Організація, планування та шляхи збільшення виробництва озимих зернових (стр. 1 из 2)
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛУБЕНСЬКИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ
РЕФЕРАТ
на тему:
Організація, планування та шляхи збільшення виробництва озимих зернових
Виконав: студент групи 35
Півторонос Євген
Лубни 2007
План
Вступ
1. Економічний стан виробництва: розміщення, спеціалізація і показники ефективності виробництва
2. Організація вирощування
2.1 Організація основних виробничих процесів
2.2 Форма організації та оплати праці
2.3 Організація зберігання та реалізації продукції
3. Планування виробництва продукції
Використана література
Вступ
Народногосподарське значення виробництва зерна
Проблема забезпечення населення країни достатньою кількістю вітчизняних якісних продуктів харчування залежить головним чином від обсягу виробництва сільськогосподарської продукції і насамперед зерна – важливого виду продовольчих ресурсів, цінної сировини для ряду галузей переробної промисловості, незамінного джерела створення повноцінної кормової бази для розвитку тваринництва. У переважній більшості країн світу виробництво зерна традиційно належить до провідних галузей сільського господарства. В Україні зернове господарство має не тільки важливе соціально-економічне, а й політичне значення для розвитку національної економіки, забезпечення продовольчої безпеки держави.
Зерно та продукти його переробки є основою харчування людей. Зерно використовується людиною у вигляді хліба, крупів, макаронів, кондитерських виробів та ін. Ці продукти відзначаються високими поживними та смаковими якостями, містять достатню кількість білків, вуглеводів, вітамінів, амінокислот й мінеральних солей. Рівень споживання хлібопродуктів на рік населенням України у розрахунку на особу в 2001 році становив 130 кг за науково-обґрунтованої норми споживання 110 кг.
Зерно – головний і незамінний корм при виробництві тваринницької продукції. Воно має значно вищу поживну цінність порівняно з іншими видами кормів, характеризується високим вмістом кормових одиниць, перетравного протеїну, макро- та мікроелементів. Як корм використовується також побічна продукція вирощування зернових – солома й полова, а також відходи переробки зерна.
Продукція вирощування зернових культур є сировиною для переробної промисловості. В результаті переробки зерна одержують спирт, крохмаль та іншу продукцію, з соломи – целюлозу, папір тощо.
Українське зерно завжди належало до конкурентоспроможних продуктів на світовому ринку. Зерно є важливим експортним товаром, який може забезпечити значні надходження валютних коштів. При зберіганні воно практично не втрачає своїх якостей і тому придатне для створення державних резервів продуктів харчування та кормів.
Загальна потреба країни в зерні визначається кількістю його, що витрачається на харчування, переробку, корми, насіння, експортне створення державних резервів. У цьому обсязі найбільшу питому вагу має зерно, яке споживається населенням та тваринами як продукт харчування. В Україні від загальної кількості виробленого зерна на корм худобі і птиці використовується 52 – 57%, на харчування – 15 –17, насіння – 8 – 10, переробку 3 – 4 і втрачається при зберіганні і доробці до 6 – 8%. Виходячи з науково обґрунтованих норм споживання хліба та хлібопродуктів і зростаючих потреб тваринництва у концентрованих кормах, а також з урахуванням зменшення залежності країни від імпорту зерна та намагання вийти у перспективі на світовий ринок зерна в ролі одного з експортерів, виробництво зерна з розрахунку на душу населення необхідно довести до 1 т.
1. Економічний стан виробництва: розміщення, спеціалізація і показники ефективності виробництва
Рівень розвитку зернового господарства визначається насамперед обсягами виробництва зерна, що в свого чергу зумовлено розмірами посівних площ, їх структурою та урожайністю. Вища питома вага високоврожайних культур в структурі посівних площ дає змогу навіть за меншої площі посіву одержати значно більший валовий збір. Так само вищий рівень урожайності зернових забезпечує збільшення валового виробництва зерна.
Отже, як свідчать дані таблиці, за дванадцятирічний період з 1990 року вся посівна площа скоротилась майже на 5 млн га, водночас площа зернових збільшилась на 1 млн га. Важливим показником розвитку виробництва зерна є урожайність і валові збори сільськогосподарських культур.
Аналіз свідчить, що урожайність зернових більш як за чверть століття, особливо після 1990 року, не підвищилась, а мала тенденцію здебільшого до зниження. Водночас із значним спадом виробництва сільськогосподарської продукції спостерігалось істотне зниження його ефективності. Це стало наслідком ряду організаційних, економічних і технологічних причин, недоліків в організації здійснення аграрної реформи як на макро-, так і на мікрорівнях господарської діяльності.
Валове виробництво зерна в Україні змінюється під впливом зміни посівних площ та урожайності зернових культур. В окремі роки спостерігається різке зниження валових зборів, так само як і їх суттєве підвищення, що значною мірою пояснюється впливом кліматичних факторів.
