Про походження назви тютюну нам особисто довелося чути в Бердянському повіті таку оповідь. Зупинились у степу чумаки й почали варити вечерю на могилці, яка поросла якоюсь особливою травою. Коли потім трава ця від вогню підсохла й загорілась, один чумак, вражений невідомим доти ароматом, що поширювався довкіл, з подиву вигукнув: «Ти ба!» Нерозчувши, як слід, другий чумак, украй здивований, перепитав: «Табак?» — «Тю-тю» — «затюкав» на нього перший. — «Тютюн?» — знову спантеличено перепитав той, знов не розчувши. З того часу і стали називати нововідкрите зілля табаком і тютюном.
— Ось тепер і розсудіть самі, — завершив оповідач, — гріх чи не гріх палити? Нема в палінні жодного гріха, нема й порятунку.
І отак дивляться на паління в багатьох місцевостях України. У Старобільському повіті, наприклад, кажуть, що хто палить, але не плює при цьому, той гріха не чинить, але хто палить і плює, той не омине пекла, тому що земля всім нам мати: ми всі із землі, землею живемо і в землю знову підемо, і того земля не прийме, хто на неї плює.
Так само двоїстий на Україні погляд і на нюхання тютюну. Легенда, записана в Олександрівському повіті, веде початок нюхання все від тих же чортів. Померла, — говорить легенда, — в чорта мати. Поклав він її й позганяв усіх чортів голосити. Зібрались курії з люльками, а ню- харі з ріжками (на Україні в давні часи нюхальний тютюн носили переважно в ріжках, а згодом уже — в тавлинках). Ось курії сіли в рядочок біля чортової матері, а нюхарі — в другий. Курій що потягне з люльки, то й плюне чортовій матері межи очі — так усю її й обплювали; нюхарі сидять собі смирненько, і коли потягне якийсь тютюну з ріжка, то з очей покотяться сльози, наче він плаче. Дивиться чорт, дивиться та й каже: «Добра це річ — нюхати тютюн: і себе повеселиш, і за іншим поплачеш». Дізнались люди, що чорт похвалив нюхарів, і давай і собі товкти тютюн та потягувати з ріжка, як ті чорти, що голосили за чортовою матір'ю.
Втім, П.В. Шейн, ґрунтуючись на цій легенді, а Ів. Манжура — на записаній ним в Олександрівському повіті приказці про нюхарів, доходять досить поспішного висновку, ніби нюхання тютюну вважалось на Україні чимось негожим і навіть зневажалось, тоді як паління було ознакою молодецтва і, так би мовити, гарного тону. Ні про негожість, ні про зневагу в даному разі не може бути й мови. Курії добродушно насміхалися й насміхаються з нюхарів, нюхарі — з куріїв, та й годі. Головним приводом для глузування куріїв над нюхарями була неохайність останніх, які після нюхання звичайно ніколи майже не втираються; та на втіху їхню у Старобільському повіті кажуть, що хто нюхає і не втирається, той не чинить гріха: з нього сміються люди й засуджують його, і тим самим беруть з нього гріх на себе.
А в Білгородському повіті кажуть, що на нюхання тютюну навіть благословила Сама Пресвята Богородиця. Якось заболіла голова в Божої Матері. Понюхала Вона тютюну, й голова перестала боліти. Божа Матір і каже тоді: «В Мене від нюхання голова вже не болить, нехай же увесь хрещений світ користується цим засобом, від якого в Мене перестала голова боліти».