Орендні відносини в сільському господарстві України. Проблеми і перспективи розвитку (стр. 3 из 7)

У країнах Західної Європи розмір фермерських господарств значно менший. Так, у Данії середня ферма має 32 га землі, в Німеччині — 18, у Бельгії — 15, у Франції — 14, в Італії — 6, у. Греції — 4 га. Але характерним для цих країн є вироблення основної маси сільськогосподарської продукції крупними фермами. Крім того, існування більшості цих ферм можливе лише тому, що частка різних державних субсидій на сільськогосподарську продукцію, які одержує безпосередній фермер, становить у країнах ЄС - 50%, у США — 35%, в Японії — 75%. Без такої допомоги фермерські господарства не могли б вижити. Так, за підрахунками німецьких економістів, оптимальний розмір ферми повинен становити 100 га, а для створення таких фермерських господарств необхідно мати капітал від 750 тис. до 1 млн. марок. Але така практика в Україні не впроваджується.

Значного поширення в розвинутих країнах світу набула оренда — тимчасове надання землі за плату орендарю або селянину-працівникові, який не наймає робочої сили. Наприклад, у Франції орендується більше половини земель, в Англії — до 40%. У США понад третини сільськогосподарських угідь є власністю держави, передається в оренду терміном на 1—2 роки і за виконання договору продовжується. Щоб отримати землю в оренду, орендар повинен: мати відповідні знання і досвід роботи на землі, добре здоров'я, певний вік (в Англії — до 40 років, у Франції до припинення 25-річного терміну оренди він не повинен досягти пенсійного віку), певний капітал, отриманий від праці на фермі та ін.

Різновид оренди — сімейна оренда, за якої глава сім'ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з членів родини. У Німеччині та Англії на цей вид оренди припадає 15—20% всієї орендної землі. Особливістю аграрних відносин у деяких розвинутих країнах світу є об'єднання сімейних ферм у сільськогосподарські корпорації. Наприклад, у США в такі корпорації об'єдналися майже 90% сімейних ферм, а 95% корпорацій містять до 10 ферм.

В країнах Західної Європи широко використовується оренда сільськогосподарських земель. Так, наприклад, в Бельгії орендується близько 70% земель, у Франції та Німеччині більш 60%, а в середньому по 15 країнах ЄС (EU-15) орендовані землі складають 40% від всіх сільськогосподарських земель. Для прикладу: в інших країнах цей показник значно нижчий — Канада (30%), Японія (20%), Нова Зеландія (14%), США (12%), Австралія та Аргентина (5%)/

В країнах, де ефективно функціонує земельний ринок, існують чіткі та прозорі правила використання землі і, зокрема, її оренди. У табл. 1.1 охарактеризовані найбільш типові договори про оренду сільськогосподарської землі, що діють у деяких країнах ЄС.

Таблиця 1.1

Основні характеристики договорів оренди сільськогосподарських земель у деяких країнах ЄС [12]

Вищенаведені відомості свідчать про те, що умови оренди сільськогосподарських земель в різних країнах доволі відмінні. Проте можна виділити два основних типи таких договорів. Для першого типу договорів характерно регулювання з боку держави термінів договору та граничних розмірів орендної плати. Як правило, договори цього типу більш довготермінові та більш вигідні орендарю. Зрозуміло, що такі договори оренди сприяють зменшенню еластичності ринку оренди земель.

Другий тип договорів оренди базується на досягненні двосторонньої домовленості між землевласником та орендарем, а термін оренди та ціна визначаються виключно ринковими умовами. Всі наведені в табл. 1.1 країни можна згрупувати у три групи.

У Франції договори на оренду сільськогосподарської землі належать переважно до першого типу та захищають переважно інтереси орендаря: термін оренди переважно довгостроковий та регулюється законодавчо, умови договору містять положення, що захищають інтереси орендаря навіть після закінчення договору, верхні та нижні границі орендної плати встановлюються державою.

В Німеччині, Швеції, Чеській Республіці, Литві та Словаччині більш поширені договори оренди другого типу. В цих країнах умови оренди сільськогосподарської землі визначаються головним чином умовами, що склалися на земельному ринку.

В Італії та Великобританії співіснують обидва типа договорів оренди, однак спостерігається тенденція збільшення частки договорів оренди другого типу (на основі взаємної домовленості)

Зазвичай плата за оренду сільськогосподарських земель становить декілька відсотків від ціни землі та не перевищує банківського відсотку. Дані про рівень орендної плати в деяких європейських країнах наведено в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Статистичні дані стосовно оренди сільськогосподарських земель в деяких країнах ЄС в 2003 році [12]

РОЗДІЛ 2

ОРЕНДНІ ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1 Структурні зміни, що відбулися у формах власності на землю за період проведення земельної реформи

Реформування земельних відносин в Україні характеризується станом на 01.01.2007 року наступними показниками [31]:

- площа земель, переданих у власність недержавним сільгосппідприємств-вам, станом на 01.01.07 становить 31,1 млн. га. або 51,5% земельного фонду України;

- з них: сільськогосподарських угідь передано 28,6 млн. га або 68,6% від загальної площі продуктивних земель;

- з 11 847 сільськогосподарських підприємств, які підлягають паюванню, реформовано на засадах приватної власності на землю і майно 11 831 господарств.

