Серед небіжчиків виділяються покутники, потопельники і повісельники.
Покутники не мають на тому світі спокою за гріхи в земному житті. Час їхньої сповіді не означений, але залежить від міри їх скоєного. Вони ходять доти, доки самі не спокутують свого гріха або доки хтось з рідних чи знайомих не загладить їхньої провини. Потопельники і повісельники мають право сім років ходити по світу і лякати людей. Вони з'являються в людській подобі. Повісельники перевтілюються, можуть женитися і запрошувати на своє весілля живих людей.
У традиційних повір'ях простежується негативне ставлення до втручання померлих у життя людей. На Бойківщині вживалися різні ритуальні засоби, аби запобігти такому небажаному втручанню. Приміром, у руки покійника клали гроші, а в домовину — його улюблені речі, виносили домовину з хати так, щоб небіжчик лежав ногами наперед, за домовиною до кладовища сипали по дорозі мак. Різні замовляння також оберігали від покійників. Ще в нашому столітті в різних районах України були поширені вірування про осіб з надприродною силою "і надприродними властивостями. Йшлося про чарівників і відьом, які зналися з нечистою силою, та знахарів, що могли зняти вроки та вилікувати худобу. Вони володіли такими таємницями природи, які були невідомі "звичайним" людям.
На початку нашого століття гуцули вірили в те, що колись існували такі сторожі релігійних традицій, як віщуни, ясновидці, мудреці або примівники, що жили в горах. Як духовні виховники народу, що відзначаються глибокою побожністю, вони утверджували в ньому дух миру і любові, захищали людей від лихих сил, які. походять від деяких поганських богів, а також від мавок та русалок, що блукали по лісах і зачаровували людських дітей, та від лихих людей. Такі віщуни, провидці, мудреці або примівники добре знали таємну науку про чудодійні сили, що дрімають у землі, камінні, воді, деревах тощо.
У деяких селах Бойківщини "незвичайною" силою наділялись "хмарники", "тучники", яких задобрювали грішми або сільськогосподарськими продуктами. Горяни були впевнені,
що такі люди здатні відвернути град, бурю, інші стихійні лиха. Надзвичайними якостями обдаровувалися також "ворожильники", майстри-будівельники, мельники. За бойківськими повір'ями, "ворожильники" відгадували долю людини, майстри-будівельники мали здатність побудувати щасливу хату, а мельники лише за допомогою "нечистої сили" могли приборкати стихію води.За традиційними повір'ями, великої шкоди людям завдавали упирі. їх вважали за людей з двома душами. Якщо за життя вони приносять людям лихо, то після смерті упирі ще небезпечніші. Тоді одна їхня душа покидає тіло, а з другою вони виходять із могили. Різні нещастя (пошесті, повені, посухи тощо) — справа рук упирів. У деяких місцевостях України упирям приписувався вампіризм (висмоктування крові з людей під час їхнього сну).
Як і інші народи, українці надавали великого значення сновидінням. За народними повір'ями, Сон — це добрий і не страшний кудлатий чоловік з чотирма очима. Його помічницею є Дрімота. Вони мають дивовижну силу. Сни тлумачились на двох рівнях — побутовому і знахарському. Про перший рівень йдеться тоді, коли сон тлумачить той, хто сам його бачив. Пояснення снів залежало від тижневого календаря сновидів. Народ вірив у різні магічні дії та заговори на погані сни. Другий рівень ґрунтувався на певних знаннях і спостереженнях та залежав від місячного календаря.
Різні варіанти тлумачення снів уже в нашому столітті були зібрані в селі Гудзівка Звенигородського району на Черкащині. Вони були покладені в основу короткого українського сонника. За цим сонником, бачити бабу у сні означає радість у родині, батька — щастя, бандуриста — веселі дні, вареники — гості, зілля — довге життя, а бурю — погані новини або сварку, вербу — нещастя у коханні, освітлене вікно — смуток, затяжний дощ — неприємності, жовте листя — слабість і т. ін. Дещо в цьому соннику збігається з подібними поясненнями в інших народів. Йдеться, зокрема, про зв'язок змін у природі зі снами про покійників. Вважалось також, що сон про ходіння по снігу означає похорон.
2. Демонологія
Під демонологією розуміються уявлення українців про злих духів (демонів), що дійшли з давніх часів. Демонічні істоти слід відрізняти від "непростих". Наприклад, гуцули відносили до останніх знахарів, примівників, градівників, віщунів та інших, вважали їх земним втіленням уявних незвичайних властивостей — як фізичних, так і духовних. Демони — це фантастичні істоти.
