Основною нормативною базою, якою керується головний бухгалтер підприємства щодо обраної теми роботи, є:
1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.01.1999 р. №996-ХІV;
2. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991;
3. Закон України «Про екологічний аудит» від 24.06.2004 р. № 768-ІV;
4. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІІІ;
5. Закон України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. № 962-IV;
6. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 21 червня 2001p. № 2556-111;
7. Закон України «Про відходи» від 05 березеня1998 №187/98-ВР та ін.
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.01.1999 р. №996-ХІV поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством
Контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.
У системі різноманітних заходів охорони навколишнього природного середовища особлива роль належить праву, суть якої - у регулюванні взаємодії природи і суспільства — полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини щодо природи. Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов'язковими для виконання та дотримання нормами права, які забезпечуються державним примусом у випадку їх невиконання.
В Україні склалася розгалужена система законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища, складовою частиною якого є відповідне законодавство країни.
Система законодавства щодо охорони навколишнього природного середовища передбачає наявність загального законодавства, спеціального законодавства і пакета підзаконних актів.
Основу цього законодавства складають норми Конституції України (1996) стосовно даного питання, Земельний кодекс України (2001), Водний кодекс України (1995), Лісовий кодекс України (1994), Кодекс України про надра(1994), Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), Закон України «Про природно-заповідний фонд» (1992), Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (2001), норми кримінального, адміністративного, цивільного права та інші нормативні акти природоохоронного характеру.
Вже з перших законотворчих кроків суверенної України визначено основи забезпечення екологічних прав людини. Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року не лише проголошує, а й передбачає систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це невід'ємне право реалізовується шляхом участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень у галузі охорони навколишнього середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища.
Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом на підприємства, установи і організації щодо відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Він зобов'язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції щодо цього.
Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, а й обов'язки щодо збереження природи, раціонального використання її багатств, дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Екологічний аудит – це інструмент управління, що охоплює систематичну, документовану, періодичну та об'єктивну оцінку того, на скільки організаційна система, управління охороною навколишнього природного середовища, функціонування обладнання відповідають екологічним нормам. Правові засади проведення екологічного аудиту на підприємствах України визначаються Законом України «Про екологічний аудит» від 24.06.2004 р. № 768-ІV. Екологічний аудит нерозривно пов'язаний з обліком. Він може надавати бухгалтерам інформацію як якісного характеру (про ступінь забруднення середовища різними видами відходів), так і кількісного (ступінь нанесеного збитку в грошовому виразі, оцінка ефективності природоохоронних заходів). У таких випадках екологи-аудитори виступають в якості експертів, основною метою яких є збір та обробка інформації, яку в силу своєї некомпетентності, бухгалтери не можуть отримати та оцінити.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІІІ, законами України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. № 962-IV, «Про землеустрій» від 22 травня 2003 p. № 858-IV, нормативно правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря.
Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року, регулює охорону і раціональне використання земель. У ньому встановлено три форми власності на землю: державну, колективну і приватну. Право на одержання земельної ділянки у приватну власність за плату або безоплатно мають громадяни України. Земельні ділянки можуть надаватись у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.
Закон України «Про охорону земель» визначає правові, економічні і соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей земель, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля.
Основу законодавства щодо охорони і використання атмосферного повітря складають закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря» від 21 червня 2001 p. № 2556-111.
Відносини, які виникають у сфері охорони, раціонального використання і відтворення водних ресурсів, регулюються Водним кодексом України, законами України «Про внесення змін до Водного кодексу України від 21 вересня 2000 р. № 1990-ІІІ, «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 р. № 2918-ІІІ, Національною програмою екологічного оздоровлений басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, Загальнодержавною програмою розвитку водного господарства та іншими законодавчими актами. Оскільки охорона, раціональне використання та відтворення вод має здійснюватися за басейновим принципом, то Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1999 р. № 1544 утворено спеціалізовану управлінську структуру — Раду з екологічних проблем басейну Дніпра та якості питної води.
Сільськогосподарські підприємства повинні запобігати забрудненню вод мінеральними добривами і отрутохімікатами. У Водному кодексі встановлено кримінальну або адміністративну відповідальність за порушення водного законодавства (самовільне захоплення водних об'єктів, забруднення і засмічення вод, безгосподарське використання вод, введення в експлуатацію підприємств та інших об'єктів без споруд, які запобігають забрудненню і засміченню вод та ін.), а також передбачено відшкодування збитків, заподіяних порушенням водного законодавства.
Природоохоронне законодавство повинне бути чітким, взаємоузгодженим та суворим щодо правопорушників. Неефективне застосування законодавчих норм і правил у сфері охорони довкілля призводить до невиконання екологічних вимог на виробництві.
У Законі України «Про підприємства в Україні» містяться правові заходи щодо охорони навколишнього природного середовища на стадії експлуатації виробничо-господарського об'єкта. Відповідно до ст. 4 підприємство зобов'язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи, спрямовані на припинення негативного впливу його виробництва на навколишнє середовище та стан здоров'я людей.
На підприємствах, які шкідливо впливають або можуть вплинути на стан природного середовища, повинні розроблятися і вводитися екологічні паспорти. Екологічний паспорт — це нормативно-технічний документ, котрий містить дані щодо використання природних ресурсів та визначення впливу на навколишнє середовище. Він відіграє значну роль у забезпеченні додержання норм природоохоронного законодавства.
Закони України «Про підприємство та підприємницьку діяльність», «Про охорону навколишнього природного середовища» (від 25.06.1991 №1264-ХІІ), «Про відходи» (від 05.03.1998 №187/98-ВР) визначають відповідальність і необхідність компенсації шкоди внаслідок забруднення навколишнього середовища і формулюють принципи захисту від екологічних ризиків.
У лютому 1995 р. набрав чинності Закон України «Про екологічну експертизу». Екологічна експертиза – це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі і оцінці перед проектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація та дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей , і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам та вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.