Курсова робота
Історія сіл (Грабовець, Білоскірка, Козівка)
План
Історія села Грабовець
Історія села Білоскірка
Історія села Козівка
Список використаної літератури
Додаток
Історія села Грабовець
Центр сільської ради з 1991 р., якій підпорядковано с. Білоскірка. Розташоване за 17 км від Тернополя і за 6 км від найближчої залізничної станції Прошова. Село знаходиться на південний схід від Тернополя і розташоване на лівому березі р. Гнізна, яка огинає його великим півколом. Кількість жителів за даними перепису (2001 р.) становила 816 осіб, а у 2002 р. – 850 осіб.
За переказами, в кінці XVII ст. на місці, де розташоване село Грабовець, було невелике поселення, жителі якого проживали в грабовому лісі і охороняли сусіднє містечко Баворів від набігів татар. Після зруйнування татарами Баворова частина його жителів переселилася до Грабівця. Так з’явилося село Грабовець. Пізніше згадується у Йосифінській метриці 1785 р.
Пам’ятки села.
Дерев’яну церкву було збудовано 1881 р., але вона згоріла. Місцевий поміщик О. Созанський, на вимогу батька, збудував кам’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Її будівництво було розпочато 1887 р і закінчено 1906 р. Ян Білінський – перший священик Грабовецької церкви (до 1897).
Пам’ятник січовим стрільцям було виготовлено у 1927 р. скульптором з Товстолуга Миколою Назарко. Кошти на спорудження пам’ятника вислав з далекої Америки житель Грабівця Іван Вишньовський, який через нестатки виїхав на заробітки. Але польська влада не дозволила встановити пам’ятник. Лише у 1941 р. завдяки ініціативі жителя села Івана Березовського пам’ятник було встановлено. З каменю постала жінка з вінком у руці, і жителі назвали його “Молодою Україною”. У 1945 р. пам’ятник було зруйновано і реставровано лише у 1990 р.
На кошти Івана Вишньовського у 1936 р. було збудовано Український Народний дім.
Пам’ятник воїнам-односельчанам, полеглим на фронтах ІІ світової війни був відкритий у 1975 р. на кошти місцевого колгоспу “Комунар” (голова правління – Котко В.А.).
Фігура-оберіг для захисту від стихійних лих збудована у 1897 р. стараннями жителя Грабівця Стефана Бобрівця і його дружини Катерини. За комуністичної влади споруду було пошкоджено і реставровано жителями села у 1991 р.
Пам’ятний хрест на честь скасування панщини було поставлено в центрі села у 1874 р.
У 1897 р. було споруджено пам’ятний хрест Тверезості.
Будівля панського будинку (“Палаци”) була збудована у 1891 р. після 1920 р. будинок як і всі навколишні землі належали польській Академії наук. За комуністичної влади приміщення використовувалось під школу, а зараз в ньому розташована сільська рада.
Нове приміщення Грабовецької ЗОШ І-ІІ ст. було збудоване у 1987 р. В селі працює клуб, бібліотека, ФАП, крамниці.
На околиці села розташована геологічна пам’ятка природи місцевого значення – відслонення нижнього девону площею 0,7 га, яка взята під охорону держави у 1994 р.
Події національно-визвольного руху 30-40 рр. ХХ ст.
Серед учасників оунівського підпілля була жителька села Кучмій Марія Іллівна 1925 р.н. член ОУН, станична. Заарештована 24.06.1947 р. слідчим відділом УМДБ у Тернопільській обл. Засуджена 18.08.1947 р. до 10 років виправно-трудових таборів і 5 років позбавлення прав з конфіскацією майна. Звільнена 01.10.1955 р. Реабілітована у 1993 році.
До середини липня 1945 р. в районі Грабівця діяла боївка “Хіроман” чисельністю 7 осіб
Видатні постаті села.
Кордуба Мирон Пилипович (29. VIII. 1894 р., м. Тернопіль – 21. І. 1980 р, там само) – релігійний діяч, священик УГКЦ. Воював в УСС і УГА (1914-1919). Був парохом у селах Грабовець, Товстолуг та Кип’ячка. 1945 р. виступив проти ліквідації УГКЦ, за що був репресований.
Орест Березовський – кандидат медичних наук. Народився в 1941 р.
В селі проживав поет Борис Щавурський (1989-2000).
Післявоєнні роки.
В травні 1944 р. було створено Грабовецьку МТС. Першим її директором був призначений Іван Горобівський. На цей час підприємство нараховувало 34 працівники.
