Окупанти завдали збитків селу на суму 24 млн. 906 тис. крб., 460 жителів не повернулось з фронту.
МУЖНІСТЬ
Старшина запасу Павло Трохимович Писаренко любив у святкові дні одягати свої бойові і трудові нагороди. Груди прикрашали зірка Героя Радянського Союзу, ордени Леніна, "Знак Пошани", 7 медалей.
...Після закінчення війни демобілізований солдат сідає на трактор. Орав, сіяв, вирощував і збирав хліб. Закінчивши курси, став шофером. З вогником працював у Зіньківському відділені "Сільгосптехніка" Віньковецького району. Заслужив авторитет, орден "Знак Пошани" і медалі. Згодом трудився шофером, диспетчером, начальником Віньковецької автобусної станції.
До бойового товариша приїжджав комбайнер з Кубані Андрій Логінов та інші побратими. Було про що їм згадати.
...Пам'ятний бій в словацькому хуторі Камендін на правому березі річки Грон. Бій тривав 10 годин і приніс славу гвардійському танковому корпусу генерала Жданова.
Кожний клаптик братської чехословацької землі вони відстоювали так, як волзькі береги, міста і села нашої Батьківщини.
Першим прокинувся того ранку командир танка, молодший лейтенант Іван Борисов. Вийшов з бліндажа і милувався краєвидом.
З відром холодної води підійшов до нього старшина Павло Писаренко. Вискочили без сорочки водій танка старший сержант Федір Логінов і сержант Іван Бодаєв.
- Ану, Трохимовичу, хлюпни закордонної, — попросив командир танка, підставляючи спину і голову. Ось і чудово! Закінчиться війна — весь екіпаж запрошую до себе в Москву. Люблю її хлопці, нашу столицю, як дівчину хорошу. Насамперед помиємось, потім на Красну Площу, потім у Великий театр, а потім на весілля. Ех і дівчина чекає мене!
—Яка Москва, сам бачив. А хто не бачив нашої без крайньої тайги, той нічого не бачив, — зауважив Бодаєв.
—В подолян теж є чим похвалитися, — кинув Писаренко. — ї квітучі сади, і поля, і ліси. А про дівчат і казати нічого. До мене поїдемо! Дай, Ваню, рушник.
Десь за невеликим лісом, де займали оборону німці, вгору злетіли сигнальні ракети. В ту ж мить повітря наповнилося свистом і вибухами.
— До бою, хлопці!
Не встигли танкісти зайняти свої місця, як біля гусениці зупинився мокрий від поту зв'язковий.
— Товаришу командир, каштан наказав будь-що про
рватися на ту висоту і окопатись! Німці в наступ пішли.
Залишаючи за собою клуби диму І пилюки, "Т-34" мчав полем. П'ятеро десантників прилипли до броні. Ось і висота. На узліссі, на самій вершині, молодший лейтенант наказав:
— За лопати, хлопці, і підгрібати грунт, замаскувати танк гілками.
Через півгодини з-за високого земляного насипу виглядала лише башта з гарматою.
Старшина Писаренко перевірив роботу механізмів, вибрав орієнтири. Не відриваючись від бінокля, командир вів спостереження.
— По місцях! Десантники, оберігайте танк з тилу, - мовив командир.
— З боку ворога посунули танк і броньовик. За ними видно піхоту.
Писаренко припав до прицілу. "Пантера" наближається. Перехрестя прицілу на мить зупинилось на башті ворожого танка. Постріл. Снаряд, якого послав Писаренко, відбив ствол гармати. "Пантера" стояла беззуба. Бувають на фронті чудеса! Ще п'ять влучних пострілів і зупинились чотири бронетранспортери. З них вискакували німці.
Та незабаром, набираючи швидкість, з-за висоти і балки показались ще кілька "тигрів", "пантер", самохідних "Фердинандів". Розвертаючись, вони взяли курс на висоту. За ними два батальйони піхоти.
Німці наближались. Чути рев моторів та команди офіцерів, яких було видно попереду розгорнутих колон. Старшина взяв на приціл головний танк. Коли "тигр" об'їжджав воронку і повернувся боком, пролунав постріл.
Ворожий танк зупинився. З його пробитого черева виривався вогонь, потім - вибух. Ще постріл — і другий танк запетляв на місці.
- Осколочними по піхоті - вогонь! — скомандував командир "Т-34", і снаряди посипались на голови фрицам.
- Тримайтесь, хлопці, тримайтесь, гвардійці, — передали екіпажу по рації з штабу бригади.
І вони держались!
Вороги помітили замаскований "Т-34".- Кілька снарядів підняли фонтан землі, від вибухів дзвеніло у вухах. Руки сержанта Бодаєва були в пухирях. Танкісти задихались від спеки і газу. Ствол гармати нагрівся так, що фарба почала сходити і кипіти. Опівдні німці відпочили. Борисов відкрив люк. Свіже повітря увірвалося в середину танка.
— Як там піхота живе? — звернувся він до десантників. Все в нормі.
Всі прислухалися до бою, який точився праворуч. Не знали вони, що ворог прорвав оборону, що його танки увірвались в містечко Сольдіно. Не бачили, як на ворога пішла наша танкова дивізія.
Через годину німці знову спробували оволодіти висотою, знищити радянський танк, який не давав змоги прорватись у тил. Бій спалахнув з новою силою. Ще три танки знищив Писаренко. Вороже кільце звужувалось. Закричав від болю старшина Павло Писаренко. Осколки попали йому в голову і руку. Але він не хотів іти за Грон, в госпіталь.
