Але, здійснюючи зазначені теоретичні зв'язки й узагалі звертаючись до вже існуючих розробок з питань теорії етносу, ми намагатимемося максимально прикладати до них цілком слушне зауваження М.М. Бахтіна про те, що "дуже часто методика витлумачення та пояснення зводигься до... розкриття повторюваного, до впізнавання вже знайомого, а нове якщо й схоплюється, то виключно у вкрай збідненій та абстрактній формі... Все повторюване та впізнане цілком розчинюється й асимілюється свідомістю одного, хто розуміє: у чужій свідомості він здатен побачити й зрозуміти тільки свою власну свідомість. Він нічим не збагачується. В чужому він впізнає тільки своє"1.
Звідси випливає необхідність, по-перше, рішучого зламу застарілих наукових стереотипів, по-друге, більш широкого користування даними конкретних соціологічних досліджень, щоб відшукувати й вбачати нове в живих емпіричних реаліях, у доволі відчутній, а не тільки "вкрай збідненій та абстрактній формі". Так що читач має бути готовим зустрітися у цій книзі з відмінним від традиційного тлумаченням низки етнічних понять та явиш. Тому, до речі, ця лекція й має назву "Теоретичний зміст етнічної свідомості".
Тут ми маємо увійти до царини теоретичної свідомості народознавства, підступитися до вивчення головних тенденцій і закономірностей розвитку етносів. У такому своєму значенні теорія етносу перебирає на себе функції методологічного обґрунтування всіх наук, що зосереджуються на дослідженні тих або тих боків етнічних процесів та їхніх наслідків. Значення цієї теорії зростає разом з підвищенням вагомості й цінності кожної окремої людини, її життя, її духовно-культурного мікрокосму, групової специфічності й неповторності якому надає етнос.
Етнос, на нашу думку, — це культурно-духовна спільність людей, споріднених між собою походженням, мовою, теперішньою або колишньою територією (іноді й державністю), ментально-архетипними та іншими ознаками.
Всі сьогоднішні етноси, що складають людство, хоч би на якому рівні перебував той чи той з них, є результатом етногенези. Отож зупинимося на розгляді цього процесу-явища більш-менш докладно.
1.2 Етногенеза: суб'єкти та результати
Крім загальновживаних, теорія етносу використовує, зрозуміло, й суто специфічні поняття. Одним з центральних серед них є поняття етногенези. Етногенез ("етнос" - як правило, "народ"; "ґенеза" — "походження") — це сукупність соціально-історичних та духовно-культурних процесів, що приводять до виникнення етнічного як явища й зумовлюють його подальший розвиток. У більш широкому аспекті — це сукупність змін, що відбуваються внаслідок взаємодії та взаємозв'язків різних етнічних спільностей. Як моментові соціогенези, етногенезі притаманні зростаючі прискореність у часі та поширеність у просторі.
Етногенез — внутрішньо досить складний та зовнішньо Неоднозначне спрямований процес. Йому відомі як зникнення цілої низки етносів (через їх фізичне знищення або штучну чи природну асиміляцію іншими етносами), так і виникнення етносів зовсім нових (шляхом або відпадання від існуючих етносів за різних історичних умов невеликих груп і поступового набуття ними ознак окремого етносу: або злиття двох чи більше етносів в один новий, якісно відмінний від етносів, що зливаються).
Сьогоднішньому етапу етногенези як всесвітньо-історичного процесу, з одного боку, притаманне зростаюче зменшення напруженості у відносинах між етносами, що вже доволі тривалий час мають свою державність (тобто — між націями). Це стає необхідністю під тиском техніко-економічних, науково-інформаційних та інших зв'язків. Сама ж така необхідність уможливлюється завдяки діяльності Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних організацій. Нормою стають етнічна взаємоповага й усвідомлення неперебутної цінності кожної етнічної культури для змістового буття людства як цілого.
З іншого боку, стає неможливим подальше існування таких етнічних конгломератів, як колишні держави СРСР, Чехословаччина або Югославія. Етногенез має тут як свою суттєву ознаку прагнення етносів, що стали вільними, до національного буття. Є всі підстави вважати, що у своїй етногенезі людство мас перетворитися у майбутньому на полі етнічну цілокуппість.
Поряд з тими відмінностями між людьми, що їх створила етногенез, існують відмінності й несоціогенного походження, які, проте, ніяк не можна відокремити від етнічних процесів. Це — расові відмінності.
Раси людини (франц. гасе, від Італ. гаzzа\ першоджерело, напевне, араб, "рас" - "голова, походження") - це групи людей, що склалися історично й з'єднані спільністю походження, яка виявляється у спільності другорядних щодо сутності людини зовнішніх спадкових фізичних ознак (колір шкіри, густота та особливості волосяного покриву, міра виступання вилиць, носа, товщина губ, проріз очей тощо). За цими ознаками виокремлюють три фізичних типи, що найбільш відрізняються один від одного: негроїдний, європеоїдний та монголоїдний.
