З метою створення в даній добірці цілісного комплексу документів, який відображає основні етапи історичного розвитку Рівне від маленького поселення до сучасного обласного центру, сюди вміщені найстаріші документи, виявлені в центральних історичних архівах ще до збірника «Ровно 700 років» у 1983 році.
Археологічні пам’ятки Рівненщини
Археологічні пам’ятки Рівненщини різноманітні за своїм характером. На території області виявлено більш як 800 археологічних об» єктів, у тому числі: стоянки, поселення, селища, городища, могильники курганні та без курганні з трупопокладеннями; копальні та майстерні, культові місця та скарби, що складаються з дорогоцінностей або набору знарядь праці та зброї.
Предметом археологічного дослідження на стоянках, поселеннях. Селищах і городищах є залишки жител, господарських споруд, фортифікацій (на городищах), а також культурний шар, тобто шар землі. Насичений предметами, кинутими або загубленими в давнину навколо людських жител (цілі та поламані знаряддя, черепки посуду, кістки тварин тощо). В особливо зручних для поселень місцях люди поселялись у різні періоди. Кожному етапові такого заселення відповідає окремий культурний шар. Відповідно до цього розрізняємо пам’ятки одно-, дво – або багатошарові, а порядок залягання окремих шарів називаємо стратиграфією пам’ятки.
Ще в першій половині минулого століття археологи у «дописемному» періоді історії виділили кам’яний, бронзовий і залізний віки. В основу цієї періодизації покладений матеріал, з якого людина виготовляла свої знаряддя. Згодом кам’яний вік було поділено на давньо-, середньо- і новокам’яну епохи – палеоліт, мезоліт і неоліт. Кінцевий етап неоліту названо мідно-кам» яним періодом або енеолітом.
Палеоліт – перший етап людської історії. Він тривав приблизно від кількох мільйонів до 10 тис. років тому. За цей час відбувався процес виділення людини з тваринного світу, сформувався сучасний фізичний тип населення земної кулі, людина оволоділа добуванням вогню і, постійно вдосконалюючи свої кам» яні та кістяні знаряддя, зробила перші кроки на шляху підкорення природи. Дослідники поділяють палеоліт на ранній, середній і пізній. Останні дві епохи припадають на льодовиковий період. Основними заняттями палеолітичного населення було збиральництво (збирання їстівних рослин, молюсків, яєць птахів) і полювання на мамонтів, північних оленів та інших тогочасних тварин. Примітивні знаряддя парці й недосконала зброя не могли забезпечити людині в достатній кількості засобів до існування. Це й було причиною виникнення первіснообщинного ладу, який характеризується спільною власністю колективів та рівним правом кожного з його членів на одержання частки здобутих продуктів харчування. Роль жінки-матері та важливе економічне значення збиральництва, яке було в основному заняттям жінок, привели до виникнення матріархату – родинно-суспільної організації, що характеризується провідною роллю жінки у суспільстві.
Найдавніші сліди заселення території Рівненщини датуються пізнім палеолітом (прибл. 40–10 тис. років тому): у ряді місцевостей Дубнівського, Здолбунівського, Млинівського, Острозького, та Рівненського районів виявлено пізньопалеолітичні стоянки, які у Городку поблизу Рівне та в Липі на Дубнівщині досліджувались шляхом розкопок.
Мезоліт тривав приблизно від 11 до 8 тис. років тому. Клімат порівняно з палеолітом був теплішим і в Європі розповсюдились сучасні види рослин і тварин. Найбільшим технічним досягненням людини того часу був винахід стріл і лука. У мезоліті була приручена перша тварина – собака. Мезолітичні мисливці, рибалки й збирачі у пошуках дичини, риб, ягід чи плодів часто змінювали місця свого проживання; їх стоянки мали короткочасний характер. Стоянки доби мезоліту зареєстровані майже на всій території Рівненської області, а поблизу села с. Нобель Зарічанського району вони досліджувались систематичними розкопками.
Неоліт на території Східної Європи припадає приблизно на 6–4 тисячоліття до н.е. В цей час людина почала застосовувати нові способи обробки кременю та каменю (шліфування, розпилювання, свердління), ліпити й обпалювати на вогнищі глиняний посуд і перейшла від привласнюючих до відтворюючих форм господарства. В пізньому мезоліті й особливо у мідному віці у Східній Європі виникає спеціалізація племен, з яких одні займалися переважно землеробством, а інші – скотарством. Це явище виділення скотарських племен Ф. Енгельс назвав першим великим суспільними поділом праці.
Неоліт – це період дальшого розвитку племінного ладу, в якому економічною і соціальною основою був материнський рід. Для кожної групи неолітичних племен характерні певні особливості в типах жител, знаряддях праці, зброї, прикрас, у формах посуду у звичаях і віруваннях. Залишені однією групою племен на якійсь території однотипні рештки, однакові за своїм характером поселення кладовища, називаємо – археологічною культурою. Окремим, близькоспорідненими групам стародавніх племен відповідають певні археологічні культури. Однією з найхарактерніших етнографічних особливостей стародавніх племен є глиняний посуд.