В Україні зерно вирощується в усіх природно-кліматичних зонах хоча його виробництво має свої відмінності в конкретних умовах. Основними виробниками зерна є господарства Степу і Лісостепу, на які припадає відповідно 46 та 40% валових зборів, і лише 14 % зерна виробляється на Поліссі. У Степу та Лісостепу основними зерновими культурами є озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза, зернобобові. В зоні Полісся переважають озима пшениця, ярий ячмінь та озиме жито.
2. Організація вирощування
2.1 Організація основних виробничих процесів
На виробництві зерна виконують такі основні виробничі процеси – оранку, боронування, культивацію, догляд за посівами і збирання. Розглянемо деякі особливості їх організації.
Організація оранки. Оранка – один з важливих виробничих процесів у землеробстві. Основні вимоги щодо якості її такі: додержання заданої глибини, проведення в оптимальні строки, якісне заорювання гною, післяжнивних решток і якісне кришення пласта, прямолінійність борозен, скорочення розгінних борозен і звальних гребенів, відсутність огріхів і високоякісний обробіток поворотних смуг. Під зернові культури провадять звичайну оранку на глибину 20 – 22 см, а на Поліссі – на глибину орного шару.
Оранку провадять врозгін і всклад. Якщо її розпочинають із зовнішнього боку загінки і, закінчують посередині – то це оранка врозгін, а якщо з середини загінки закінчують на зовнішніх межах, то це оранка всклад. Під час оранки врозгін агрегат робить повороти вліво і рухається до середини загінки, а при оранці всклад робить поворот вправо». Щоб зменшити час холостих переїздів і підвищити продуктивність агрегату, поле для оранки розбивають на загінки, по можливості прямокутної форми. Оптимальну ширину загінок визначають за формулою:
,де Ш3 – ширина загінки, м; Д – довжина загінки, м; Ш – ширина захвату агрегату, м; Р – радіус повороту агрегату, м.
Орієнтовно ширина загінок становить: при довжині загінки 300–500 м – 40–60 м, при довжині загінки 500–1000 м – 50 – 100 і при довжині загінки 1000–2000 м – 70 – 140 м. Для тракторів меншої потужності ширина загінки менша, а для тракторів вищої потужності – більша.
Тепер оранку здійснюють груповим способом 2 – 4 агрегатами: Ширину загінки для групи тракторів визначають за наведеною вище формулою, де ширина захвату (Ш) залежатиме від кількості агрегатів. На обох кінцях гонів відбивають поворотні смуги, ширина яких забезпечує нормальний поворот агрегату. Їх орють після закінчення оранки поля.
Боронування ріллі провадять на глибину 6 – 8 см. При цьому треба зруйнувати кірку, зарівняти гребені і створити пухкий шар ґрунту. Озимі при закритті вологи боронують на глибину 3 – 4 см, щоб не допустити пошкодження рослин. Ріллю боронують групою агрегатів, здебільшого круговим способом, а посіви – упоперек рядків. Культури, посіяні перехресним способом, боронують по діагоналі.
Культивація. Завданням культивації ріллі та пару є вирівнювання і розпушування верхнього шару ґрунту і знищення бур'янів. Першу культивацію провадять упоперек напряму оранки, а наступні – упоперек напряму попередньої культивації. Передпосівну культивацію провадять на глибину загортання насіння. В кінці гонів залишають поворотні смуги шириною 3 – 4 захвати агрегату, які оброблюють після закінчення культивації всього поля. Якщо можливий поворот за межами поля, поворотних смуг не залишають. Під час культивації агрегат рухається човниковим способом з грушоподібними поворотами на кінцях загінки. Перший прохід його прямолінійний по віхах, а суміжні – з перекриттям на 10 – 15 см.
Організація сівби. Сівба – відповідальний процес у землеробстві. Основні вимоги щодо її якості такі: проведення у стислі агротехнічні та оптимальні календарні строки, додержання встановлених норм висіву, рівномірність загортання насіння на задану глибину, прямолінійність рядків і квадратів, відсутність огріхів.
Сіють зернові культури групою агрегатів, човниковим способом. Щоб не було огріхів, користуються маркером, по сліду якого тракторист веде трактор (правим переднім колесом або зовнішньою кромкою правої гусениці). Маркери ставлять з правого і лівого боків посівного агрегату.
Зернові культури сіють різними способами: вузькорядним з шириною міжрядь 7–8 см – пшеницю, жито, ячмінь, овес; перехресним з половинною нормою висіву, насіння в один і другий бік; звичайним рядковим з міжряддям 15 см – горох, вику, люпин, вико-овес, гречку, просо; широкорядним або стрічковим, з шириною між рядками або стрічками 45 см — просо і гречку, що дає змогу обробляти міжряддя. Кукурудзу та її сумішки на зелений корм сіють рядковим способом з міжряддям 30 см, а на зерно і силос – квадратно-гніздовим з квадратами 60х60 і 70x70 см, а в степовій зоні – 100x100 см або пунктирним способом при ширині міжрядь 60–20 см і відстані між гніздами в рядку 20–30 см. Квадратно-гніздовий спосіб сівби кукурудзи дає змогу обробляти міжряддя в двох напрямах. Його доцільно застосовувати при значній забур'яненості полів. Правильні квадрати забезпечують з допомогою маркера і мірного дроту.