З початку ІІ половини XVIII ст. українське худонє дерево, передовсім іконостасне різьблення формується із зростаючою декоративністю, у напрямі бароко. Ремісні цехи теслярів і різьбярів, котрі пропонували замовлення на спорудження і обставу храмів. Теслярі, будівники володіли також різними техніками різьблення та профілювання.
З XVII ст. нам стають відомі майстри, які були водночас і виконавцями профільних та різьблених частин церков: Ілля Пантелеймон, “Григорій тесля з Дрогобича” – напис на сволоку церкви с. Воскресінці.
У XVIIст. Починає формуватися система зовнішнього оздоблення архітектури Українських Карпат. Виступи балок, так звані “виступи”, у місцях зрубів прикрашували профілюванням у вигляді округлих напливів хвилястих форм. А стовпи моделювали ритмічним чергуванням ковбиків, “диньок”, валиків, жгутів тощо.
Гзимси, фризи, карнизи – це профільовані дошки іноді відповідно різьблені балки.
Унікальним зразком гармонійної єдності архітектурних форм декоративних частин будівлі є дерев’яна церква св. Миколи із села Живачів Тлумацького р-ну., збудована 1763р., невідомим майстром.
Збереглися скупі дані про майстрів – теслярів XVIII ст.: Василь Колтика, Данило Прокопій, Павло З Битлі, Матей Гилить, Лесь Ковчуків. Майже всі майстри були місцеві, тобто вихідці з Бойківщини та Гуцульщини.
Профільовані стовпи ганків церков у вигляді подвійних балясин і ковбиків ще зустрічаютьємо в селах Балинці, Олешеві, Грушці. Найбільше уваги майстри привертали різьбленню церковних одвірків, карників, сволоків, риглів тощо.
Різблення на архітектурних деталях церков та дзвіниць Українських Карпат майстри – будівниць застосовували не так часто. Ця техніка декорування орієнтована на сприйнятті з близька. У карпатській сакральній архітектурі українців переважає плоску різьблення. Рельєфне різьблення, композиційні елементи якого зображають стилізовану рослинність трапляється вкрай рідко.
Контурне різьблення з вибраним тлом на конструктивних деталях східнокарпатських церков рідкісне явище. Із культових споруд Українських Карпат виявлено на даний час унікальний випадок застосування такого підвиду різьблення. Орнаменти складають поширені на карпатських теренах мотиви: “квадратики”, “хвильки”, “драбинки”, “фасульки”, “зубчики”.
Плоским виїмчастим різьбленням оздоблені одвірки церкви св. Дмитра с. Луковиця.
Різьблені портами дерев’яних церков увібрали розмаїття мотивів орнаменту, елементів композицій цього виду художнього оздоблення. Своєрідні зразки народного різьблення дають можливість виявити ще одну особливість творчості майстрів будівничих.
На деталях галерей різьблення не було поширеним видом художнього оздоблення, оскільки майстри надавали тут перевагу профільованим формам декору.
Оздоблення різьбленням гзимсів подає у монографії “Українські дерев’яні церкви” М. Драган.
В старинних церквах замість гзимку зустрічається рядок висячих гонт, прибитих до крайньої лати й вирізаних долиною у гарну зубчасту мережу. Деталі описання не часто прикрашали стрічковим орнаментом геометричних дворядкових “Зубчиків” (с. Росохач).
Арки – вирізки дерев’яних церков південно-східної частини Українських Карпат прикрашені вейлегистим геометричним різьбленням. На карнизах парапетів дзвіниць, під аркадою, зустрічаємо різьблені стрічки “пасочки - штрейфики”, подвійних обернених “зубчиків”. На Покутті у церквах серед дерев’яного літургійного обладнання часто зустрічалися поліхрамовані ручні напрестольні і процесійні хрести, трійці, патериці, котрі демонструють народну семантику кольорів та їхнє традиційне поєднання. Розфарбуванню підлягає й придорожні хрести – фігури.
Настійні декоративні розписи ще до ІІ св. війни можна було побачити в сільських дерев’яних церквах Покуття. Найдавніші твори розпису поч. ХІХ ст. збереглися в церкві Різдва Богородиці, село Добротів Коломийського району.
4.Архітектура малих форм.
Дзвіниці Покуття, як і по всій Україні, належать до найстарших зразків дерев’яного будівництва. Їх зводили і зводять недалеко від церкви, але в межах церковної огорожі. Своїм походженням дзвіниці сягають готичної доби і утворилися з оборонних веж, що тривалий час служили, за недостачею церков, для релігійних потреб.
Будувалися дзвіниці з твердих порід дерева. Це давало можливість не зносити їх навіть при значному пошкодженні, а замінювати ту чи іншу пошкоджену частину. Тому й архітектурні форми дзвіниць зазнали малих змін, що сприяло збереженню їхнього архаїчного вигляду.
