На досліджуваній території ритуал запрошення міфологічних персонажів відбувається переважно 13 січня на Багату кутю: к\л`ікал`і мо\роз, мо\роз, хо\д`і кут`\йе \йес`т`і, а у\л`етку н`е бу\ваĭ ц\віту н`е т`е\раĭ. Шоб н`е бу\ло мо\роза ў\л`етку, бо бу\вайе, то помо\роз`іт` кар\топл`у в\с`е (н.п. 1,2,4,5,10). Хоч подекуди цей обряд відзначається циклічністю і повторюваністю перед Різдвом, Новим роком та Водохрещем: об’і\зат`ел`но на в\с`і т\р`і ку\т`:і з\вали мо\роза (н.п. 8,9).
Обряд має загальну семантику годування міфологічного персонажа. У звיязку з цим важливого значення набуває обрядова їжа, яку використовують для цього. Такою основною обрядовою реалією, з якою відбуваються всі магічні дії, є кутя (каша): хо\д`і ку\т`:е \йести (н.п. 1-4); при\ход` \кашу \йес`т`і (н.п. 1,5). Характерною рисою обряду в Овруцькому р-ні є те, що виконавець тримає в руках цілий горщик куті, а не її частину, оскільки по всій території України зафіксовані ритуальні дії і з окремою порцією (з відділеним верхом куті, невеликою порцією в мисці, ложкою куті). Як бачимо, обряд відбувається безпосередньо під час святкової вечері, яка є обов’язковим контекстом для його здійснення. Реалемний план обряду представлений ще й іншими обрядовими предметами: \горшчик, \миска, \ложка, ба\тог.
На обстеженій території на позначення вербальних одиниць акціональниого плану використовуються дієслова к\л`ікат, закл`і\кат`, з\ват`, гу\кат`, пригла\шат`, зі значенням ‘звати, запрошувати’. Вони вживаються як спеціальні номени.
В центрі обряду „запрошення мороза“ є акт піднесення обрядової страви тому, кого запрошують. Він набуває форми заманювання їжею. Семантика запрошення чітко виявляється і у супровідних ритуальних діях, які її підсилюють і можуть трактуватись, як елемент згоди і бажання господарів прийняти уявного гостя: бу\вайе откри\вал`і ок\но чи д\вери да це дав\но бу\ло (н.п. 1,2)
Але водночас у структурі обряду наявні вербальні, акціональні та предметні елементи, які спрямовані на те, щоб прогнати мороза і суперечать дії запрошення: стук , стрільба – \мат`і в’і\ход`іла на \ул`іцу, с\тукала у ок\но (н.п. 1), то гл`е\д`і вже \бах на дво\ре \вистрел`іл`і, шоб н`е мо\роз`іў з`ерно\вих (н.п. 4); у с. Виступовичі зафіксовано виконання обряду з використанням батога: ну йек ве\черайут, то бе\рут бато\га і гу\кайут мо\роза; вербальні одиниці містять наказ із погрозою: а ў Пет\роўку н`е і\ди, бо \буд`ем за\л`езним’і \пугам’і \б’іти (н.п. 8), бо \будем по гу\бам \б’іт` (н.п. 8); а то поб′йе\мо(н.п. 4); а на \л`ето н`е бу\ваĭ хвос\том н`е к’і\ваĭ, на \л`ето н`е на\ход` мо\роз (н.п. 2). Саме тому, як вважають деякі дослідники, маємо синкретизм мотивів запрошення і проганяння, який може бути наслідком пізнішого календарного чи структурного зсуву, а також концентрації великої кількості обрядових елементів у одному, звуженому ритуальному акті. Деякі вважають, що таке нашарування мотиву вигнання повיязане із повторюваністю обряду і у ті періоди, коли за народним віруванням гостей з того світу проганяють (наприклад, на Водохреща).
Чітко простежується у структурі обряду і мотив спільного споживання їжі. Якщо для померлих родичів їжу та посуд залишали на столі і передбачалось, що вони будуть вечеряти окремо, то міфологічний персонаж, якого запарошували на вечерю, мав споживати їжу разом із родиною. З цим, можливо, повיязана різна локалізація їжі: вона підносилась до межі або залишалась на столі.