Неолітичні пам’ятки Рівненської області вивчені ще недостатньо. У Дубнівському, Млинівському і Рівненському районах відомі окремі знахідки та залишки поселень культури літі йно – стрічкової кераміки, яка датується другою половиною 5 тисячоліття до н.е. Назва її походить від способу прикрашати кераміку заглибленнями у вигляді у вигляді ліній ті стрічок. Пам’ятки цієї культури на великій території, що, крім західних областей УРСР та Молдавії, охоплює значну частину Середньої та Західної Європи. Вона належала до осілих ранньземлеробських племен, які обороняли землю кам’яними мотиками і знали кілька видів домашніх тварин.
Північні райони Рівненського полісся в добу неоліту (4 – 3 тис. до н.е.) були заселені племенами Дніпро – донецької культури гребінцево – накольчастої кераміки., назва якої походить від орнаменту посуду – наколів та відтисків гребінцевого штампу. Це лісове населення споріднене з сусідніми племенами Міжріччя, Дніпра і Вісли, в основному займались мисливством, рибальством і збиральництвом. У межах Рівненської області поселення цієї культури відомі в Володимирецькому, Дубровицькому, Зарічанському, Рокитнівському, Сарненському і Рівненському районах.
Енеоліт, або доба міді, припадає на 4 і 3 тис. до н.е. В цей час людина оволоділа першим металом – міддю. Тоді ж почалась використовуватись для обробітку землі тяглова сила бика. У зв’язку з ростом попиту на метал помітно поширились міжплемінні зв’язки. Значного розвитку досягло також скотарство, що привело до поступового переходу від матріархально-родового ладу до патріархату та до виділення окремих груп племен зі скотарською основою господарства. У цей час завершується процес першого великого суспільного поділу праці.
Карта культур доби міді на Рівненщині свідчить про складність історичного розвитку населення цієї території, його етнографічну строкатість та нерівномірність господарського, культурного й суспільного розвитку окремих племен. Так, у Дубнівському, Здолбунівському, Млинівському та Рівненському районах було виявлено поселення пізньострічкової розписної кераміки, відомої також під назвою культури типу Зимне – Злота (села Зимне Волинської області та Злота ПНР, де проводилися розкопки пам’яток цієї культури). У Дубні, Тростянці Дубнівського, Новомлинському Здолбунівського та Яловичах Млинівського районів знайдено окремі посудини цієї культури. Поселення у Костянці Дубнівського та Зозовоі Рівненського районів досліджувались розкопками. Культура типу Зимне-Злота у 3 тис. до н.е. поширювались на території Волинської та Львівської областей УРСР, а також у Південно-Східної Польщі. Характерною рисою цієї культури є наявність розписного орнаменту на окремих посудинах. Племена культури Зимне-Злота займались землеробством, розведенням свійських тварин і мисливством. Споріднені племена 3 ти. до н.е. жили також на території Львівської і Тернопільської областей та у Південно-Східній Польщі. Культура цих племен вивчена ще недостатньо і поки ще має робочу назву пам’яток типу Вербковіце – Костяниць, або Гоща – Вербковіце (від перших поселень цього типу, виявлених поблизу Костяниця та у с. Вербковіце у Польщі). Поселення культури відомі у Листвині Дубнівського району, Курганах, Могиляках, Хорові Острозького району та Острові Червоноармійського району. Окремі з них (Листвин, Кургани, Острів) досліджувались розкопками.
В другій половині 3 тис. до н.е. на території Рівненщини почали оселятися племена пізньотрипільської культури, що поширювались Північному Причорномор’ї, на Середньому Придніпров’ї, у Волинській, Рівненській та Житомирській областях і на Верхньому Придністров’ї. В Українській РСР найраніше пам’ятки (перша половина 4 тис. до н.е.) трипільської культури відомі на Середньому Дністрі; поселення на Рівненщині належать до її пізнього етапу. Найбільш відомі з них є поселення поблизу сіл Хорів і Могиляки Острозького району, Костяниць, Листвин і Жорнів Дубнівського району. У Костянці, Хорові та Листвині вони досліджувались розкопками. Основою господарства пізньотріпільських племен було землеробство та розвинуте скотарство. Рибальство і збиральництво були лише допоміжними заняттями. З інших видів господарської діяльності цього населення слід назвати прядіння, ткацтво, кушнірство та обробку кремнію.
Четвертою групою населення доби міді на Рівненщині, яка в останній чверті 3 тис. до н.е. просунулась з басейну Вісли на схід, були племена культури кулястих амфор.