, входимо в Інтернет або вставляємо квиток в турнікет метро. І сліди ці можуть бути виявлені за допомогою різних технічних засобів. Злочини у сфері інформаційно-комунікаційних технологій переважно не є тяжкими, але їх розкриття потребує застосування спеціальних науково-технічних засобів та залучення фахівців зі спеціальними знаннями у галузях телекомунікацій, електронних розрахунків, застосування Інтернет-технологій і т. ін. Тому у даній роботі за мету я ставила дослідити системи мобільного зв’язку, проаналізувати різноманітні способи здійснення злочинів у сфері мобільного телефонного зв’язку, а також визначити способи запобігання злочинам такого типу.
Розділ 1. Загальна характеристика систем мобільного зв’язку
система мобільний зв'язок злочин
Мобільні телефони фактично є складною мініатюрною прийомо-передаваючою радіостанцією. Кожному мобільному телефонному апарату присвоюється свій електронний серійний номер (ESN), який кодується в мікрочіпі телефону при його виготовленні і повідомляється виробниками апаратури спеціалістам, які здійснюють його обслуговування. Крім того, деякі виробники вказують цей номер у посібнику для користувача. При підключенні апарату до системи зв’язку компанії, яка представляє послуги мобільного зв’язку, в мікрочіп телефону додатково заносяться мобільний ідентифікаційний номер (MIN).
Мобільний телефон має велику, а іноді і необмежену, дальність дії, яку забезпечує сотова структура зон зв’язку. Вся територія, яка обслуговується стільниковою системою зв’язку, поділена на окремі прилягаючі один до одного зони зв’язку або «соти». Телефонний обмін в кожній такій зоні управляється базовою станцією, здатною приймати сигнали на великій кількості радіочастот. Крім того, ця станція підключена до звичайної провідної телефонної мережі і оснащена апаратурою перетворення високочастотного сигналу мобільного телефону в низькочастотний сигнал провідного телефону і навпаки, чим забезпечується узгодження обох систем.
В основі будь яких систем мобільного зв'язку лежить підсистема базових радіо станцій (далі БС). Основна функція БС обмін інформацією з мобільними телефонами (далі МТ), що знаходяться в зоні дії БС, та обмін інформацію з центральним комутатором (далі ЦК).Функція ЦК обмін інформацією з БС та через них з МТ, а також обмін інформацією з абонентами, що користуються мережами загального користування, як національними так і міжнародними, мережами інших операторів.
Інтерфейсом, транспортною мережею (далі ТМ) між БС, ЦК є найчастіше радіорелейні системи, оптичні системі передачі інформації іноді системи на основі кабельних ліній зв'язку.
Під покриттям або зоною обслуговування (далі 30) зазвичай розуміють територію, що знаходиться в зоні дії БС (базових станцій) оператора. Саме сигнал від наявних БС (базових станцій) і визначає розміри, границі 30 (зони обслуговування). 30 (зону обслуговування) поділяють на чарунки. В умовному центрі яких розміщені БС (базові станції). Чарунки поділяються зазвичай на три сектора: А,Б,С.
1.1 Основні типи систем мобільного зв’язку
Сучасні системи мобільного радіозв’язку (CMP) досить різноманітні за спектром застосувань, що використовується інформаційними технологіями і принципами організації. Тому їх змістовний огляд був би досить складним без попередньої систематизації. Отже, можна запропонувати наступний набір класифікаційних ознак CMP:
· спосіб керування системою, інакше спосіб об’єднання абонентів - централізований (координовий) або автономний (некоординований). При централізованому об’єднанні зв’язок між абонентами здійснюється через центральні (або базові) станції. В протилежному випадку зв’язок між користувачами встановлюється безпосередньо, без участі базових станцій;
· зона обслуговування - радіальна (в межах радіуса дії радіостанції), лінійна (для лінійно протяжних зон), територіальна (для певних конфігурацій території);
· спрямованість зв’язку - односторонній або двосторонній зв’язок між абонентом і базовою станцією;
· вид роботи системи - симплекс (почергова передача від абонента до базової станції і назад) і дуплекс - одночасна передача і прийом в кожному з двох названих напрямків;
· метод розподілу каналів у системі радіозв’язку, або метод множинного доступу - частотний, тимчасовий або кодовий;
· спосіб використання частотного ресурсу, виділеного системі зв’язку, - жорстке закріплення каналів за абонентами, можливість доступу абонентів до загального частотного ресурсу (транкінгові системи), повторне використання частот за рахунок просторового рознесення передатчиків (стільникові системи);
· категорія абонентів, які обслуговуються системою зв’язку абонентів - професійні (службові, корпоративні) абоненти, приватні особи;
· вид інформації, що передається - мова, кодоване повідомлення та ін.