Отже, головна мета обряду – спочатку задобрити, а потім залякати, відігнати того міфологічного персонажа, якого з\вут`, а також захистити себе, свою домівку, тварин і посіви від його можливого згубного впливу [Толстая 2005: 459].
Цікавим є і локус, у якому відбуваються всі ритуальні дії обряду кликання мороза. Учасники обряду і обрядові реалії (їжа, посуд та інші предмети господарського вжитку) можуть переміщуватися у просторі від столу до вікна (н.п. 1-3), до дверей, до порогу, на двір та до воріт (н.п. 4,5,8,910). І це не випадково. Дім – простір людини, в якому вона проживає, символ сімейного добробуту, затишку і благополуччя. А такі локуси як поріг, двері, вікно, двір, за народними віруваннями, є межею між світом живих і світом померлих. Дім асоціюється з внутрішнім світом людини і протиставляється зовнішньому світу, чужому (реалізація бінарної опозиції свій : чужий). Тому дім стає місцем виконання магічних ритуалів, які здійснюються з метою захисту від злих сил [Славянские древности 1995: 116].
Переміщення, яке символізує подолання межі між своїм і чужим світом (опозиція свій : чужий), здійснюється для того, щоб встановити контакт. Можливо це у даній ситуації через дар. Дар – одна із форм спілкування із духами та світом природи. Він сприймається як втрата, яка в майбутньому принесе прибуток (реалізація семантичної опозиції давати : брати). На дослідженій території обрядові дії відбуваються в основному на дворі: о\ц`е перед Ст\рим \Новим \годом тр¢і\нац:атого ′с¢ічн¢а х\то гос\подар в’і\ход`ів на \ул`іцу, с\тукав у ок\но, гу\кав мо\роз`е, мо\роз`е, хо\д`і до \нас \каши \йес`т`і, гл`ед`і шоб н`е \в’ім’ерзла оз`ім’і\на і на с\л`едуйушч’іt \год бу\ло уро\жайу, хо\т`ел`і йо\го задоб\рит` (н.п. 9).
За свідченнями носіїв культурної інформації, обряд не рідко відбувається і в хаті. Але навіть за такої умови мотив подолання межі знаходить своє вираження, бо учасники обряду к\л`ікал`і міфологічний персонаж біля локусів, які вважаються межею. Вони підходять до ок\на, до отк\ритих две\рей, стоять на по\роз`і.
Отже, мотив подолання межі між своїм і чужим локусом є важливим семантичним компонентом, який організує навколо себе як вербальні, так і невербальні одиниці культурного обрядового тексту.
Під час експедиції по Овруцькому р-ну у с. Бокиївщина було зафіксовано цікавий ритуал у формі діалогу між членами сім’ї, який не зафіксовано в жодному з обстежених сіл. Він відбувається на \багати \в’ечор : \мат`і поси\лала ко\гос` з д`е\т`ей на \ул`іцу, шоб гу\кал`і у ок\но ха\з`айко, о ха\з`айко, \д`е \вашийе \кури н`е\суц:а, а тей, хто под окном отвечає, да в\с`е у хл`е\ве, \кури н`е\суц:а, восноz\ном у ку\рат`н`іку. \Це щоб \кури н`е хо\д`іл`і по чу\жих хл`е\вах да н`е роск’і\дал`і \йаtца і н¢ес\л`іса у сво\йоt са\диб’і. Так за допомогою імітативних дій люди намагались привернути худобу до домівки, про що свідчить і пояснення інформатора.
Час запрошення мороза до святкової вечері на обстеженій території чітко окреслений. Завершені всі приготування до свят, їжа стоїть на столі і вся родина зібралась разом, щоб скуштувати святкової вечері. Саме тоді і наступає відповідальний момент для здійснення ритуалу. За свідченням інформаторів з\вал`і у\вечер`і або перед початком їжі або під час її: воснов\ном у\вечери \йек с`ед\айут до с\толу до сва\тойе ве\чери гу\кайут мо\роза, мо\роз, хо\ди ку\т`е \йес`т`і, а на \л`ето н`е бу\ваĭ, хвос\том н`е к’і\ваĭ (н.п. 2). Це зумовлено, на думку науковців, тим, що обрядову страву кутю могли подавати і на початку вечері, і у її кінці [Толста 2005: 447].