- створено 23 883 нових агроформувань ринкового типу, з них:

Таблиця 2.1

Структура створених агроформувань ринкового типу в Україні

1. товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ)	--	6 954	(29%);
2. приватних (приватно-орендних) підприємств	4 791	(20,1%);
3. акціонерних товариств	-	757	(3,2%);
4. сільськогосподарських кооперативів	-	1 643	(6,9%);
5. фермерських господарств	-	6 577	(27,5%);
6. інших суб’єктів господарювання	-	3 181	(13,3%).

За формами господарської діяльності новостворені агровиробничі структури найбільш поширені:

- товариств з обмеженою відповідальністю – у Дніпропетровській (7,7%), Черкаській (7,3%), Вінницькій (6,2%), Донецькій (5,5%), Кіровоградській (5,2%), Одеській (4,9%), Полтавській (4,9%);

- приватні та приватно-орендні підприємства – у Кіровоградській (7,2%), Запорізькій (7,2%), Дніпропетровській (7,1%), Тернопільській (6,6%), Київській (6,4%), Харківській (5,6%);

- акціонерні товариства – у Харківській (9,6%), Миколаївській (9,6%), Київській (9,4%), Одеській (6,7%), Кіровоградській (6,2%), Вінницькій (6,2%);

- сільськогосподарські кооперативи – у Волинській (16,3%), Одеській (11,6%), Рівненській (8,3%), Вінницькій (8,1%), АР Крим (6,8%);

- фермерські господарства – у Полтавській (8,1%), Дніпропетровській (16,3%), Кіровоградській (8,7%), Одеській (7,4%), Запорізькій (7,2%), Луганській (6,2%), Миколаївській (6,2 %) областях.

Реєстрацію новостворених агроформувань проведено на 99,5%, повністю вони зареєстровані в 23 областях.

Всього земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у товаровиробників 31 073,2 тис. га, в тому числі сільськогосподарських угідь – 28 619,1 тис. га, з них в розрізі новостворених агроформувань:

- товариства з обмеженою відповідальністю – 8849,8 тис. га (28,5%),

в тому числі сільськогосподарських угідь 8703,9 тис. га;

- приватні ( приватно-орендні) підприємства, всього 3474,9 тис. га (11,2%), в тому числі сільськогосподарських угідь 3420,9 тис. га;

- сільськогосподарські акціонерні товариства, всього – 1078,1 тис. га (3,5%), в тому числі сільськогосподарських угідь 1047,1 тис. га;

- сільськогосподарські кооперативи, всього – 1786,4 тис. га (5,7%), в тому числі сільськогосподарських угідь 1739,6 тис. га;

- фермерські господарства, всього – 2258,4 тис. га (7,3%), в тому числі сільськогосподарських угідь 2239,3 тис. га;

- інші сільськогосподарські агроформування, всього –1851,2 тис. га (5,9%), в тому числі сільськогосподарських угідь 1830,2 тис. га;

- приватні (індивідуальні) господарства (без створення юридичної особи) – 4478,6 тис. га (14,4%), в тому числі сільськогосподарських угідь 4469,2 тис. га;

- не реформовані КСП та інші сільськогосподарські підприємства, всього – 32,2 тис. га (0,1%), в тому числі сільськогосподарських угідь 30,2 тис. га.

Площа земель, що не ввійшли до складу агроформувань, заснованих на приватній власності (площа невитребуваних сертифікатів, землі загального користування, передано до інших категорій земель) – 7 263,6 тис. га або 23,4% від загальної площі земель, переданих у власність недержавних підприємств, з них сільськогосподарських угідь – 5138,7 тис. га або 17,9% від сільськогосподарських угідь недержавних сільськогосподарських підприємств.

На відміну від проведеної раніше приватизації державного майна, коли право на отримання приватизаційних майнових сертифікатів отримали всі громадяни країни, право на отримання земельної частки (паю) набули лише колишні члени

сільськогосподарських підприємств загальною кількістю 6,9 млн. осіб. При цьому спостерігалися значні диспропорції, обумовлені регіональними особливостями організації сільськогосподарського виробництва. Так, наприклад, в Закарпатській області лише 15,6 % сільського населення набули право на земельну частку (пай), тоді як у Чернігівській області таке право отримали 77,6 % сільського населення(рис. 2.1).