ЗМІСТ
ВСТУП..................................................................................................................3
1 ЗЕМЕЛЬНИЙ СЕРВІТУТ.................................................................................5
1.1 Поняття та види земельного сервітуту. .............................................5
1.2 Виникнення права сервітуту...............................................................6
1.3 Припинення права земельного сервітуту...........................................8
1.4 Проблеми законодавчого регулювання сервітуту.............................10
2 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ САМОВІЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ
ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК.....................................................................................15
3 ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН ........................23
3.1. Поняття оренди землі.........................................................................23
3.2 Проблемні питання оренди земельних ділянок...............................27
ВИСНОВКИ..........................................................................................................31
ВСТУП
Земля – це основа основ самого існування і буття людини, найголовніше місце для господарської та всякої іншої діяльності. Земля виступає як найважливіший природний ресурс, основа життя, загальнолюдське і загальнонаціональне надбання, як компонент природи і біосферна категорія.
Предметом правового регулювання нормами земельного права є суспільні земельні відносини. Характерною особливістю предмета земельного права є те, що він охоплює собою як матеріально - правові, так і процесуальні норми, створюючи тим самим механізм (процедуру) реалізації земельно-правових норм.
У Конституції закріплюється право власності українського народу на землю та інші природні ресурси (ст.13), забезпечується державний захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання , їх рівність перед законом, гарантується непорушність права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами , юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, право громадян України на свободу об’єднання громадян України у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних та інших інтересів, право на підприємницьку діяльність, визначається механізм реалізації захисту права власності, в тому числі на землю, інших прав майнового характеру.
Оскільки історично так склалося, що земля досить довго була лише власністю держави, то сучасному українському законодавцю треба дуже пильно і серйозно відноситись до цих питань. Навіть і після 14 років незалежності України та проголошення її демократичного розвитку, питання земельних відносин стоять досить гостро і потребують пильної уваги і най скорішого вирішення.
Оскільки суспільство нарешті зрозуміло, що земля є коштовним товаром, то почастішали випадки самовільного захоплення землі, або порушення орендних відносин. Тому тема „Проблеми регулювання користування чужою земельною власністю” є однією з найактуальніших на даний момент і потребують дуже часто судового розгляду. Тема роботи напрямлена на розкриття стану земельного законодавства України, його функціональності щодо питань, які піднимаються в даному дослідженні.
Метою роботи є виявлення та розкриття досягнень та проблемних питань Земельного кодексу України, Цивільного кодексу та інших законодавчих актів про земельні відносини щодо користування чужою земельною власністю.
Завдання дослідження – розкрити сутність понять сервітуту, оренди та самовільного захоплення землі та компетенцію земельного законодавства у вирішенні питань земельних відносин та проблеми, які воно не може вирішити на сьогоднішній день.
Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають при користуванні чужою земельною власністю.
Предметом дослідження є частина земельного законодавства, яка регулює питання користування чужою земельною власністю.
Методи дослідження: метод правового аналізу, діалектичний, синтетичний, порівняльний.
1 ЗЕМЕЛЬНИЙ СЕРВІТУТ
1.1 Поняття та види земельного сервітуту.
Цивільний кодекс України дає загальне поняття сервітуту як одного з одного з видів речових прав на чуже майно, що полягає в праві користування цим майном іншою особою, що не є його власником (ст.ст. 195 і 401 ЦК).
Традиційно земельні сервітути підрозділялись на сільські і міські. Принцип такого ділення грунтувався на характері використання пануючої ділянки. Якщо вона використовувалась для сільськогосподарських цілей (мається на увазі не тільки обробка земель), мав місце сільський сервітут, а якщо ділянка використовувалась під забудову — міський сервітут. Звичайно, абсолютної межі між ними не існувало, оскільки забудова здійснювалась і в сільських населених пунктах.
Сільські сервітути поділяються на дорожні, водні та інші.
До дорожніх можна віднести:
- право проходу та проїзду на велосипеді;
- право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху або прогону худоби по ньому.
Своєрідним сучасним земельним дорожнім сервітутом треба визнати право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій, якщо такі дії здійснюються без викупу (вилучення) земельних ділянок.