Найпопулярнішим демонічним персонажем у нашого народу був чорт. За народними віруваннями, чорт вже був перед створенням світу, коли панував хаос. Бог побачив його в піні та. взяв зі собою, але незабаром чорт збунтувався проти Бога. Його назва пішла від давньої назви волхва. Під впливом християнської релігії волхви, які начебто володіли язичницькими таємницями, почали трактуватись у новому світлі.
У народних уявленнях чорти наділяються рисами побутового характеру, спільними для багатьох регіонів України. Відомий етнограф Володимир Гнатюк так описував образ чорта в народних уявленнях: "Чорта уявляють чорним чоловіком з гачкуватим носом, із двома рогами і з кігтями на руках, ліктях, колінах і ногах. Чорт має собачу морду, загнений хвіст, а роги ховає під круглим капелюхом із широкими крисами. Вбраний в коротеньку куртку і вузькі панталони". Інколи народ "одягає" чорта у "німецький" одяг.
Люди вірили, що чорти належать до певних рангів. Гуцули вважали, що найголовніший чорт називається "арідником" і йому підпорядковані чорти нижчого рангу: "дідьки", "біси", "юдники", "щезники". На Полтавщині наприкінці минулого століття чортів називали іменами: "сатанаїл", "сатанюк", "ідол", "демон", "нечистий", "куций", "лукавий" та ін. Такі різні назви зумовлені ще й тим, що в Україні вимовляти ім'я чорта важалось непристойним, тому українські селяни, перш ніж виголосити це слово, просили пробачення.
Чорти, за народними повір'ями, могли перевтілюватись у різних тварин (цапа, коня, собаку тощо), з'являтись в образі парубків і свататись до дівчат. На Лубенщині
чортам приписували винахід горілки і тютюну, а також розведення бур'янів. Вважалось, що чорти, як і люди, народжуються, одружуються, але ніколи не вмирають. На них перетворюються нехрещені померлі діти. Дуже часто чорти викрадають людських дітей і підкидають своїх. Багаті чорти можуть допомогти розбагатіти людям. Для цього людина повинна віддати чортові душу, підтвердивши свою згоду запискою, написаною кров'ю з мізинця. Від чорта пішли всі нечисті духи на землі (водяники, болотяники, лісовики, польовики та ін.). Усім слов'янським народам відомий образ блуда. Оригінальністю відзначається знаний лише в західній частині Гуцульщини чугайстер ("чугайстрин", "чугайстрик") — лісова людина. Він вищий ростом від смерек і з'являється в білому одязі. До людей ставиться доброзичливо, але харчується м'ясом нявок ("лісовиць"), яке пече на вогні. Образ чугайстра змалював Михайло Коцюбинський у повісті "Тіні забутих предків". Про домовика у народі поширювались різні повір'я. Так, у центральній частині України він буцімто з'являвся лише у Страсний четвер на горищі. Жителі Харківщини вважали, що домовика можна побачити під Новий рік, на Різдво чи Великдень, а також в інші дні. Трактування цього образу далеко не однозначне, навіть протилежне: в одних випадках він допомагає господареві в роботі, в інших — нічим не відрізняється від диявола.За гуцульською версією, кожен багач має хатнього чорта і користується його послугами. До речі, ці погляди були поширені наприкінці минулого століття і на Бойківщині. Якщо вірити їм, то тільки заможні господарі мали поміч від дідька ("хованця", "вихованка"), який допомагав їм у різній роботі, доглядав дітей і худобу.
У східних областях України побутували й інші трактування домовика ("домівника"), або домового дідька. Він приходив як сажотрус і міг скоїти чимало лиха (мордувати коней, лякати дітей, душити господаря тощо).
Серед інших представників "нечистої сили" дуже часто згадуються вовкулаки, русалки, мавки, лісниці тощо. Безумовно, у процесі свого розвитку український народ не міг не переосмислювати різних демонічних істот. Проте залишки давніх уявлень дійшли і до наших днів.
світогляд вірування уявлення сновидіння
3. Довколишній світ
У первісних віруваннях живі істоти — тварини, птахи, рослини — нагадували людей; вони жили, відчували, сприймали світ. Наші предки вірили, що напередодні Нового року воли розмовляють людською мовою. Чайка вважалась перевтіленою жінкою-удовицею, яка після смерті чоловіка літає й кигикає над його могилою. І навпаки, зозуля — це жінка, яка вбила свого чоловіка і тому приречена блукати й поневірятись. За іншими повір'ями, на чайку й зозулю перетворено дівчат, які наважились лякати Спасителя за його земного життя.