В основі інформаційного розвитку „азіатських тигрів” (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг) лежить так звана концепція економічного співробітництва держави й ринку. Успіх цих країн базується на втручанні держави в прийняття великих вкладень приватного капіталу, на його активній участі в створенні матеріальної, соціальної й інформаційної інфраструктур.
Країна, що почала перехід до інформаційного суспільства порівняно нещодавно - Південна Корея. Вона утворила Національний Технологічний Конгрес під головуванням президента країни, що включає членів Кабінету й представників з інформаційної технології. У такий спосіб Південній Кореї вдалося за дуже короткий час вийти в лідери за рівнем інформатизації.
Тайвань створила Інститут Інформаційної Індустрії для безпосередньої підтримки своєї індустрії, що, крім того, бере плату за навчання програмістів.
Серед нових індустріальних країн світу по ступеню використання електронно-обчислювальної техніки й інформаційних технологій виділяється Сінгапур, що займає одне з перших місць у світі по кількості встановлених професійних комп'ютерів. Сінгапур є одним із кращих у світі інформаційних і комунікаційних центрів. У країні створена загальнонаціональна комп'ютерна мережа, що поєднує урядові організації, приватні фірми, наукові й громадські організації й окремі громадяни.
Складовою частиною загальнонаціональної комп'ютерної системи Сінгапуру є єдина міжвідомча система, у рамках якої діють локальні комп'ютерні мережі, кожна з яких обслуговує лише одне міністерство й підвідомчі йому установи. Крім цього, створений ряд спеціалізованих комп'ютерних систем. Зокрема, для забезпечення інформаційної бази даних у сфері експортно-імпортних операцій діє система "Трейднет". Для обміну інформацією між медичними установами діє система "Меднет". Система "Телев'ю" призначена для підприємців і широких верств населення, вона дозволяє одержувати необхідну інформацію на екранах телевізорів, отримувати та посилати кореспонденцію, оплачувати рахунки й ін.
Комп'ютеризація сфери керування в Сінгапурі дозволила значно підвищити ефективність роботи державних установ, скоротити число зайнятих і знизити управлінські витрати. Економія від впровадження комп'ютерних мереж і створення інформаційної бази майже в 1,7 рази перевищила загальні витрати на комп'ютеризацію.
Інші країни, такі як Австралія, Канада, Ізраїль і країни ЄС, теж розробляють свої загальнонаціональні плани інформатизації. У всіх випадках всі ці країни повторили досвід Японії й США згідно підтримки розвитку інформаційної індустрії й спробі одержання для себе привілейованих секторів міжнародної обчислювальної торгівлі.
Наприклад, Бразилія, що створила законодавство по інформатиці в 1985р., заснувала Секретаріат по інформатиці й Національну раду по інформатиці (CONI) під головуванням президента Бразилії, у роботі яких також беруть участь члени Кабінету Міністрів і представники інформаційної технології.
Ще одна країна, що має грандіозні природні ресурси й великий національний потенціал, Росія, теж здійснює перехід до інформаційного суспільства. Хоча цей процес у неї йде з помітним відставання від Західних і Східно Азіатських країн, темпи його розвитку й потужні державні програми обіцяють вихід Росії на гідне місце у світовому процесі інформатизації суспільства. Сучасна Росія в рейтингу країн за рівнем розвитку телекомунікаційних систем наприкінці 90-х років займала приблизно 42-і місце у світі, поступаючи не тільки промислово розвиненим і новим індустріальним країнам, але й багатьом державам, що розвиваються. Частка галузей зв'язку й телекомунікацій у ВВП промислово розвинених країн світу постійно збільшується й становить від 5 до 8%. У Росії даний показник на початку третього тисячоріччя не перевищував 2%. По оцінках фахівців, Росія наприкінці 90-х років по ступеню розвитку засобів зв'язку відстала від західних країн на 15-20 років. В 70-і роки Росія практично пропустила першу інформаційну революцію, не освоївши промислового виробництва цифрових АТС й оптико-волоконного кабелю. У Росії питома вага телефонних мереж, що використають цифрові системи зв'язку зріс із 11% в 1995 р. до 35% в 2003 р. За планами міністерства зв'язку РФ цифровізація телефонної системи зв'язку в Росії до 2010 р. повинна досягти 94%.
У світовій системі зв'язку фантастичними темпами розвивається стільниковий зв'язок. Перші апарати масового попиту з'явилися на ринку наприкінці 80-х років. По даним Міжнародного телекомунікаційного союзу в 1990 р. у світі налічувалося 11 млн. абонентів мобільного зв'язку, до 1995 р. їхнє число зросло 88 млн., а до кінця 2003 р. число абонентів збільшилося до 655 млн., що становило 11% усього населення планети. Найбільше число абонентів стільникового зв'язку було зареєстровано в Північній Америці, за нею ішли країни Західної Європи, країни Азіатсько-тихоокеанського регіону і Японія. У Європі в 2000 р. на кожних сто мешканців приходилось 35 абонентів мобільного зв'язку, а в таких країнах як Фінляндія й Швеція щільність мобільного зв'язку становила 70%.