При умові реального здійснення передбаченої ст. 59 Земельного кодексу можливості набуття у власність замкнутих природних водойм (площею до 3 гектарів), українській земельній практиці може стати в нагоді існування давнього дорожнього сервітуту — права перепливти чуже озеро з метою сполучення із своєю земельною ділянкою.
До водних сервітутів належать:
- право прокладати водопровід з чужої ділянки або через неї;
- право забору води з природної водойми, розташованій на сусідній земельній ділянці та відповідне право проходу;
- право напування худоби з такої водойми та відповідне право прогону;
- право відводу води на сусідню або через сусідню ділянку.
Власники землі та землекористувачі, що діють на підставі водних сервітутів, повинні узгоджувати свої дії із ст.ст. 46-48 Водного кодексу України 1995 року, який визначає чіткі межі між правом загального водокористування, яке здійснюється без дозволу, та спеціального водокористування з видачею відповідного дозволу.
З міських сервітутів ст. 99 містить лише один — право встановлення будівельних риштувань та складування матеріалів на суміжній ділянці з метою ремонту будівель та споруд. Насправді, такі сервітути можуть бути навіть різноманітнішими, ніж сільські. Це, наприклад, право заборони будівництва певних споруд на суміжній ділянці, право використання суміжної стіни при відсутності іншого будівельного рішення, право заборони надбудови додаткових поверхів та інші.
Міські сервітути доцільно визначити і хоча б принципово сформулювати у регіональних та міських Правилах забудови, розробка і прийняття яких є обов'язковою для органів влади і місцевого самоврядування на підставі Закону України «Про планування і забудову територій» [1].
1.2 Виникнення права сервітуту
В світовій практиці сервітути встановлювались за домовленістю сторін на підставі договору, за рішенням суду, по успадкуванню, в разі набувальної давності.
Сервітут може бути встановлений за договором, що підлягає державній реєстрації в порядку, установленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 402 ЦК).
У відповідності зі статтею 98 ЗК: «Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безкоштовне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Право земельного сервітуту є одним із прав на землю, передбачених розділом III ЗК — «Права на землю». Земельний сервітут установлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, установленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку (стаття 100 ЗК).
Державна реєстрація прав на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їхні обмеження» від 4 липня 2004 року. У преамбулі цього Закону встановлено, що він визначає правові, економічні, організаційні основи створення в складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки й інше нерухоме майно, обмежень цих прав. Так, відповідно до статті 5 цього Закону, систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, що забезпечує реалізацію державної політики в сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (Центр державного земельного кадастру) і її відділення на місцях, що є місцевими органами державної реєстрації прав. Центр державного земельного кадастру при Держкомземі створений за наказом Держкомзему № 110 від 4 листопаду 1997 року з метою впровадження автоматизації ведення державного земельного кадастру на Україні на базі широкого використання комп'ютерної техніки для забезпечення органів державної влади і місцевого самоврядування, громадян, підприємств, установ, організацій достовірною інформацією про землю для інформаційного забезпечення ведення державного земельного кадастру.
Таким чином, аналізуючи норми ЦК і ЗК, можна зробити висновок: у випадку коли земельний сервітут установлюється за договором, право земельного сервітуту виникає з моменту державної реєстрації такого договору. Ні Земельний, ні Цивільні кодекси не містять обов'язкових вимог до форми договору про встановлення земельного сервітуту, однак через необхідність його подальшої державної реєстрації логічним було укладення такого договору в письмовому виді. Нотаріальне посвідчення таких договорів можливо, але прямо не передбачено.
1.3 Припинення права земельного сервітуту
Стаття 102 ЗК встановлює вичерпний перелік обставин, внаслідок яких дія земельного сервітуту підлягає припиненню. Але в цей перелік не ввійшли деякі очевидні випадки, при настанні яких земельний сервітут не може продовжуватись. Так, в разі припинення існування як фізичного об'єкта земельної ділянки однієї з сторін або обох (наприклад, зсуву) або вичерпання водойми і т.ін., дія сервітуту повинна підлягати безумовному припиненню.