Смекни!
smekni.com

Земельний сервітут (стр. 2 из 6)

Неможливо встановити сервітут на власну земель­ну ділянку, оскільки власник може використовувати ділянку у всіх відношеннях не на праві сервітуту, а на підставі права власності. Внаслідок цього, якщо в одній особі поєднуються суб'єкт права земельного серві­туту і власник ділянки, дія сервітуту підлягає припи­ненню.

Відмова особи, яка володіла правом земельного сер­вітуту, від такого права є формою її добровільного во­левиявлення і є безумовною підставою припинення дії сервітуту.

Як зазначалось, земельні сервітути доцільніше вста­новлювати не в календарні строки, а до настання пе­вної події чи обставини. Однак стаття в якості під­став припинення сервітуту зазначає закінчення його терміну або невикористання його протягом трьох ро­ків. В обох випадках терміни обчислюються з часу дер­жавної реєстрації земельного сервітуту.

Ст. 102 наводить підстави припинення дії земель­ного сертифікату, але не чітко зазначає органи чи осо­би, які приймають рішення щодо його припинення. Оче­видно, такі рішення правомочні приймати — в залеж­ності від суб'єкта власності на землю — приватні вла­сники, органи місцевого самоврядування, відповідні державні адміністрації у формі акцепту, згоди на при­пинення сервітуту.

У судовому порядку дія земельного сервітуту може бути:

- скасована внаслідок неправомірних дій при. його встановленні, виявлення відсутності підстав, неналеж­них сторонах тощо;

- припинення при порушенні, власником сервітуту умов користування ним; при припиненні підстав його встановлення;

- при неможливості подальшого цільового викорис­тання земельної ділянки внаслідок встановленого на неї сервітуту.

Обов'язковою умовою настання юридичних наслід­ків припинення дії земельного сервітуту є повідомлення органів державної реєстрації земельних прав.

Статтею 100 ЗК закріплено: «Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки». ЦК визнає основним призначенням сервітуту задоволення нестатків осіб, здається більш правильним, ніж варіант, що міститься в ЗК, що метою призначення сервітуту визнається можливість обслуговування своєї земельної ділянки. Підхід ЦК знімає цілий ряд питань, що виникають у результаті аналізу видів земельного сервітуту, закріплених у статті 99 ЗК.

1.4 Проблеми законодавчого регулювання сервітуту

Тепер звернемося до деяких видів земельного сервітуту. Пункт «е» статті 99 ЗК у якості одного з видів земельного сервітуту встановлює «право напувати свою худобу з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці». Тут і виникає питання підстави і мети встановлення земельного сервітуту. Якщо звертатися до ЗК, то навряд чи можна говорити, що даний вид сервітуту спрямований на обслуговування земельної ділянки. Прикладів таких сервітутів можна привести безліч, особливо з огляду на той факт, що перелік видів земельних сервітутів, визначений ЗК, нескінченний. Проблема невідповідності мети встановлення сервітуту фактичним способам користування зазначеним правом може бути вирішена двома шляхами [2].

По-перше, потрібно змінити мету встановлення земельного сервітуту, не обмежуючи лише необхідністю обслуговування власної земельної ділянки. По-друге, узагалі не визнавати подібні випадки підставою встановлення земельного сервітуту, адже вони безпосередньо не зв'язані з нестатками щодо обслуговування земельної ділянки. Останній варіант, напевно, більш доцільний, оскільки, «розмиваючи» поняття земельного сервітуту, ми втрачаємо його специфічний зміст, що має сугубо земельно-правове регулювання. У розглянутій статті законодавець таки не відійшов від своїх традицій уживання конструкцій типу «і т.д.», «і ін.», закріпивши нескінченний перелік видів земельного сервітуту. З одного боку, явище це позитивне, що збільшує можливості застосування даного інституту, оскільки не можна свідомо передбачити, які потреби можуть виникнути у власників або користувачів земельних ділянок і яким чином вони можуть бути задоволені. Тому запропонований у статті 99 ЗК перелік варто вважати своєрідним орієнтованим прикладом, зразком того, що може бути земельним сервітутом. Адже, як уже підкреслювалося, визначення земельного сервітуту, наведене в статті 98 ЗК, не дозволяє цілком розкрити і зрозуміти його зміст. З іншого боку, така воля у визначенні основ установлення земельного сервітуту може привести до визначених зловживань з боку зацікавлених осіб. Отже, найбільш правильним варіантом було би закріплення в ЗК визначення, що формує визначений «образ» земельного сервітуту. При наявності такого визначення будь-який вигаданий особою спосіб користування чужою земельною ділянкою повинний був би чітко вписуватися в загальну «конструкцію» земельного сервітуту.

