Земельна ділянка при державній реєстрації є обліково-реєстраційною одиницею.
Реєстрація земельної ділянки є засобом охорони прав землевласників і землекористувачів від різного роду порушень. Вона забезпечує сталість землеволодінь і землекористувань, використання земель відповідно до цілей і призначень, для яких вони надані землевласникам і землекористувачам.
Таким чином, земельна реєстрація досить добре забезпечує вивчення земель у правовому відношенні і визначає їхнє господарське положення.
Державна реєстрація земельних ділянок і прав на них є третім структурним блоком державного земельного кадастру. За своєю суттю це процедура перевірки і юридичного підтвердження правильності інформації в кадастровій справі і внесення відповідних записів у поземельну книгу. Принципове значення цих дій полягає в тому, що з часом занесення даних про право власності на земельну ділянку в Поземельну книгу держава гарантує суб’єкту права умови користування земельною ділянкою, які зафіксовані у правовстановлюючому документі. І кадастровій справі ( реєстр обмежень, сервітутів).
Процедура державної реєстрації земельних ділянок включає: аналіз і юридичну експертизу правовстановлюючих документів їх відповідність чинному законодавству; запис в поземельну книгу; виписку реєстраційного свідоцтва (посвідчення), відмітку факту реєстрації в реєстраційній карті земельної ділянки, передачу кадастрової справи; реєстраційної карти; свідоцтво про державну реєстрацію і його копію у відділ земельних ресурсів, який вручає свідоцтво суб’єкта права власності на земельну ділянку і передає кадастрову справу в архів.
Первинним правовим документом системи реєстрації земельних ділянок і прав на них є Поземельна книга, яка містить в собі всі необхідні дані для однозначного визначення прав на земельні ділянки і є єдиним джерелом інформації, основою для визначення існуючих прав на землю громадян, юридичних осіб, судових органів і органів управління.
Враховуючи, що реєстрація землі у запропонованому вигляді запроваджується в Україні вперше є потреба відпрацювання процедури реєстрації та взаємодії різних відомств, задіяних системою. У зв’язку з цим пропонуються логічні схеми процесу реєстрації земельних ділянок та взаємодій відомств щодо створення ведення та використання земельно-кадастрової інформації.
При реєстрації земельних ділянок приватної форми власності на землю спочатку реєструють землі, передані громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель (присадибна ділянка) та для ведення селянського (фермерського) господарства, для садівництва, дачного і гаражного виробництва. Окремо реєструють земельні ділянки громадян, надані їм у користування як постійне, так і тимчасове. Після цього проводиться підсумок всіх земель переданих у приватну власність і наданих у користування.
Загальну площу земельних ділянок записують на основі документів, які підтверджують право власності, право користування землею. Що до кожного виду власності і користування землею вказують назву документу, на основі якого проведена реєстрація, його номер і дату видачі власнику землі і землекористувачу або номер і дату прийняття рішення.
Після реєстрації кожної земельної ділянки залишають відповідну кількість рядків для внесення поточних змін.
ВИСНОВКИ
На даний час в Україні завершився третій етап земельних перетворень. Відбулися принципові, глибокі зміни в формі власності на землю, розв’язана проблема забезпечення громадян земельними ділянками, введена платність за землекористування, створенні передумови для розвитку ринку землі, був введений в дію з 1.01.2002 року Новий Земельний Кодекс України.
Необхідно зазначити, що даний період є не лише рубежем історичних віх в розвитку суспільства, а й відліку здійснення якісно нових завдань щодо формування земельних відносин. Земельні перетворення в Україні – це справа складна, багатогранна, яка потребує детально продуманих кроків, консолідації зусиль вчених, економістів, фахівців різного профілю. Проведення земельної реформи – це дуже складний та довготривалий процес і щоб реалізувати його успішно, прийти до очікуваних результатів, він повинен базуватися на глибокому продуктивному веденні необхідного комплексу землевпорядних робіт.
Однак фундаментальне завдання, яке ставилось перед земельною реформою - радикально змінити відношення до землі як до національного багатства шляхом розширення спектра форм власності, залучення до виробництва нових власників, зацікавлених і спроможних ефективно, раціонально, по-господарськи та еколого-безпечно використовувати сільськогосподарські земельні ресурси - практично не вирішено.
