Історична частина пропонованого фольклорного пласту присвячена темі кохання. Про це свідчить переказ, пов'язаний з виникненням села Ганнівка. Дорогою, над якою розташоване теперішнє село, колись проїжджали чумаки. З одним із них була дружина, що звалася Ганною. Їй дуже сподобалась ця місцевість, і вона запропонувала чоловікові залишитись тут назавжди. Отримали від пана, що володів цими землями, дозвіл на освоєння місцевості, збудували хатину, але не довго тішилось щастям молоде подружжя, Ганна тяжко захворіла. Чоловік не хотів, щоб кохана помирала в чужому краї, і вивіз її звідси.
З цією історією пов'язаний і мотив захоронення скарбу. Перекази розповідають, що Ганна з чоловіком були дуже багаті, і перед тим, як покинути місцевість, захоронили свій скарб. Так само, за переказами, в лісі, поблизу Копитова також є захоронений скарб, якого грабіжники заховали від польської поліції.
Топонімічні перекази Корецького району нерідко пов’язують з господарською діяльністю і побутом місцевих жителів. Ряд творів стосується одного із занять людей. Так, село Жадківка пов’язане із знаряддям праці – жаткою, що її виробленням прославилися предки місцевих жителів. Мешканці, що пізніше стали шити взуття («сапоги»), заснували сапожне поселення, Сапожин. Жителі ж згаданого села Самостріли, за іншим переказом, були винахідливими, і вміли виготовляти зброю. Перекази свідчать, що вони навіть винайшли новий вид лука, відомого на той час як «самостріл» або «стріломет». Саме тому село назвалося Самостріли.
Чільне місце займають і гідронімічні легенди і перекази, що пов’язані з назвами річок, боліт, ставків. Так, річка Ревуха, що протікала кілька сотень років тому поблизу села Залізниця. Річка була повноводною, а коли весною на ній починала ламатися крига, то води несли її з шаленою швидкістю, утворюючи при цьому дивний звук, що нагадував рев диких тварин. Притока цієї річки була названа Лозою, оскільки місцина, якою вона протікала, була густо заросла верболозами. Назву ж Жабиного болота жителі села Копитів обумовлюють тим, що «місцевих жителів»-жаб колись водилась тут сила-силенна. Коли село Копитів стало розбудовуватись, жаби з болота розселились по всіх тутешніх водоймах. Неподалік цього ж села, в лісі є ставок, який називають Модестовим, оскільки його колись утримував польський пан Модест. Це було величезне, але дуже чисте і доглянуте водоймище, і такої риби, яка в ньому водилася, не було ніде більше.
Ми виявили також один переказ з фантастичним мотивом. Це розповідь про ліс, який люди називають Кругликом. Він розташований неподалік сіл Харалуг і Залізниця. Старожили кажуть, що коли потрапляєш у цей ліс присмерком, то тебе починає «водити» і ти ходиш «по кругу», кілька разів повертаєшся на одне й те ж місце.
Висновки
Працюючи над своєю науковою роботою, ми зробили спробу зібрати і систематизувати топонімічні легенди і перекази, що побутують у селах Корецького району. Щоправда, багато із переказів подано у кількох версіях, тому ми наводимо кілька варіантів походження одного й того ж топоніма. Це ми пов’язуємо з тим, що не завжди переказ чи легенда були записані нами безпосередньо від людини, що проживає в даній місцевості, про яку йдеться, а від мешканця сусіднього села.
Ми звернулись до проблеми розмежування понять «легенда», «переказ» і встановили, що більшість усних творів, записаних нами, є переказами.
Нами було проаналізовано проблему класифікації легенд і переказів, але ми зупинилися, як уже зазначалося, на сюжетно-тематичному їх огляді. Інколи нам доводилося відносити один і той же переказ до кількох пластів топонімічної прози. Це вмотивовуємо тим, що такі тексти є полісюжетними.
Ми розглянули питання виокремлення топонімічної прози і довели, якою різнобарвною в тематичному і сюжетному плані вона є у нашій місцевості.
Крім того, нами укладена збірочка легенд і переказів, які ми записали від мешканців сіл Копитів і Ганнівка.
Ми здійснили спробу погрупувати топонімічні легенди і перекази за сюжетно-тематичним критерієм, як це зробив В.Сокіл у праці «Писана керниця», адже ми не змогли втиснути записані твори в рамки однієї з класифікацій.
Нами виокремленні такі групи історичних переказів:
перекази княжого періоду та часів Київської Русі;
перекази про набіги монголо-татар;
перекази часів козаччини;
перекази про національно-визвольні змагання 1940-1950-х років.
Окремо виділяємо групу гідронімічних легенд і переказів, що пов’язані з назвами місцевих водойм. Інший топонімічний пласт представляють перекази, пов’язані з певними вміннями людей, що селилися на окремих територіях. А іще є топонімічна проза, в якій простежується мотив кохання, мотив захоронення скарбів. Досить поширені в нашій місцевості перекази, які пов’язані з місцем розташування географічного об’єкта, історичні мотиви в таких творах створюють лише фон.
Надалі будемо працювати у цьому ж напрямку, оскільки нами охоплені топоніми, що побутують у вісімнадцяти населених пунктах нашого району, у той час, коли сіл у Корецькому районі тридцять три.
