При висіванні озимої пшениці після зернобобових і бобових багаторічних трав дози внесення азоту треба зменшити або не вносити взагалі, бо бульбочкові бактерії, розташовані на бобових, накопичують азот у ґрунті.
Мінеральні добрива вносять восени при висіванні пшениці і під час підживлення. В цей час вносять в рядки по 16-18 кг/га Р2О5 у вигляді гранульованого суперфосфату. При внесенні такої кількості фосфорних добрив урожайність зерна підвищується на 3-4 ц/га. Суперфосфат позитивно діє на розвиток кореневої системи, солі фосфорної кислоти підвищують також концентрацію клітинного соку, чим забезпечується висока зимостійкість пшениці.
Надзвичайно важливе значення має підживлення озимої пшениці в ранньовесняний період повним мінеральним добривом з розрахунку 0,8 ц/га аміачної селітри, 1 ц/га суперфосфату і 0,5 ц/га калійної солі.
Ранньовесняне внесення добрив може підвищити врожай зерна на 4 ц/га і більше. При весняному підживленні можна давати 4-5 т/га гноївки з додаванням 0,8 ц/га суперфосфату, 3- 4 ц/га пташиного посліду і 4-5 ц/га золи. Навесні добрива вносять по таломерзлому ґрунту, щоб добриво вдень при відтаванні добре вбиралося ним. В цей час найкраще вносити добрива з літаків.
Доцільність внесення повного мінерального добрива напровесні диктується тим, що в цей період мікрофлора пригнічена низькою температурою і не мінералізує органічних речовин. В озимини вегетація розпочинається при 5 °С, але поживних речовин, доступних для рослин в цей час ще мало, тому внесення їх у формі мінеральних добрив конче потрібно [23].
Сіють озиму пшеницю в господарстві високоякісним (кондиційним) насінням кращих районованих сортів. Перед сівбою насіння очищають, сортують та протруюють. На 1 т насіння витрачають 1 кг гранозану або 3 кг фундазолу. Препарати використовують для боротьби з твердою сажкою, спори якої містяться на поверхні зерна. Щоб застерегти рослини від летючої сажки (її спори розташовані в зародку), застосовують термохімічне протруювання, яке проводять у теплій воді при 49 °С протягом 3 год.
Кращим способом сівби є вузькорядний з шириною міжрядь 7,5 см або перехресний. В результаті цього врожай підвищується на 2,4 ц/га порівняно із звичайним рядковим посівом.
Норма висіву залежить від багатьох причин. На норму висіву впливають час і способи сівби, удобрення, господарська придатність насіння, його величина, особливості сорту, грунтово-кліматичні умови та інші фактори. Але середня норма висіву озимої пшениці на Поліссі - 180-200 кг/га, в Лісостепу- 160-200 кг/га, Степу - 160-180 кг/га, або 4-5 млн. зерен на 1 га.
Глибина загортання насіння залежить від вологості і механічного складу ґрунту. На глибину загортання впливають також період оранки, попередники, величина насіння, біологічні особливості сорту тощо. При достатній кількості вологи на середньо-в'язких ґрунтах можна загортати насіння на глибину 4-5 см. Глибина висіву на чорноземних ґрунтах і посушливих районах більша і становить 6- 8 см, а в сухих районах Степу може досягати 10 см.
Догляд за посівами включає ряд агротехнічних заходів. При сівбі озимої пшениці по свіжій оранці ґрунт прикотковують для ущільнення кільчастими, шпоровими або рубчастими котками.
Ґрунтову кірку до появи сходів пшениці знищують боронуванням.
Щоб зберегти озиму пшеницю від вимерзання, на посівах проводять снігозатримування. Навесні до початку польових робіт посіви підживлюють мінеральними добривами та боронують. Це підвищує врожай на 2-3 ц/га. При випиранні вузлів кущіння посіви коткують [23].
Збирають урожай озимої пшениці у фазі воскової стиглості роздільним способом. Якщо із збиранням запізнитися, зерно пшениці осипається. Для роздільного збирання застосовують віндроуери та рядкові жатки, якими пшеницю скошують і вкладають у покоси. Після підсихання їх обмолочують самохідними комбайнами. При повній стиглості пшеницю збирають прямим комбайнуванням.
Після збирання озимої пшениці зерно ще раз очищають, доводять до вологості 14 % і відправляють на заготівельні пункти або зберігають у своїх господарствах. Солому і полову негайно скиртують, а поле лущать.
Крім цих основних культур, під які відводиться значна площа орної землі (близько 40 % від загальної площі), в господарстві вирощують також такі культури: картоплю, зернобобові, кормові коренеплоди, кукурудзу на зерно та силос, ячмінь, пшениця фуражна, горох, сіно.
Для господарства характерним є також вирощування великої рогатої худоби. Ця галузь є більш-менш прибутковою та використовується і для власних потреб: забезпечення шкільної їдальні та їдальні господарства, частина молочної продукції реалізується на молокозавод, м`ясна продукція на м`ясокомбінати області.
