Смекни!
smekni.com

Культові споруди Мукачівщини (стр. 2 из 3)

Картинна галерея музею

У галереї експонуються полотна видатних живописців Закарпаття: Федора Манайла, Антона Кашшая, Юрія Герца, Андрія Коцки, Володимира Микити, Івана Бровдія, Золтана Мички та багатьох ін.

Поруч з картинами видатних закарпатських художників розгорнута виставка сучасного живопису українських, угорських та польських майстрів пензля.


3. Білий палац в Мукачеві

Серед знаменитих архітектурно-історичних пам’яток Мукачева значний інтерес, безумовно, викликає двоповерховий будинок у ансамблі старовинних споруд нинішньої площі Миру. З давніх-давен він увійшов в біографію міста під романтичною назвою “Білий палац”.

Кілька років томі реставратори, відновлюючи первозданний вигляд споруди, змушені були зняти навколо палацу досить глибокий шар ґрунту. Колись сходинки його парадного входу вели вгору, сьогодні, щоб підійти до темних, увінчаних старовинною геральдикою дверей палацу, треба спуститись кількома сходинками вниз, немовби в історичну давнину минулих віків.

Палац було споруджено у другій половині ХVІІ століття трансільванськими князями династії Ракоці і до 1711 року служив їм міською резиденцією. Після придушення визвольної війни 1703-1711 років, якою керував Ференц Ракоці ІІ, палац спочатку переходить у власність імператора Австрії, а потім, в 1728 році, передається разом з величезними земельними угіддями в подарунок німецькому графу Шенборну-Бухгейму.

“Білий палац” був місцем урочистих прийомів знаті й іноземних послів. Значно пізніше, в 1747 році, одноповерхова споруда була перебудована і значно розширена за проектом відомого німецького архітектора Йоганна-Бальтазара Неймана. Це була досить складна реконструкція. Необхідно було використати старі елементи споруд, добудувати новий корпус з дотриманням архітектурних пропорцій і симетрії.

“Білий палац ” є цінним пам’ятником палацової архітектури ХVІІ-ХVІІІ століть і взятий під охорону держави.

В більш пізній період у палаці розміщалася експозиція Мукачівського краєзнавчого музею, заснованого відомим закарпатським археологом Тивадором Легоцьким. Там була і канцелярія графа шен борна, де працював юристом Легоцький.

Деякий час після Великої вітчизняної війни у стінах палацу розміщувався штаб військового з’єднання Радянської Армії, потім тут містилася одна з середніх шкіл міста.

Тепер господарями цього затишного палацу є обдаровані діти – з 1979 року тут відкрито першу на Закарпатті дитячу художню школу. “Білий палац” тепер у надійних руках.


4. Монастир на Чернечій горі

На Черничій горі на віддалі трьох кілометрів від монастиря , у лісі, знаходиться печера довжиною до 25 метрів з чотирма ходами викопана вона, першопоселеннями – монахами, подібно до Київських та Псковських печер.

Якщо в ХІ столітті на чернечій горі було поселення монахів, які могли прийти з Анастасією дочкою Ярослава Мудрого, дружиною угорського короля Андрія, то під час татарської навали його було зруйновано.

Документи засвідчують що засновником Мукачівського монастиря був литовсько-руський князь Федір Корятович. Анатолій Кралицький в журналі “Слово” 1874 року писав про існуючу легенду про Корятовича, на якого на Черничій горі напав змій. Князь покликав на допомогу святителя Миколая з обіцянкою побудувати в його честь храм. Змія було переможено. Ходячи вздовж Латориці, Корятович гадав, де будувати храм. Тоді він побачив серед ріки ангела, який показав йому на Чернечу гору. Тут князь побудував монастирську дерев’яну церкву, невеличкий будиночок для монахів і дав грамоту , якою забезпечив монастир виноградником, млином і заповів, щоб його там, на горі, й поховали.

Першим ігуменом Мукачівського монастиря згадується Лука. Про нього згадує 1458 року Матвій Корвин грамотою на право закріплення за монастирем сіл Бобовище і Лавки. Період ігумена Луки можна вважати епохою розквіту монастиря, адже з того часу розпочалася ведення літопису, а монастир одержав право на свої володіння. Першим Мукачівським єпископом грамотою від 31 липня 1491 року узаконюється Йоан. Від пробував збирати десятину і з тих сіл, які були підпорядковані Грушівській ставропігії, що загострило стосунки між монастирями.

У 1537 році Мукачівський монастир зруйновано війною між Габсбургами і Семигородськими князями. Мукачево і його домінія переходили з рук в руки. Тоді й загинула велика частина монастирських документів.

Відбудова монастиря проходила між 1538 і 1550 роками при єпископі Василії І. Імператор Ферденанд І вважав церкву важливим фактором , через який можна впливати на людей. Цим скористався єпископ Василій І, одержавши грамоту імператора від І жовтня 1551 року, якою приписувалося священикам платити єпископу «катедратикум». До того деякі православні священики брали від своїх прихожан церковну данину грамотою від 15 березня 1552 року засуджувалося втручання магнатів у церковні шлюби. Іншою грамотою дано дозвіл на будівництво млина на річці Латориця.