Разом з тим необхідно відмітити, що до цього часу відсутні скільки-небудь помітні зрушення і у розв'язанні такого важливого завдання земельної реформи, як розвиток ринкового та неринкового земельного обігу. Останній покликаний сприяти:
- розумній концентрації сільськогосподарських угідь у руках дбайливих і відповідальних власників;
- підвищенню результативності використання цих угідь;
- їх використанню, зменшенню негативних антропотехногенних навантажень на ґрунтовий покрив. Вирішення цих життєво важливих завдань вимагає цілеспрямованої роботи всіх гілок влади щодо створення правової, організаційної та економічної бази функціонування в Україні цивілізованого земельного ринку.
Таким чином, вирішення цих життєво важливих завдань вимагає цілеспрямованої роботи всіх гілок влади щодо створення правової, організаційної та економічної бази функціонування в Україні цивілізованого земельного ринку. [5]
сама земельна реформа ще не досягла своєї кінцевої мети. Поки що не вдалося:
- стабілізувати агропромислове виробництво;
- істотно підвищити конкурентоспроможність вітчизняної агро-продукції;
- ефективність використання земельних ресурсів;
- знизити земле місткість сільського господарства в нашій державі;
- покращити екологічний стан сільськогосподарських угідь;
- зберегти ґрунт від виснаження та деградації.
Тому слід продовжувати земельну реформу та вдосконалювати земельні відносини, насамперед в аграрній сфері, вносячи певні зміни у форми і методи здійснення земельних перетворень на селі. Доцільно, на наш погляд, внести певні корективи в існуючу систему земельної оренди, державного контролю за раціональним та еколого-безпечним використанням усіх земель сільськогосподарського призначення, посилити увагу і збільшити інвестування земле-охоронних і земле-меліоративних заходів.
Щоб земельна реформа в Україні найближчим часом була спроможна дати реальні та відчутні позитивні результати, необхідно, на нашу думку, вирішити щонайменше чотири великих групи складних і нелегких проблем.
1. Проблеми, пов'язані зі стабілізацією аграрного виробництва, істотним покращанням фінансового стану сільськогосподарських підприємств різних форм власності та господарювання, посиленням інвестиційної діяльності в усіх сферах національного АПК. З цією метою вкрай необхідно розвивати підприємницьку ініціативу на селі, надавати агропромисловим товаровиробникам пільгові кредити, дотації на деякі види затрат, наприклад, на придбання мінеральних добрив, отрутохімікатів, гербіцидів, сортового насіння, племінних тварин тощо. Все це, безперечно, позитивно відіб'ється на раціоналізації та екологізації використання земельних ресурсів у сільському господарстві.
2. Проблеми, які безпосередньо стосуються поглиблення земельної реформи і підвищення її результативності:
- необхідно завершити повне юридичне оформлення прав власності на землю та інші форми землеволодіння;
- провести широкомасштабні кадастрові роботи;
- запровадити і жорстко дотримуватися правил стимулювання та санкцій за показниками рівня використання сільськогосподарських угідь та їх екологічного стану.
З метою господарсько доцільного, економічно та екологічно обґрунтованого перерозподілу земель сільськогосподарського призначення в державі має бути запроваджений зрештою регульований земельний ринок, який враховує нинішні соціально-економічні реалії та регіональні особливості можливого земельного обігу.
3. Проблеми, які пов'язані зі створенням повноцінної та високорозвиненої ринкової інфраструктури, в т.ч. і земельного ринку. Без такої інфраструктури подальший розвиток ринкових перетворень аграрного сектора та усього АПК, поглиблення земельної реформи просто неможливі. Для цього в державному бюджеті, як і в місцевих бюджетах, мають передбачатися відповідні кошти. Від успішного вирішення зазначених вище проблем залежать продовольча безпека держави та раціональне й еколого-безпечне використання її найціннішого багатства - земельних ресурсів.
4. Проблеми, які необхідно вирішувати у сфері аграрного землекористування, реформуючи земельні відносини на селі таким чином, щоб перевести його на модель сталого розвитку. Це має бути фундаментальним завданням нового етапу здійснення земельної реформи в Україні. Як відомо, Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992 р. в м. Ріо-де-Жанейро, визначила комплекс завдань щодо системного підходу до планування та раціонального використання земельних ресурсів взагалі й у сільському господарстві зокрема.[1]
Важливу роль у здійсненні земельної реформи відіграє земельний кадастр.
Земельний кадастр виконує певні ролі:
1) регулююча роль кадастру - інформаційно забезпечити формування, удосконалювання і функціонування адміністративних і економічних механізмів державного регулювання земельних відносин, і особливо формування земельного ринку;