Список використаних джерел
1. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К.: Довіра, 1993. – 414с.
2. Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. Загальне літературознавство: Навчальний посібник для вузів. – Рівне, -1997. – 544с. – С.227-228.
3. Дмитренко М. Збирачі народних перлин. – К.: Т-во «Знання»,1989. – 48с.
4. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. – К.: Ред.. часопису «Народознавство», 2001. – 576с. – С.196-211.
5. Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2001. – 591с. – С.484-521.
6. Літературознавчий словник-довідник // Р.Т.Гром»як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 751с.
7. Панасенко О., Якубець Л. Корець і Кореччина: історія. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2000. – 144с.
8. Поліщук Я. Самостріли: проблема культурної спадщини // Науковий збірник матеріалів і тез науково-краєзнавчої конференції 13-14 жовтня 2000 року. – Рівне-Корець: Волинські обереги, 2000. – С.88-96
9. Сокіл В. Писана керниця. Топонімічні легенди та перекази українців Карпат. – Л.: Інститут народознавства НАН України, 1994. – 208с.
Додатки
Залізниця
Точної дати заснування села невідомо, хоч очевидним є факт, що походження його дуже давнє. Виникло поселення десь у 1757 році. Що ж можна сказати щодо назви села Залізниця? На тому місці, де зараз знаходиться село, був великий ліс, в якому росли кремезні дуби, сосни, вільхи та клени. Кілька сімей оселилися над самою річкою Ревухою на її лівому березі. Вони почали спалювати ліс, обробляти землю, займатись хліборобством та скотарством. Так продовжувалося з роду в рід, з покоління в покоління. Знаряддя праці були примітивними. Пізніше, знайшовши на самій околиці поселення залізну руду, вони почали добувати її вручну, кустарним способом. Виплавляючи залізо, робили з нього наконечники до стріл, сохи, сокири та деякі інші знаряддя праці. Цю роботу виконували майстри-ковалі, що поселились на південному боці села. Вони дуже вправно виплавляли мечі, списи, обладунки та іншу воєнну зброю. Розповідають, що самі князі приїжджали сюди збирати зброю для своїх військ. Кажуть, що тут було виготовлено іменний меч для Богдана Хмельницького. Від цього і пішла назва села – Залізниця.
Козак
Село Козак було засноване в 1813 році. Але тоді це було ще не зовсім село – хутір з кількох сімей, що жили в невеличких хатках із солом’яними стріхами. За наказом панів люди розкорчовували ліс і освоювали землю. Таким чином село розширювалось та збільшувалось.
Одного разу поблизу села проходили козаки та залишили одного – смертельно пораненого – далі йти він не міг. Згодом козак помер і був похований на сільському цвинтарі, а на його могилі поставили величезний камінь. Відтоді, коли запитували якогось прохожого: «Куди йдеш?», то він без вагань відповідав: «До козака». З тих пір село почали називати «Козак». Ще й досі на кладовищі знаходяться величезні камені, що свідчать про поховання тут козака.
Сапожин
Серед міст давньоруської держави, поруч із Дубном, Зарічним а також Корцем, зустрічаємо і Сапожин. Багато лиха за своє існування пережив Сапожин, але найбільше потерпало село нашесть від монголо-татар. Хоч мешканці села сміливо оборонялися, про що свідчать легенди та перекази цього краю, та сили все ж були нерівними. Нападники часто залишали за собою згарища і пустки. До сьогодні одна з вулиць має назву Осташівка, що означає за однією із версій залишок (остаток) населеного пункту.
Сапожин
Колишнє поселення пов’язане з іменем жорстокого воєводи-грабіжника Сапо, що знайшов смерть під містом: Сапо-згин – Сапо-гин – Сапожин.
Сапожин
За іншою версією місцеві народні умільці славилися пошиттям взуття -«сапогів», а звідси «сапожний», «сапожне» поселення.
Гвіздів
Пан Гвоздицький деякий час правив цим поселенням.
Гвіздів
На території сучасного села колись було козацьке поселення. Козаки були незалежними і навіть самостійно виготовляли собі зброю та знаряддя праці. В них були дуже стійкі будинки, які важко було зруйнувати. Причиною цього були міцні цвяхи, тобто гвозді, що виготовлялися козаками. Цим і прославилось козацьке поселення, яке згодом назвали Гвоздовом.
Сторожів
Сторожів, як і деякі інші села Корецького району, має кілька легенд про свою назву. Деякі з них говорять, що колись на території цього села був великий панський маєток і багато ставків, у яких він розводив різну рибу. Незважаючи на те, що це було ідеальне місце для проживання, перебувати довгий час тут пан не міг, бо мав свої справи в іншому місці. Він лише іноді приїжджав сюди з сім’єю для відпочинку і з кожним разом помічав, що його маєток все більше і більше занепадав. Щоб цього уникнути, пан вирішив поселити поблизу маєтку слуг-сторожів, які б за ним доглядали. Ці сторожі не могли розлучатися з своїми сім’ями, тому, позабиравши їх з собою, почали розселятися поблизу панського маєтку утворивши невеличке село, яке згодом так і назвали – Сторожів.