За конструкцією дзвіниці у переважній більшості належать до типу квадратних, двоярусних, нижня частина поставлена в зруб, що стоїть на грубих підвалинах, а верхня зроблена в каркас. Нижня частина від горішньої відділяється широким піддашшям, а завершується дзвіниця високим дашком. Також трапляються й триярусні дзвіниці, верхня частина яких прикрашена різноманітною архітектурою.
Деякі дзвіниці мають драбини в середині зруба, а деякі – ззовні, і щоби дзвонити – треба добутися на другий поверх по окремій зовнішній драбині.
До громадських слід віднести й каплички, що зводилися у кожному селі, містечку, великих і малих містах. Майже всі вони були свого часу знищені комунікативною владою, а ті, що збереглися, дійшли до нас у понищеному стані. Будувалися каплички на цвинтарях і при дорогах. В тих, що розташовувалися в межах кладовищах, справлялися панахиди, поминальні обіди тощо. Придорожні каплички були уособленням побожності громадян і підтверджували розвиток придорожніх хрестів.
Щоб захистити від вітру, дощу чи снігу хрест і свічку спочатку ставили на чотирьох стовпах над ним невеликий дашок, а згодом – і стіни. Будувалися каплички з дерева, рідше – з цегли. Тепер на місці зруйнованих капличок будуються нові. Як і колись, їх прикрашають ззовні різноманітною різьбою, дах покривають гонтою, а тепер – бляхою. В середині каплички роблять настіл, на якому ставлять хреси, образи, фігури святих, свічки. В новітні часи стіни прикрашають образами.
Уздовж доріг клали здавен придорожні хрести або фігури. Причини тут були різні. Ставили ті хрести на місці зруйнованих поганських капич, біля криниць, річок та струмків на спомин про хрещення; на роздоріжжі, де хтось помирав наглою смертю; ставили на честь визначних подій в житті громади – знесення панщини, відмова вживати горілку, на Божу славу тощо. Хрести виготовляли з дерев твердих порід, вирізьблювали з граніту, мурували з цегли або каменю. Були вони різної форми – від простих до складних, прикрашених фігурами святих, написами або орнаментами.
Висновок.
Жодна проблема не викликала в історії мистецтва стільки суперечних думок та гіпотез, як українське сакральне дерев’яне будівництво.
З початку ХХ ст. по наші дні робилася спроба відповісти на питання генези, розвитку форм та походження українського дерев’яного сакрального будівництва. Все, що відбувалося з вивченням дерев’яної архітектури на початку ХХ ст. і , зокрема, з церквами, було причиною “відсутності школи істориків мистецтва. По-друге, не можна брати за історію мистецтва, коли не вивчені окремі пам’ятки, які дійсно є репрезентами даного стилю в даній епосі…”.
Зібравши велику кількість обміряних та сфотографованих дерев’яних церков Підкарпатської Русі, він добивається їх презентації в Празі на виставці “Життя і мистецтво Підкарпатської Русі”, для якої підготував каталог.
Давня плоска різьба не знала великої кількості орнаментальних мотивів. Основні найдавніші і найбільш популярні творилися з ліній різної товщини та довжини.
В покутському народному будівництві різьблення знаходить застосування з давніх часів. Коло мотивів, як і місця, визначені в споруді були обмежені. Найдавнішими були посередині нижньої частини хатського сволока хрести різних конфігурацій.
Різьблення в поєднанні з профілюванням здавна виступало в такому відомому на слов’янських землях компоненті інтер’єру селянського життя. Рідко яка хата обходилась без нього.
Запровадження християнської культової архітектури значною мірою пов’язане з потребою означити місце знаходження священних останків.
Використана література.
1. Біблія. М.: Видання московського патріархату.
2. Arok, скриня, церковно - слов’янський ковчег гр. kibwtos, кивот.
3. Біблія. М.: Видання московського патріархату, 1998, Старий Завіт Книга вихід 35.30.
4. Самойлович В. Українське народне житло. К., 1972.
5. Сидор О. Орнаментальні мотиви в давньому українському мистецтві // НТЕ. – 1985. - №5.
6. Станкєвич М.Є. Структури художнього тексту хреста.// Мистецтвознавчі дослідження. Спец. випуск НЗ. Українська хрестоматія. – Львів, 1997.
7. Бойчук Б. Орнаментальна творчість покуття кінця ХІХ – ХХ сти.// Народознавчі зошити. – 2000.- №3.
8. Тарас Я. Українська дерев’яна сакральна архітектура. // Народознавчі зошити. – 1999.- №4.
9. Хом’як Л. Надмогильний знак і церковна споруда: ізоморфність структур. // Народознавчі зошити. – 1997.-№5.
10. Бойчук Б. До історії народного мистецтва покуття. // Народознавчі зошити. – 1999.- №4.
11. Тимків Б., Квас К. Виготовлення художніх виробів з дерева. – Ч. 1,2. – Львів, 1995, 1996.
12. Чарповський о. Українська народна скульптура. – Львів, 1976.
13. Моздир М. Українська народна меморіальна скульптура. – К., 1996.
14. Драган М. українська дерев’яна різьба ХVІ . – Львів, 1937.