По оцінках найбільшого у світі оператора стільникового зв'язку шведської фірми "Эрікссон", вже до 2003 р. в усім світі число абонентів стільникового зв'язку збільшилося майже в 2 рази й перевищило 1 млрд.
Число абонентів стільникового зв'язку в Росії в 1995 р., становило приблизно 120 тис. чоловік. Послугами даної системи зв'язки користувалися переважно в Москві та Санкт-Петербурзі, де було зареєстровано близько 90% всіх абонентів.
В 1990-1992 р. витрати на розвиток телекомунікаційних систем у Росії становили 0,2% ВВП, і по цьому показнику країна займала 39-і місце у світі. В окремих країнах витрати на розвиток засобів зв'язку перевищували 1% ВВП - Чилі (1,20%), Португалія (1,19%), Південна Корея (1,12%), Туреччина (1,08), Іспанія (1,05%), Малайзія (1,00%).
Наприкінці 90-х років частка державних асигнувань на розвиток зв'язку залишилася на тому ж рівні, хоча ця галузь економіки Росії є однієї з основних. Доходи від основної діяльності організацій зв'язку в 2000 р. перевищили 60 млрд. руб., що склало більше 2,% від дохідної частини консолідованого бюджету Росії. На початку третього тисячоріччя Росія по ступеню комп'ютеризації значно відстала не тільки від промислово розвинених, але й від нових індустріальних країн, хоча наприкінці сторіччя, по оцінках фахівців, комп'ютерний ринок Росії мав найвищі темпи росту в Європі.
На початок 2001 р. в Росії експлуатувалося більше 4 млн. комп'ютерів, що відповідають вимогам Інтернету.
Обсяг комп'ютерного ринку оцінювався приблизно 1 млрд. дол. За прогнозами фахівців вже до 2009 р. Росії буде 20-25 млн. комп'ютерів.
В 1995 р. в Росії налічувалося лише 300 тис. користувачів системою Інтернет, до 2000р. їхнє число збільшилося до 2,5 млн. чоловік. Умовний рівень інтернетизації населення становив 1,7%, у той час як аналогічний показник для європейських країн був на рівні 25%.
За прогнозом Міністерства зв'язку РФ число користувачів послугами Інтернету в Росії до 2007 р. може зрости до 7 млн. і до 2010 р. до 26 млн., при цьому рівень інтернетизації країни досягне 18%.
Таким чином, очевидно, що в найближче десятиліття Росії не вдасться скоротити розрив між розвиненими країнами по ступеню розвитку інформаційних технологій і можливості доступу до світових інформаційних ресурсів. Істотний внесок у процес інформатизації російського суспільства вносить Міжнародна академія інформатизації (МАІ), створена в 1990р. Академія є членом Міжнародного союзу з інформації й виконує фундаментальні й прикладні дослідження в різних областях, пов'язаних з інформаційними процесами й проблемами інформатизації світового співтовариства.
Діяльність Академії сприяє розвитку інформаційних процесів у всіх галузях народного господарства Росії, формуванню інформаціології та створенню єдиного світового інформаційно-стільникового співтовариства.
Телекомунікації стають одним із ключових факторів розвитку Росії в XXI столітті. У третім тисячоріччі Росії має створити основи нового інформаційного суспільства й забезпечити інтеграцію країни в глобальну інфотелекоммунікаційну інфраструктуру.
Необхідно буде забезпечити реалізацію прав громадян на доступ до досягнень цивілізації, у тому числі до світових інформаційних ресурсів, дистанційній освіті, телемедицині, світового ринку праці, електронній комерції й світовим культурним цінностям.
Створення російської інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури варто розглядати як найважливіший фактор підйому національної економіки, росту ділової й інтелектуальної активності суспільства, зміцнення авторитету країни в глобальному масштабі.
Випереджальний розвиток телекомунікацій є необхідною умовою для створення інфраструктури бізнесу, формування сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій, рішення питань зайнятості населення.
Росія має унікальне сполучення сприятливих факторів для широкого розвитку послуг в області замовлених розробок й інформаційних систем.
У цей час у країні налічується майже 300 тис. програмістів і висококваліфікованих математиків. З живим знанням як національним багатством зв'язана сумно відома проблема “витоку інтелекту” з Росії. По даним МВС Росії, в 1992 році емігрувало 4576, а в 1993 році - 5876 працівників науки й освіти. Найбільш “виїзний” вік 31-45 років. За прогнозами Комісії Ради Європи з питань освіти, збитки Росії від цього процесу можуть досягти 50-60 млрд. дол. на рік. Як показують соціологічні опитування, більше 80% вітчизняних вчених хотіли б виїхати за кордон і виїдуть, як тільки представиться можливість. Значна частина наукової молоді Росії вже практично живе за кордоном, формально значачись співробітниками російських НДІ. “Внутрішній” витік інтелекту ще масштабніше: зараз на одного вченого, що емігрує, доводиться 9 колег, що залишають науку заради успіху в бізнесі або політиці.