Острову відводиться роль важливого стратегічного центру - місця збору руських дружин, які відправлялися у походи на кочовиків, про що є записи у літописах під 1103, 1190, 1223 роками.
В районі стародавньої переправи через Дніпро, "Протолчого броду", в південній частині острову в IX ст. виникає найбільше на острові торгово-ремісницьке поселення слов'ян - бродників, яке мало неукріплений характер. Археологічні дослідження дають можливість стверджувати, що це поселення, яке А. Сокульський називає «Протолче», датується X – XIV ст. – воно, як і вся Хортиця та східна частина Великого Лугу традиційно входило у сферу впливу кочових племен (номадів). В XII-XIV століттях територія о. Хортиці потрапляє під вплив та залежність від татар та золотоординських ханів.
Пізніше на Хортицькому поселенні будуються укріплення, що не характерно для золотоординських міст та поселень. Необхідність їх будівництва виникає в зв'язку з подіями 60-80-х років XIV ст., коли розвернулася запекла боротьба за престол в Орді. Перше будівництво укріплень Хортицького поселення може бути пов'язано з періодом появи Мамая та його боротьбою з останнім з ханів Сарай-ал-Джедід Кільдібеком, які мали вплив на Подніпров'ї та Подонні. Кільдібек вступив в боротьбу з Мамаєм восени 1361 р. та загинув в бою влітку 1362 р. Монета цього періоду була знайдена на Хортицькому поселенні. Місцем своєї ставки Мамай вибирає Шехр-аль-Джедід (Кучугурське городище) в 18 км від Хортиці. З цими подіями може бути пов'язане знищення оборонних споруд та руйнація поселення на о. Хортиці.
Період запорозького козацтва
Починаючи з кінця XV століття, острів Хортиця стає одним з центрів формування запорозького козацтва. Тут, як і на інших островах, за Дніпровськими порогами, козаки будували свої укріплення - "засіки". В 1552-1558 рр. на острові Мала Хортиця князем Дмитром Вишневецьким побудований замок, який деякі вчені вважають прототипом Запорозької Січі. Звідси Вишневецький в 1556 р. ходив на турецьку фортецю Іслам-Кермень. Кримський хан Девлет - Гірей у січні 1557 року привів до Хортиці майже всю кримську орду та числені ногайські орди і взяв в облогу хортицький "городок", облога якого тривала більше трьох тижнів. Зазнавши значних втрат, Девлет-Гірей змушений був повернутися до Криму "з великим соромом", як писав російському царю Д. Вишневецький. У жовтні 1558 році хан прийшов до Хортиці вдруге з великими силами - крім татарських орд, з ним прибули і турецькі війська, які йшли на човнах Дніпром. На допомогу ханові було надіслане підкріплення з Молдавії - васала Туреччини. Після запеклих боїв Д. Вишневецький залишає Хортицькі укріплення, і повертається до Черкас. Турки й татари увійшли в "городок" і вщент зруйнували всі його укріплення. Свідчення про зруйнування турками і татарами городка Д. Вишневецького залишив посол німецького імператора Е. Лясота, який відвідав ці місця в 1594 році. У працях С. Мишецького, Г. Спасського та інших зазначається, що у 1618-1620 рр. запорозькі козаки побудували фортецю - кіш на Хортиці. Можливо, що про ці події свідчать і назви окремих місцевостей в районі Хортиці: урочище Сагайдачного, ліжко Сагайдака, Січові ворота. Проте, на жаль, археологічних матеріалів, що підтверджували б дані про перебування на Хортиці козацьких ватажків Я.Шаха та П.