Дослідження показали, що назва міста свідчила про його українськість, чого найбільше боялись компартійні керівники та їх приспішники на місцях – в області. Інакше бути не могло: російська форма вживалась протягом панування російських можновладців на території Волині з кінця 18 ст. з перервами до 1917 року і з 1939 до кінця 80-х років 20 століття. До цієї назви. Отже, були призвичаєні цілі покоління українців.
Тому-то навіть національно свідомим нашим співвітчизникам важко подолати було мовну звичку, яка в їх підсвідомості працює вже автоматично. А що вже говорити про тих жителів Рівного і Рівненщини, які сюди масово прибули свого часу з Росії, Білорусії, інших т.зв. союзних республік колишнього СРСР, навіть з інших, у першу чергу, східних областей України?
У Рівному ще за часів радянської влади в 1988 році створюється одне з перших В Україні Товариство шанувальників української мови, яке очолив Василь Червоній. Під недремним оком цього товариства, яке згодом переросло в товариство ім. Т.Г. Шевченка, потім у «Просвіту», боролись за відродження державного статусу України. Шанування і плекання не лише української мови, а й її багатющої багатовікової історії, культури тощо. І одним із своїх найголовніших завдань члени товариства бачили у відродженні історичної справедливості – повернення обласному центру його української назви – Рівне.
Почалася боротьба за узаконення української назви міста. З ініціативи згадуваного вище товариства української мови ім. Т. Шевченка Рівненська міська Рада народних депутатів двадцять першого скликання 25 грудня 1990 року приймає рішення, в якому говориться: «Враховуючи неодноразові звернення представників широкої громадськості, Товариства української мови ім. Т. Шевченка з вимогою повернути його історичну назву, спираючись на результати наукової експертизи, проведеної спільно відділом ономастики та правописною комісією Інституту мовознавства ім. О. Потебені Академії наук України, також керуючись статтею 38 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», – « В Українській РСР… назви населених пунктів… утворюються і подаються українською мовою», Ровенська міська Рада народних депутатів
ВИРІШИЛА:
1. Визнати, що українською назвою нашого міста є форма Рівне, а похідним від неї прикметником – рівненський.
2. Керуватися формою Рівне при перекладі назви міста іншими мовами.
3. Порушити клопотання перед обласною Радою народних депутатів про повернення обласному центру його української назви Рівне.
4. Дати доручення народним депутатам Верховної Ради УРСР від міста Рівне В.М. Пилипчуку та В.М. Червонію порушити перед Президією Верховної Ради питання про повернення місту Його української назви».
Крім цього, на сесії міської Ради було прийнято звернення до Рівненської обласної Ради народних депутатів, у якому говориться: «Прийшла пора вже стати обличчям до народу, інтереси, національну самобутність і культурну спадщину якого покликані боронити Ради народних депутатів. Рада народних депутатів м. Рівне звертається до Рівненської обласної Ради народних депутатів з пропозицією порушити перед Президією Верховної Ради Української РСР клопотання про повернення нашому місту його справжньої української назви Рівне. Голова Ради В. Марчук. 25 грудня 1990 року. м. Рівне».
І Рівненська обласна Рада протягом… трьох місяців розглядала це звернення. Аж 27 березня 1991 року приймає рішення №56 «Про україномовну назву міста Ровно», у якому говориться»: «1.Рішення Ровенської міської Ради народних депутатів від 25 грудня 1990 року та висновки комісії, утвореної президією обласної Ради народних депутатів, з вивчення матеріалів щодо зміни назви міста Ровно на Рівне, взяти до відома.
Вважати історичною назвою міста Ровно назву Ровно, а назва Рівне відповідає закономірностям розвитку української мови».
Отже, обласна Рада народних депутатів в особі її голови П. Прищепи не підтримала рішення Рівненської міської Ради. Більше того – в місцевій пресі, а вона була представлена тоді трьома офіційними обласними газетами – органами комуністичної партії та комсомолу – газетами «Червоний прапор», «Зміна» та новонародженим «Діалогом», й по обласному радіо була організована контрпропаганда, яка мала на меті ні за яких умов не допустити того, що місто отримало свою українську назву – Рівне. Так, наприклад, газета «Діалог» відвела цілу сторінку (21 грудня 1990 року) розгляду цієї проблеми. Після багатьох розмірковувань про недоцільність повернення української назви місту, автор лякає своїх читачів фактом, що це вимагатиме великих, якщо не величезних коштів: «Що буде, коли ці витрати будуть віднесені на рахунок міського бюджету – адже це – ініціатива депутатів міської Ради… Скільки це тоді коштуватиме середній Ровенській родині? Чи по 40 чи по50 карбованців?»
Офіційну відповідь автору дає «Довідка про очікувані витрати при перейменуванні міста Ровно на Рівне та відповідно зміни назви області», яку підписало 9 керівників різних служб та установ обласного центру. У документі говориться: «проведені розрахунки витрат, які виникнуть в разі зміни назви міста Ровно на Рівне та відповідної зміни назви області.