І раптом з тилу, підіймаючи клуби диму, вискочило кілька десятків наших танків.
- Ура! Вперед, — орли! Жми, Федю, — закричав командир.
- Товаришу командир, снаряди закінчились!
— Доганяй цю гадюку і бий тараном.
Удар був сильним. Наш "Т-34" по інерції заліз на вихлопні труби "Пантери". Очманілі німці вискочили і підняли руки.
Павла Писаренка обережно поклали на землю. Бодаєв перев'язав рани. Обнялись вони біля танка і дивились вслід друзям, які гнали ворога далі.
Раптом праворуч зупинився відкритий легковий автомобіль і бронетранспортер. До них йшов командир корпусу, гвардії генерал Жданов.
- Товаришу генерал-лейтенант, — пішов йому назустріч Борисов.
— Екіпаж танка наказ виконав. Підбито 12 ворожих танків і чотири бронетранспортери, знищено майже 400 фашистів...
Генерал з хвилину вдивлявся в закіптюжені обличчя танкістів.
— Спасибі герої, спасибі, сини мої!
Він по черзі обняв їх і поцілував молодих втомлених хлопців.
—А це що? — запитав генерал, дивлячись на протаранений танк.
—Снарядів не вистачило, довелось тараном.
—Орли! Гвардійці! Представляю до урядових нагород. А тепер — на відпочинок.
Генерал забрав у машину П.Т. Писаренка і відвіз до госпіталю. Багато днів боролись лікарі за життя Павла Писаренка. Двотижневу відпустку, яку було одержано за героїчний бій, друзі провели біля Павла. ЦК ВЛКСМ нагородив екіпаж Почесною Грамотою, адже всі були комсомольці. П.Т. Писаренку було 24 роки. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 квітня 1945 року усім з екіпажу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Прикрашали груди П.Т. Писаренка ще сім бойових медалей. Героїчний танк і його екіпаж брав участь у параді Перемоги на Красній Площі в Москві.
СЕЛО У ПІСЛЯВОЄННИЙ ЧАС І СЬОГОДНІ
Після визволення села від окупантів трудящі приступили до відбудови народного господарства. Війна ще тривала, жителі Зінькова внесли 45 тисяч карбованців на побудову танкової колони "Радянське Поділля». Колгоспник Марчук З.М. вніс 300 крб. Під керівництвом Тимофія Закордонця учні школи зібрали і відправили воїнам 23 подарунки.
Колгоспники зібрали 1200 карбованців грішми, відправили в діючу армію.
Сумну картину являв собою пивзавод, розгромлений німецькими окупантами під час їхнього панування. Маячіли лише понурі стіни вцілілих будівель. Після визволення села невелика група робітників заводу взялася за його відновлення. Заготували дерев'яні чани, апаратуру і почали варити пиво. 2 червня 1944 року завод дав 3500 літрів пива, з яких 1000 відправлено до Червоної Армії".
Зіньківські пивовари швидко досягають своєї довоєнної слави. Своїми силами робітники виготовили бочкотару, відремонтували кудні для бродіння пива. Особливо на похвалу заслуговують пивовар Лановий Микола, механік Студенець Степан, бродильники Максимчук Петро, Богач Степан, робітники Вараниця Євген, Столярчук Євдокія. Слюсар Степан Студенець установив холодильні машини, насоси, налагодив безперебійну роботу всього обладнання. Все це дало можливість збільшити випуск продукції. Після повернення з фронту колишнього директора заводу Д.С. Годованого, досвідченого господаря колектив заводу запрацював продуктивніше.
Встановили 2 пивних чани на 70 гекалітрів. Завод робив 4 варки щодня. Кожна з них давала кілька тисяч літрів пива. За перевиконання плану випуску продукції в 1946 році заводу було вручено перехідний Червоний прапор облхарчопрому.
Директор заводу у роки війни пройшов шлях від Кавказу до Берліна. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями.
При ЗіньківськіЙ МТС в червні 1944 р. організовано курси по підготовці трактористів. Оскільки майже все чоловіче населення було на фронті, 39 дівчат Зінькова старанно взялися за оволодіння професією тракториста.
Зіньківська МТС вийшла переможцем в змаганні. На районну Дошку пошани були занесені директор Зіньківської МТС Закордонець Т.Ф. і бригадир тракторної бригади Баранюк Г.Ф..
Колгоспники відбудовували не лише виробничі приміщення, але й інші необхідні житлові будівлі. В липні 1944 року члени сільськогосподарської артілі "Прогрес" відремонтували приміщення дитясел. Добре обладнаних п'ять кімнат заповнили діти колгоспників.
У 1946 році колгосп "Прогрес" вийшов переможцем в соціалістичному змаганні. Успішно закінчивши обмолот, колгоспники артілі здали державі більше плану на 318 цнт хліба.
Здобув також перемогу в соціалістичному змаганні та перевиконав план Зіньківський пивоварний завод, який в 1946 р. одержав перехідний Червоний прапор.
Поступово, при допомозі трудящих братніх республік, від яких йшло нове устаткування, відроджувалось колгоспне виробництво. В 1950 році Зіньківська МТС одержала самохідні комбайни, які почали успішно працювати на колгоспних ланах. Одним з перших освоїв нову машину комбайнер Слободян В., портрет якого був занесений на Дошку пошани.