Сагайдачного, поки що не знайдено. У 1625 році розгорнулось повстання на чолі з гетьманом запорозького козацтва Марком Жмайлом, який об'єднав запорожців та реєстрових козаків і вирушив на боротьбу проти польсько-шляхетської армії. Існує припущення, що деякий час він перебував з військом на о. Хортиця. Але польському уряду вдалось провести переговори з реєстровцями і укласти Куруківську угоду. Після цих подій в 1626 році в районі Хортиці була залишена залога в кількості 1 тисячі чоловік на чолі з реєстровим полковником І. Кулагою. За народними переказами з Хортиці вирушали у походи проти турок і татар загони гетьмана Війська Запорозького І. Сулими (1628-1629). У 1630 році вибухає нове селянсько - козацьке повстання проти польсько - шляхетського поневолення. Очолив повстання гетьман Війська Запорозького Т. Трясило. До нього приєднується частина реєстровців з Хортицької урядової залоги на чолі з полковником Дацьком Білоцерковцем. За деякими відомостями, вже навесні 1632 р. реєстровий полковник І. Кулана захопив Хортицю і витіснив звідти повсталих козаків, спалив частину човнів і захопив у полон Т. Трясила. Для продовження боротьби із запорожцями Кулага відновив реєстрову залогу біля о. Хортиці залишивши там 1500 козаків. Наприкінці січня 1648 року запорожці на чолі з Богданом Хмельницьким напали на урядову залогу біля о. Хортиці. Більша частина реєстровців перейшла на бік запорожців. 15 лютого 1648 року Машкевич записав у щоденнику: "якийсь Хмельницький, забравши трохи гультяйства, із Запоріжжя прогнав корсунський полк, який був на ''' залозі, прогнавши об'явив сваволю, до нього приєдналось все живе..." Повстання на Запорожжі стало початком війни українського народу проти шляхетської Польщі. З цього часу і до зруйнування Січі у 1775 році Хортицею незмінно володіли запорожці. Хортиця мала не тільки стратегічне значення для Запорожжя а також стала важливим центром розвитку козацького господарства. В період існування Нової Січі (1734-1775 рр.), удосконалюється адміністративно-територіальний поділ Вольностей Війська Запорозького, в результаті якого Хортиця опиняється в межах Самарської паланки. У 1768 р. острів входить до новоутвореної Протовчанської паланки. Територія цих паланок була більш заселена і мала найкращі зимівники запорожців.
В 1735 р. розпочалась російсько-турецька війна. За наказом адміралтійської колегії від 03.09.1736 р. були утворені польове адміралтійство та дніпровська експедиція під керівництвом віце-адмірала Н. Сенявіна. Було вирішено побудувати фортецю "Запорозька корабельна", для будівництва якої вибрали місце на острові Байда, що напроти балки Канцеровської. За даними 1739 року біля Хортиці знаходилось понад 300 суден різних типів: галери, бригантини, козацькі чайки та ін. Через розповсюдження епідемії чуми, флотилії не надавалось потрібного нагляду, через що декілька десятків суден затонуло. В 2000 році загальна чисельність комплексу затонувших суден в руслі Старого Дніпра, на невеликій ділянці 200х30 м досягла 8 одиниць. Судна відносяться до різних типів. Корпус одного з них було піднято у 1999 році. Було з'ясовано, що конструкцією та пропорцією корпус знайденого судна нагадує креслення галерного майстра А. Алатчанинова 1736 р. морського козацького човна, відомого під назвою чайка. В вересні 1739 р. було підписано мир з Туречиною, згідно якого російська армія залишала все Дніпровське Пониззя. Під час другої російсько-турецької війни (1768 - 1774 рр.) захист о. Хортиці було покладено на Запорозьке військо. Командував Хортицьким форпостом Іван Бабура, йому були підпорядковані два полкових старшини і двісті запорожців.
В результаті цієї війни, Росія отримала вихід до Чорного моря, і внаслідок цього Запорізька Січ втратила своє стратегічне значення - південного форпоста у боротьбі з Османською імперією. До того ж економічна незалежность Запорозької Січі стала небезпечною для царського уряду – це стало головними причинами зруйнування Січі. Повертаючись з Криму, російські війська, 5 червня 1775 р., зруйнували Запорозьку Січ.
Територія Вольностей Війська Запорізького увійшла до складу створених Новоросійської та Азовської губерній, Хортиця з навколишніми лівобережними місцями увійшла до складу Новомосковського повіту Азовської губернії, а у 1784 р. стала частиною новоствореної Катеринославської губернії.