В основному розрахунків комісією взято – кількість підприємств, організацій, установ згідно з статистичними даними 1.01.1990 року по області, в місті Ровно;
– прейскурантну ціну виготовлення штампів, печаток, вивісок.
Крім того, були враховані витрати, які виникнуть із зміною назви міста області в підприємствах транспорту, зв’язку, в шляхових та комунальних службах та паспортних столах».
Комісія підрахувала, що на виготовлення штампів і печаток по області потрібно буде 534 тис. карбованців, виготовлення вивісок – 2.214 тис. Додаткові витрати підприємств транспорту, зв’язку, шляхових і комунальних служб, паспортних столів 625 тис. Всього витрат по області 3.373 тис. карбованців.
На документі приписка:» Згідно з інформаційними матеріалами в пресі зміна назви лише одного населеного пункту на карі потребує витрат в масштабах країни 400 тис. карбованців. (газета «Правда» від 6 вересня 1990 року)
Отже, вийшла сума фантастична за своїм обсягом на той час. А де взяти кошти? Отже, ні про яке найменування не може бути й мови. Рядовий читач, ознайомившись з такими цифрами, задумається…
Після опублікування на сторінках обласної газети «Червоний прапор» повідомлення про скликання третьої сесії обласної Ради народних депутатів і порядку денного її роботи в обласну Раду народних депутатів надійшло багато усних і письмових заяв, зміст яких свідчить про неоднозначну думку жителів міста і області. У більшості листах висловлюється думка про недоцільність перейменування назви міста й області.
Автори листів цілком резонно відмічають, що в інформації, опублікованій в газеті «Правда» за 6 вересня 1990 року, повідомляється, що зміна однієї назви міста в назви картах – це мінімум 400 тисяч викинутих на вітер карбованців і просять назвати матеріальні затрати, що пов’язані з перейменуванням.
Окремі автори листів вимагають вивчити громадську думку шляхом референдуму і тільки після цього приймати рішення сесії з питання зміни назви міста Ровно чи Рівне і відповідно зміни назви області».
За наполяганням депутатів Верховної Ради України та за сприянням голови ВРУ Л. Кравчука до порядку денного засідання Президії Верховної Ради було включено питання про перейменування міста. На це засідання було запрошено А.А. Бурячка, В.М. Червонія і В.М. Пилипчука. які аргументованими виступами підкріпили висновок вчених-мовознавців. Президія проголосувала за «Рівне».
11 червня 1991 року Голова Верховної Ради Української РСР Л. Кравчук піписав Постанову №1183–12 Президії Верховної Ради Української РСР «Про приведення назви міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українського правопису»: – Президія Верховної Ради Української РСР ПОСТАНАВЛЯЄ:
З врахуванням правил українського правопису надалі іменувати місто Ровно – Рівне, а Ровенську область – Рівненська».
Цей документ назавжди увійшов в багатовікову історію міста РІВНЕ.
Рівне в архівних документах з 13 до 20 ст.
Державний архів Рівненської області є найбільшою джерельною базою з вивчення історії нашого міста. І тому не дивно, що в тиші його читальних залів постійно робляться цікаві відкриття, дослідники знаходять, ще невідомі сторінки розвитку міста. Двадцять років минуло з часу виходу збірника документів «Ровно 700 років», який було підготовлено держархівом області. За цей час виявлено багато нових документів.
На жаль дуже велика частина документів, що зберігаються в державному архіві Рівненської області, є лише залишки цінних фондів. Пояснюється це тим, що протягом багатьох років Рівненщина була ареною жорстоких боїв та битв, знищували місто і чисельні пожежі. Тут прокотився вогняний вал фронтів Першої світової війни; події громадянської війни, вторгнення білопольських військ ще більш посилили сумне становище архівних документів. Під час гітлерівської окупації в області знищено 1 млн. 217 тис. од. зб. та 19 тонн нерозібраних матеріалів. Тому документи, вміщені в збірник, хоча і не можуть відкрити всіх сторінок історії міста, є, безперечно, унікальним.
А взагалі, завдячуючи наполегливій праці архівістів багатьох поколінь, зібрано та збережено велику кількість безцінних документів. В яких вміщені події 5 сторіч і без них неможливо доторкнутися до історії Рівного.
Основу збірника складають документи з фондів державного архіву Рівненської області. Більшість їх публікується вперше і подається за оригіналами.
Усі документи подані в хронологічному порядку і мають редакційні заголовки, в яких зазначені: дата, різновидність документа, автор, адресат і зміст. Документи скановані, з великих за обсягом документів подаються витяги, а заголовки таких документів починаються з прийменника «із». Окремі документи польською мовою даються у перекладі українською мовою.