В господарстві існує певна структура управління: це спільне фермерське господарство (СФГ), на чолі якого є голова СФГ обраний на загальних зборах членів СФГ, та його підлеглі - головний зоотехнік, головний ветеринарний лікар, головний бухгалтер, економіст, відповідальний за матеріально-технічне забезпечення, керівники підрозділів (ланкові) наймані працівники.
В господарстві налічується декілька підрозділів:
- ферма великої рогатої худоби;
- свиноферма (незначна кількість поголів`я, які використовуються переважно для потреб господарства);
- кінний двір;
- ремонтно-транспортна дільниця;
- управлінсько-бухгалтерський відділ.
Всі підрозділи працюють злагоджено, кожного місяця кожен керівник підрозділу подає звіт про роботу його підлеглих, здійснюється простійний контроль роботи працівників, проводяться збори на яких заслуховуються зауваження пропозиції працюючих.
Взагалі в господарстві досить стабільна соціально-економічна ситуація, робота господарства спрямована на розвиток такої галузі сільського господарства як конярство.
В наступному розділі ми більш детально розглянемо технологію відтворення поголів`я коней, яка досить добре втілюється в життя в даному господарстві.
Основне завдання відтворення - це збільшення кількості та поліпшення якості тварин. Чітка його організація сприяє швидким темпам вдосконалення племінних і робочих коней, дає можливість довести структуру поголів'я до економічно обґрунтованих розмірів, а також збільшити поставки їх на плем'я, для забою на м'ясо, спорту і експорту. Реалізація цих завдань пов'язана із щорічним одержанням лошат від кожної кобили, придатної до розмноження.
Ефективність племінної роботи в конярстві та економіка галузі значною мірою пов'язані з відтворною здатністю жеребців та кобил. Практика останніх десятиріч свідчить, що навіть в умовах оптимальної годівлі у кобил заводських порід спостерігається значне послаблення запліднюваності та висока смертність ембріонів. З'ясування передумов цього та їх запобігання - важливе завдання біологічної, ветеринарної та зоотехнічної наук [18].
Причини, що призводять до зниження відтворної здатності коней, досить різноманітні. Неплідність може бутиприродженою (гермафродитизм та інші аномалії статевих органів), старечою, аліментарною (нестача в раціонах жеребців і кобил деяких мікроелементів-та вітамінів), експлуатаційною (надмірна робота кобил в запряжці, інтенсивне тренування та випробування на бігах і скачках), симптоматичною (як наслідок захворювання ринопневмонією, вагінітом, ендометритом, метритом та іншими хворобами), штучною (відсутність даних про індивідуальні особливості охоти кобил, несвоєчасне парування чи осіменіння). Рання Смертність ембріонів зумовлена, крім того, порушенням їх каріотипу, тобто нормальної кількості хромосом (моносомія, трисомія, поліплоїдія), несумісністю груп крові, спорідненим паруванням, радіаційною, хімічною та газовою забрудненістю навколишнього середовища тощо.
Важливим фактором підвищення ефективності галузі є максимальне використання висококласних жеребців, приплід від яких реалізується за найвищими цінами. Отже, показники відтворення об'єктивно характеризують стан і культуру конярства в господарствах будь-якої категорії. Основним показником відтворення поголів'я коней є кількість здорових, нормально розвинених лошат, одержаних від 100 кобил, наявних на початок року [13].
Статева зрілість.Коні досягають статевої зрілості у 15- 16 - місячному віці, а загальний розвиток організму триває до 4-5 років. Значною мірою вона зумовлена породною належністю жеребчиків і кобилок, особливостями годівлі та утримання молодняку, загальним розвитком організму. Для аборигенних порід коней (бурятської, монгольської, якутської та ін.) характерна пізньоспілість, тому статевої зрілості вони досягають лише у 2,5-3-річному віці. Молодняк заводських порід більш скороспілий. Кобили цих порід можуть бути жеребними вже в 12-18-місячному віці.Раннє парування шкідливо впливає на організм молодих тварин.
Жеребців і кобил усіх порід використовують для розмноження з 3-річного віку при умові хорошого загального їх розвитку. На кінних заводах країни дещо пізніше (з 4- 5 років) використовують для відтворення жеребців верхових і рисистих порід. Проте жеребців зазначених порід, які мають високий біговий чи скаковий клас, у 3-3,5-річному віці у паруванні використовують обмежено. Це дає можливість у 6-6,5-річному віці (а не в 8-10-річному, як звичайно) мати об'єктивні дані про якість їхніх потомків.
В більшості кінних заводів та племінних ферм колгоспів і радгоспів жеребчиків і кобилок утримують окремо з 12- 14-місячного віку [18].
Особливості відтворення у кобил. Порівняно з самками інших видів свійських тварин кобилам притаманні деякі особливості у відтворенні. Насамперед, це стосується тривалості охоти й статевого циклу, особливостей овуляції, міграції зиготи, функціонування яєчників, організації перевірки фізіологічного стану кобили пробником, парування тощо. Знаючи їх, можна створити найбільш сприятливі умови для запліднення кобил, їх жеребності та вижереблення.