4. Острів Хортиця сьогодні - пам’ятник національного значення
Музей історії запорозького козацтва на острові відкрито 14.10.83 року. Але тоді, коли про українських степових лицарів уголос, до того ж публічно, говорити заборонялося, називався цей заклад Музеєм історії м. Запоріжжя. Сьогодні під зводами Музею зібрано більше 30 тисяч предметів, які охоплюють історичний період від палеоліту до ХІХ століття поточної ери. Експозицію доповнюють чотири діорами. Особливістю хортицького Музею є те, що, по-перше, вельми оригінально оформлене саме приміщення: гранітні пластини, припасовані одна до одної, створюють враження, ніби відвідувачі рухаються печерою, біля стін якої розташовано мовчазні реліквії різних ер та епох. По-друге, переважна більшість експонатів зібрані-знайдені саме на Хортиці та на хортицькому довкіллі. Це кам'яні знаряддя праці, кераміка, зброя, якорі, фрагменти старовинних суден, стовбур дуба, який був зрубаний кілька тисячоліть тому і стільки ж пролежав на Дніпровому дні. Експозиційна площа, яка розгорнулася на 1600 квадратних метрах, окрім артефактів, так би мовити місцевого походження, наповнена також матеріалами, переданими із Львівського, Луганського, Рівненського та інших музеїв, а також надходженнями із археологічних та етнографічних експедицій. Розкопки, проведені археологами заповідника протягом 1976-1980 років, дають підстави стверджувати певним чином, що один із прототипів Запорозької Січі, її предтеча, існувала на Хортиці біля плавневої частини, неподалік від озер Осокорове та Коржеве. Бо саме тут виявлено військове поселення Х-ХІV століть, а окремі знахідки (зброя, кераміка) свідчать про те, що коріння унікального об'єкта сягали глибше на кілька століть. У п'яти досліджених напівземлянках (археологи впевнено називали їх куренями (!)) мешкали оборонці не лише Хортиці, а й взагалі частини південних рубежів протоукраїнського державного угрупування.
Знахідки із поселення Протовчого зайняли достойне і значне місце в експозиції Музею історії запорозького козацтва, а там, де було саме поселення, створено меморіально-туристичний комплекс. Ще на початку ХХ століття на Хортиці було 129 курганів, проте до наших днів уціліло лише близько двох десятків. Кургани (найстаріший із них споруджений представниками культур доби бронзи у ІІІ тисячолітті до н.е., а наймолодший – скіфами у ІІІ столітті до н.е.) розташовувалися кургани кількома групами на узбіччі так званого Скіфського шляху, що колись проходив уздовж Хортиці її серединною, підвищеною частиною. Зараз комплекс склали одинадцять курганів – "живих", реконструйованих та стилізованих. На курганах установлено стародавні скульптури, людиноподібні стели і просто стели доби бронзи. Органічним доповненням до ділянки відновленого історичного ландшафту Хортиці (хортицька акція з масового відновлення курганних насипів стала першою в Україні) є Музей кам'яних витворів, розгорнутий в одному із куточків комплексу. Експонати Музею просто неба – гармани, ступи, корита, жорна, скульптури, кам'яні стовпи та хрести – знайдені у навколишніх селах і привезені на Хортицю протягом березня-травня 2006 року. Меморіально-туристичний комплекс "Скіфський стан" ("Зорова Могила") займає близько п'яти гектарів. Разом із прилеглим дубовим гайком та ділянками Першостепу він складає дивовижне середовище, відвідавши яке, людина не лише отримує інформацію, а й естетичну насолоду. З козацької сторожової вежі відкривається краєвид у радіусі 25 кілометрів. Влітку 1843 року 29-річний Шевченко подорожував по Україні, відвідав Олександрівськ, побував на Хортиці. У травні 2005 року, з допомогою краєзнавців, визначено маршрут, яким ходив по Хортиці поет, і оздоблено його сімома гранітними брилами. На брилах висічені рядки із творів Великого Кобзаря, де згадується Хортиця і Великий Луг Запорозький. Таким чином, виник меморіально-туристичний маршрут “Тарасова Стежка”, який полюбився запоріжцям і гостям міста і Хортиці.