Даний перелік не вичерпує всіх можливих системоутворюючих ознак (можна згадати і такі, як діапазон частот, що використовуються, вид модуляції сигналів, спосіб з’єднання системи зв’язку з комутованою телефонною мережею загального використання (ТМЗВ), число абонентів, що обслуговується і т.д.), однак і його достатньо для демонстрації різноманіття існуючих CMP.
В залежності від призначення системи, об’єму послуг, що надаються і розмірів зони обслуговування можна виділити чотири типи СМР: транкінгові системи зв’язку, системи персонального радіовиклику, системи персонального супутникового зв’язку та стільникові системи мобільного зв’язку.
Термін «транкінговий» (або транковий) походить від англійського trunk (стовбур) і відображає ту обставину, що «стовбур зв’язку» містить декілька каналів, прим чому жорстке закріплення каналів за абонентами відсутнє. В літературі можна знайти різні визначення транкінгових систем, загальним для яких є саме надання в розпорядження абонента одного із вільних на даний момент каналів. До цього класу відносять:
· радіально-зонові системи наземного мобільного радіозв’язку, що використовують автоматичний розподіл обмеженого частотного ресурсу ретранслятора серед великої кількості абонентів;
· системи масового застосування, які дозволяють при обмеженому частотному ресурсі обслуговувати максимальну кількість абонентів.
Транкінгова система зв’язку може бути представлена узагальненою структурною схемою (рис.1.1), де використані наступні позначення:
– МС - мобільна станція (мобільний абонент);
– БС - базова станція (центр управління);
– УОР - пристрій об’єднання радіосигналів;
– Р - ретранслятори;
– ЦКМС - центр комутації мобільного зв’язку;
– ТФОП - телефонна мережа загального користування;
– ДПУ - диспетчерський пункт управління.
Рис. 1.1 Узагальнена структурна схема транкінгової системи зв’язку
Системи персонального радіовиклику (СПРВ), або пейджингові системи (від англійського paging - виклик), являють собою системи мобільного радіозв’язку, які забезпечують односторонню передачу коротких повідомлень із центру систему (терміналу персонального радіовиклику, або пейджингового терміналу) на мініатюрні абонентські прийомники (пейджери).
В найзагальнішому версії структурна схема СПРВ представлена на рис. 1.2, де використовуються скорочення:
– ТПВ - термінал персонального виклику;
– КСПВ - контролер мережі персонального виклику;
– ЦЕиО - центр експлуатації та обслуговування;
– БС - базова станція;
– АП - абонентський прийомник.
Рис. 1.2. Узагальнена структурна схема СПРВ
Терміном «системи персонального супутникового зв’язку» (СПСЗ) об’єднуються різні за будовою і орбітальною конфігурацією системи, в яких термінал користувача отримує і передає повідомлення по радіолінії, що напряму пов’язує його з космічним апаратом (КА). Основна роль СПСЗ у сучасному світі полягає в розповсюдженні послуг мобільного зв’язку на ті ділянки земної поверхні, де розгортання наземних мереж неможливе в принципі або є економічно недоцільним, тобто в акваторіях Світового океану, в районах з малою густотою населення и т.д. Можна сказати, що СПСЗ призначені для «глобалізації» інформаційного сервісу, так як вільні від будь-яких обмежень, пов’язаних з географією і рельєфом регіонів, що обслуговуються. Ділянка території радіопокриття, на якій здійснюється зв’язок у фіксованій смузі частот, схематично зображується у вигляді правильного шестикутника і за подібністю до бджолиних сот отримала назву соти. В результаті СМР з територіальним рознесенням частот отримали назву сотових (стільникових) систем мобільного зв’язку (ССМЗ). Групу сот, в межах якої відсутнє повторне використання частотних смуг, називають кластером. Сотова топологія дозволяє багатократно збільшити абонентську ємкість системи у порівнянні з системами радіальної структури і охопити скільки завгодно велику зону обслуговування без погіршення якості зв’язку і поширення виділеного частотного діапазону. Разом з тим використання стільникового принципу побудови передбачає і ряд ускладнень, що стосуються визначення місце розташування мобільного абонента на даний момент і забезпечення безперервності зв’язку при переміщенні його з однієї соти в іншу. Відповідна процедура отримала назву естафетної передачі.