Аналізуючи положення ЗК, а саме частину другу статті 100, можемо визначити, що земельний сервітут установлюється між власниками сусідніх земельних ділянок. Разом з тим положення частини другої статті 404 ЦК знову розширюють можливість застосування даного інституту, говорячи наступне: «Особа має право жадати від власника (землекористувача) сусідньої земельної ділянки, а в разі потреби — від власника (землекористувача) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту». Якщо проаналізувати види сервітутів, закріплені в ЗК, то, безумовно, правильним варіантом буде застосування підходу ЦК. Адже, наприклад, потреба в заборі води з природної водойми і права проходу до неї (пункт «д» статті 99 ЗК) або потреба прогону худоби по наявному шляху (пункт «е» статті 99 ЗК) можуть виникнути не тільки у власників сусідніх (прилягаючих одна до одної) земельних ділянок. Застосовуючи підхід, запропонований ЗК, ми тим самим порушуємо принцип рівності прав громадян.

Не знайшли свого відображення в ЗК норми, які б врегулювали особливості наділення земельним сервітутом кількох людей щодо однієї земельної ділянки. Напевно, з огляду на підхід, відповідно до якого земельний сервітут може бути встановлений лише щодо сусідньої земельної ділянки, законодавець бачить можливість сусідства між собою тільки двох земельних ділянок. Хоча і украй важко представити ситуацію, коли десять «сусідів» будуть постійно, щодня відвідувати близьку до них земельну ділянку на праві земельного сервітуту, так ще і проганяти через неї свою худобу або, наприклад, складувати на ній будівельні матеріали. Адже ЗК не встановлює обмежень щодо кількості осіб, що можуть користуватися правом земельного сервітуту щодо однієї земельної ділянки.

При такій ситуації говорити про абсолютності права власності власника земельної ділянки, щодо якої встановлений сервітут, принаймні, складно.

Остаточно не визначене питання суб'єктного складу осіб, що виступають сторонами в сервітутні відносини. Непослідовність уживання термінів «власник» і «землекористувач» у ЗК не дає нам можливості затверджувати, що дані відносини в однаковій мірі поширюються як на власників, так і на користувачів земельних ділянок. Частина друга статті 100 ЗК говорить «Земельний сервітут установлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок...». Разом з тим в інших статтях поняття «власник» і «користувач» стоять через кому. Така ситуація може викликати труднощі в рішенні питання щодо відшкодування збитків, що можуть відбутися унаслідок установлення земельного сервітуту. Адже частина четверта статті 101 ЗК закріплює: «Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, заподіяних установленням земельного сервітуту». Незрозуміло, чи виникає право на таке відшкодування в особи, що володіє земельною ділянкою, щодо якої установлено сервітут, не на праві власності, а на праві користування, наприклад, на підставі договору оренди.

Відповідно до статті 101 ЗК, сервітут як право не підлягає відчуженню. Поряд з цим дія земельного сервітуту зберігається у випадку переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Щодо особи, що здобуває право на пануючу земельну ділянку (земельна ділянка, для обслуговування якої встановлюється сервітут), питань не виникає. Вона знаходиться в більш вигідному положенні, ніж особа, до якої переходить право на обслуговуючу земельну ділянку (ділянка, щодо якої встановлюється земельний сервітут). Виникає ситуація, коли особа, що наміряється придбати земельну ділянку, змушено вибирати, здобувати її з обтяженнями у виді земельного сервітуту або не здобувати її взагалі. Тому більш правильним варіантом було б автоматичне збереження дії земельного сервітуту при переході права власності лише на пануючу земельну ділянку, оскільки це ніяк не обтяжує нового власника пануючої ділянки і не встановлює для власника обслуговуючої ділянки додаткових обмежень. При переході ж права власності на обслуговуючу земельну ділянку автоматичне збереження дії земельного сервітуту недоцільне. Адже особа здобуває абсолютне право власності на земельну ділянку, і саме за її волі (згоди) можуть установлюватися будь-які обмеження або обтяження.

Не менш цікавим питанням є припинення дії земельного сервітуту. Стаття 102 ЗК розділяє всі підстави припинення на дві групи, критерієм вважаючи ступінь обов'язковості припинення земельного сервітуту. Так називані безумовні підстави, закріплені в частині першої статті 102 ЗК, при наявності яких дія земельного сервітуту беззаперечно підлягає припиненню. Частина друга статті 102 говорить про випадки, при наявності яких за вимогою власника дія земельного сервітуту може бути припинена в судовому порядку. Такими випадками є припинення основ установлення земельного сервітуту і виникнення обставини, коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, за її цільовим призначенням. З положень зазначеної статті випливає, що рішення про припинення дії сервітуту повинний прийняти суд. Виходить, воно може бути як позитивним, так і негативним. Виникає питання, наскільки розумним і справедливим буде рішення суду про незадоволення вимоги власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, про припинення дії останнього при обставинах, коли основ для його установлення вже не існує. Подібне питання виникне і при аналізі іншої підстави припинення дії земельного сервітуту — коли його існування унеможливлює використання земельної ділянки по цільовому призначенню, адже принцип цільового використання земель є одним з основних принципів земельного права. У той же час стаття 406 ЦК «припинення обставини, що стала підставою для встановлення сервітуту», визначає як безумовну підставу, що тягне безальтернативне рішення про припинення дії земельного сервітуту. І знову ЦК України дає нам відповідь на питання, поставлене його «конкурентом».