Обряд запрошення на вечерю міфологічних персонажів включає не тільки магічні дії, ритуал. Важливого значення набуває і вербальний текст. Адже вербальний (текст) і акціональний бік обряду (ритуал) становить органічне ціле . Тому необхідною умовою всебічного, ґрунтовного аналізу його є розглянути цілісність текст-обряд. Важливо дослідити цей обряд комплексно, як єдність функціонального, семантичного та структурного аспектів, на що Виноградова звернула увагу ще у 1982 році [Виноградова 1982: 196-206].
Структура формул зазивання мороза містить чотири компоненти.
1. Звертання до того, кого запрошують: мо\роз, мо\роз або мо\роз`е. мо\роз`е (всі н.п.).
2. Запрошення прийти на святкову вечерю. Наприклад: хо\д`і ку\т`:е \йести (н.п. 1-4); і\д`і ку\т`у \йест`і (н.п. 8-10); при\ход` \кашу \йес`т`і(н.п. 1,5); те\пер \буд` і перебу\вай (н.п. 1,2).
3. Прохання не приходити в інший час (іноді з погрозою) – а у\л`етку н`е бу\ваĭ (н.п. 2,5), у\л`етку на \нашу паш\н`у н`е і\д`і (н.п. 5); у Пет\ровку і \гос`т`ем н`е бу\вай (н.п. 1); а ў Пет\роўку н`е і\ди, бо \буд`ем за\л`езним’і \пугам’і \б’іти (н.п. 8); а на \л`ето н`е бу\ваĭ хвос\том н`е к’і\ваĭ (н.п. 2); а при\ди на ба\гату ку\т`:у, то \буд`еш ба\гато вс`о\го \мати, у\л`етку н`е, бо \буд`ем по гу\бам \б’іт` (н.п. 8); а то поб′йе\мо (н.п. 4).
4. Прохання берегти посіви, худобу, урожай та ні., – шоб ш\коди н`е причи\н`ів (н.п. 9) шоб мо\розу н`е бу\ло ў\л`етку (н.п. 8); шоб на \л`ето н`е на\ход`іў мо\роз, шоб н`е помо\роз`іў пше\н`іци і йач\м’ен`у (н.п. 2); а у\л`етку н`е бу\ваĭ ц\віту н`е т`е\раĭ, шоб н`е бу\ло мо\роза ў\л`етку, бо бу\вайе, то помо\роз`іт` кар\топл`у в\с`е (н.п. 2); н`е помо\роз` н`і \жита, пше\н`іци, у\с`акойе паш\н`іци, йаг\н`аток, те\л`аток, поро\с`аток (н.п. 2); не помо\роз` н`і\чого – н`і гур\коу, н`і кар\топл`і (н.п. 5). Цей компонент формули зазвичай носить магічний характер і містить перелік об’єктів, які господар намагався захистити від морозу та інших бід.
Обрядовий текст запрошення мороза компонується за принципом антитези (приходь у цей час, щоб не приходив потім). В розглянутих формулах послідовно реалізується опозиція зараз: потім. Вона є конкретнішою реалізацією головного протиставлення позитивного: негативного щодо впливу на людину та її добробут упродовж року.
Важливо зазначити, що у зв’язку з бурхливим розвитком засобів масової інформації, тісним зв’язком міста і села, обряд поступово забувається носіями культурної інформації. Трапляються лише поодинокі випадки чіткої розповіді опитуваних про всі структурні складові обряду „закликання мороза“. В основному вони обмежуються констатацією факту про наявність такого обряду у своєму селі та пам’ятають словесні формули його запрошення. Але і ці формули збережені носіями лише частково. Так, формула запрошення міфологічного персонажа складається з чотирьох компонентів. Інформатори ж згадують частину словесної формули – запрошення до вечері – послідовно, а наступні компоненти відтворюють не точно, в найрізноманітніших варіаціях або взагалі не говорять про них, мотивуючи це тим, що вони забули або не пам’ятають.