Пізніше єпископом був призначений Євфимій, прибічник семигородських князів. Але після взяття Мукачева австрійськими військами, Євфимій повинен був тікати. Після єпископа Євфимія на чолі Мукачівської єпархії став Амфілохій. У період його правління відбувся Брестський собор, але владика на ньому не був.

До цього періоду належить і організація Острозької школи (1578), яка була прототипом Київської Духовної Академії. Школа при Мукачівському монастирі зазнала безпосереднього впливу Острозької школи. Тут вже тоді було чимало книг перших Острозьких видань. Граматика Метелія Смотрицького мала вплив на закарпатську граматику Арсенія Коцака, який жив і помер у монастирі.

У 1614 році в документах згадується ім’я Мукачівського єпископа Софронія, якого володар домінії граф Естергазі утримував у тюрмі.

Першим православним єпископом Угорської Русі, який визнав Брестську унію, був Мукачівський єпископ Парфеній.

У 1626–1633 роках Мукачівським єпископом був Йоан Григорович. У грамоті йому наказувалося заснувати біля монастирів школи. При Мукачівському монастирі така школа діяла , у ній основна частина уваги була спрямована на вивчення мов.

З другої половини ХVІІІ століття починається період будівництва нині існуючого монастирського комплексу. Велику роль у будівництві зіграв Дмитро Рац. Рац користувався авторитетом у Відні й домігся того, щоб єпископську резиденцію перенесли в Ужгород. Він повністю перебудував Мукачівський монастир в стилі бароко. Основний камінь під монастир у 1798 році посвятив єпископ Андрій Бачинський. Будівництво церкви було закінчено у 1804 році, куди було перенесено останки померлого Дмитра Раца.

З ХVІІІ століття при Мукачівському монастирі існувала духовна школа для монахів. Звідси вийшло багато вчених монахів, які залишили велику духовно-літературно спадщину. Це й протоігумен Іоникій Базелович, ігумен Арсеній Коцак, Анатолій Кралицький та ін.

З 1733 року вводився титул протоігумена. Першим був Гедеон Пазен. За каталогом 1951 року, у монастирі бібліотека нараховувала 5400 книг на 17 мовах.

Історія Мукачівського монастиря знайомить нас із багатьма іменами, які творили історію не тільки цієї обителі. Монастир на Чернечій горі – це колиска нашої духовної культури.


5. Таємниці мукачівських цвинтарів

«Така природа людської пам’яті – минають століття, і місця поховань інших предків поступово зрівнюються із землею, заростають деревами, чагарниками. Наступні покоління, які вже не відають про ці поховання, використовують ці місця на власний розсуд: десь на кістках померлих споруджуються будинки і навіть заводи».

Так писав Юрій Ревицький у «Старому Замку», досліджуючи таємниці мукачівських цвинтарів.

Майже тисячу років тому угорські королі ввели закон, яким християн ховали на цвинтарях біля церков. Не випадково при спорудженні нової римо-католицької церкви, що на вулиці Миру, під час розкопок для котловану було знайдено багато останків поховань, датованих минулими століттями.

Подібна ситуація виникла й при будівництві нинішнього греко-католицького храму Успіня Пресвятої Богородиці на колишній Цвинтарній вулиці (нині Пушкіна). Сьогодні на тому місці – перша середня школа ім. Пушкіна та колишня дев’ятнадцята школа і ряд будинків. Коли це кладовище було заповнено, то греко-католицький цвинтар відкрили на вулиці Тагловетвутцо (сьогодні південна частина вулиці Горького). Це кладовище було закрито у 1873 році.

Римо-католицьке кладовище, відкрите у 1659 році, займало місце на при шпитальній площі вулиці Шпитальній (нині Пирогова). У 1665 році воно було обкопане ровом. Однак ці роботи викликали непорозуміння між мешканцями міста греко-католицької конфесії, а потім незадоволення з боку протестантів.

28 червня 1703 року, коли австрійці намагалися схопити Ференца ІІ Ракоці, вони використали кладовище для воєнних цілей. Окупуючись, солдати знайшли людські останки. Дізнавшись про це, римо-католицький плебан Ференц Душек запротестував. На його вимогу міські власті виділили ділянку під кладовище в кінці вулиці Киришвийч (нині Миру).

26 серпня 1849 року після підписання капітуляції, в Мукачівський замок увійшов російський стрілецький батальйон Шліссельбурзького полку, який повертався з Угорщини після проведення там революції. Російський генерал Врангель після успішного взяття Мукачівського замку дав команду: на найбільш високу башту фортеці підняти жовто-червоний прапор, який означає: «кріпость здалась». Замкові ключі, які були передані йому особисто, він відвіз у Петербург, де вони досі зберігаються в Казанському соборі.