При характеристиці рас учені звертають увагу на кілька моментів. По-перше, все людство являє собою єдиний біологічний вид. Доказом цього є те, що життєво важливі ознаки -структура мозку, особливості, пов'язані з прямоходінням, будова руки, устрій голосових зв'язок, зоровий та слуховий апарати тощо -- не виявляють расових відмінностей. По-друге, власне ці відмінності ніяк не є шаблями еволюції, а сформувалися внаслідок пристосування до різних умов географічного середовища. Отже, всі раси однаково здатні до культурного розвитку. По-третє, із зростанням культури роль біологічного пристосування безперервно падає. Тому сучасне розселення рас відбиває вже не умови того середовища, в якому вони живуть, а історію народів. По-четверте, поділ людей на раси загалом не збігається з поділом за етнічними та мовними ознаками. Як правило, представники однієї раси зустрічаються серед різних націй, етносів, мовних сімей І, навпаки, до складу певної нації, етносу, мовної сім'ї можуть входити представники різних рас.
Набагато більшу значущість має зіставлення поняття етносу з поняттями народу та нації. Так, народ (від укр. "рід, родина, народити") – це культурно-історична спільність людей, узята на будь-якому етапі етногенези. Термін "народ" може бути синонімом корінного етносу певної країни, або синонімом розпорошеного по світі етносу (наприклад, "єврейський народ", "вірменський народ" тощо). В широкому розумінні слова народ — це все населення певної країни або держави. Нарешті, у повсякденному вживанні цього терміна під народом мають на увазі людські маси, що соціально відокремлені від пануючих або керуючих верств та груп суспільства.
У теорії етносу в науковий обіг найбільш доцільно вводити термін "народ" в його широкому розумінні. Бо якщо з народом ототожнювати корінний етнос будь-якої країни або держави, то тоді представники всіх інших етносів (як поодинокі, так і такі, що живуть компактними групами) мають розглядатися як "не народ", або ж про їх існування треба "забути" й розглядати їх як уже розчинених у корінному етносі. Обидва підходи, зрозуміло, є неправомірними. До того ж народ тієї чи тієї країни не завжди складається тільки з одного корінного етносу (Швейцарія, Бельгія тощо). Не потребує спеціальних доказів і те, що термін "народ" у розумінні керованої, залежної, підлеглої частки населення не може бути застосований ні в теорії, ні в історії етносу.
Народ складається на основі одного або кількох етносів, а також, як правило, багатьох етнодисперсних та етнокомпактних груп. Це американський народ, французький народ, бельгійський народ, швейцарський народ, український народ, російський народ, китайський народ тощо. Народ з'єднують спільність історичної долі, толерантне ставлення кожного з його суб'єктів до етнічних особливостей всіх інших сукупних суб'єктів, які утворюють це людське угруповання. Кожному народоутворюючому суб'єкту притаманний щонайменше білінгвізм (крім, зрозуміло, великих компактних мас того з цих етно-суб'єктів, який складає значно переважаючу більшість народу).
Важливим є питання про назву народу. У Старому Світі ця назва часто походить від самоназви корінного етносу (Албанія, Бєларусь, Данія, Угорщина, Україна, Фінляндія тощо), але не завжди. Так, не існує етнічних швейцарців, бельгійців та представників інших поліетнічних народів. Що стосується Нового Світу, то тут назви народів уже завжди не мають ніяких етнічних коренів або джерел. Немає етнічних канадців, американців, панамців, болівійців, аргентинців тощо. Загалом слід визнати, що, незалежно від того, як утворилася назва тієї чи тієї країни або держави, говорячи про ЇЇ народ, завжди мають на увазі не моно-, а полі етнічне утворення. Отже, абсолютно "чистих" в етнічному відношенні народів не існує. Й ми обов'язково матимемо на увазі полі етнічне утворення й тоді, коли говоритимемо, зокрема, "народ України" або "український народ".
Народ відрізняється від нації не своїми складникам -утворювачами й не їх кількістю. Це дві назви того самого суб'єкта — суспільства. Населення (частіше за все — полі етнічне) певної країни, що не обіймається власною державною територією, є просто народ; але коли це ж саме населення створило власну державу, воно вже є народ-нація (або формується як таке утворення).
В сучасній практиці міжнародних відносин під нацією розуміють не будь-який народ, а лише такий, що має власну державність і суверенність і може виступати як самодостатній суб'єкт зовнішніх стосунків. Організація Об'єднаних Націй є співтовариством саме таких народів. Отже, народ, що має державність, а відтак — політичні кордони, митні установи, армію, службу безпеки, власну конституцію, власну грошову одиницю тощо, й є нацією. Найважливіші ознаки нації — це єдність недоторканої території, а також єдність економічного й політичного життя. Народ консолідується в націю опосередкованою дією й тиском перш за все зовнішніх щодо себе чинників.