В червні 1958 року МТС була реорганізована в ремонтно-тракторну станцію (РТС) із числом працюючих 71 особа. В травні 1961 р. РТС перейменовано на Тернопільське районне відділення “Сільгосптехніка”, яке розмістилося у Великих Бірках, а в квітні 1964 р. розпочало роботу.
З листопада 1995 р. підприємство реорганізовано у ВАТ “Агропромтехніка”.
Історія села Білоскірка
З 1991 року належить до Грабовецької сільської ради.
Село знаходиться за 12 км від обласного центру і за 6 км від найбільшої залізничної станції Прошова. Білоскірка лежить на височині, котра стрімко спадає до лівого берега р. Гнізна. Найвища точка з південно-східного боку села становить 342 метри над рівнем моря.
За даними перепису 2001 р. кількість жителів становила 368 осіб (У 2003 р. – 373 особи).
Походження назви села.
Є кілька версій походження назви села. За першою, назва виникла від прізвиська або й ім’я, мотивованого характерною ознакою зовнішності його носія – білою шкірою, білим обличчям
За другою версією припускають, що колись це було грабарське поселення, тобто в ньому розвивалась шкіряна промисловість чи дубильна справа, а саме виправлення, дублення шкіри, тобто білошкірництво.
Ще одну версію висунув історик Я. Стоцький, який вважає, що назва села походить від білого каменя – білої скірки (шкіри) горбків, що тягнуться пасмом між Білоскіркою і Грабовцем, де це біле каміння виступає на поверхню білими острівцями на зеленому килимі горбків.
Жителі села добували цей камінь донедавна, ще років тридцять тому для будови хат, хлівів, а також на продаж.
Перша писемна згадка – 1650 року, в контексті “присяги селян Теребовельської землі про спустошіннє сіл. 3 лютого – 11 марта н.ст. 1650”.
Вдруге село згадується в Йосифінській метриці 1785 року.
Пам’ятки села.
В 1936 р. українці Білоскірки заклали фундамент під греко-католицьку церкву із назвою Пресвятого Серця Христового. Місце будівництва освятив парох сіл Грабівця і Білоскірки о. Мирон Кордуба (1894-1980).
Місцем для церкви став город мешканця села Федора Кожушко, котрий зробив цей дар на пам’ять про загиблого під час Першої світової війни свого сина Михайла. До 1939 р. вдалося вимурувати майже метр стіни церкви, але прихід Червоної Армії і наступні події зупинили будівництво. Комуністична влада у 1939-1941 рр. розібрала недомуровані стіни храму. 12 жовтня 1992 р. в сільському клубі відбулися збори мешканців села, на котрих було вирішено відновити будівництво церкви.
Архітектором храму на фундаменті 1936 року є виходець з Білоскірки, а в даний час архітектор зі Збаража Василь Скочиляс. Вітраж храму виготовила у 1994 р. художник зі Збаража Ольга Чорна, а іконостас зробив у 1995 р. майстер Петровський із Великих Бірок. Дзвіниця вимурувана у 1995 р. сільськими майстрами під керівництвом Михайла Вишньовського. 16 липня 2000 р. на свято Христа Чоловіколюбця (народна назва – Серця Христового) церкву освятив о. мітрат Василь Семенюк у супроводі парохів навколишніх сіл та у присутності кількох сотень віруючих.
Біля дороги між селами Білоскірка і Грабовець встановлено фігуру Матері Божої, яка за часів комуністичної влади була зруйнована і кинута в р. Гнізна. При фінансовому сприянні жителів села Томків Галини і Заблоцької Ольги її було відновлено влітку 1999 р.
У 1898 р. при в’їзді в село було поставлено хрест. В 1999 р. було відновлено капличку на честь місцевої громади.
Події національно-визвольного руху 30-40 рр. ХХ ст.
Крайовий провід ОУН організував в серпні 1941 р. плебісцит серед населення окремих повітів Тернопільщини на підтримку Акта про відновлення Української держави та проти прилучення Галичини до Генеральної губернії. 7 серпня таке опитування відбулося в Білоскірці і свої підписи поставили 63 жителі села.
28 серпня 1945 р. вдень у своїй хаті дільничим уповноваженим НКВС Сівухіним в присутності заступника голови сільради Михайла Білецького виявлено і затримано Бобрівця Романа Івановича, 1927 р.н., котрий був у військовій формі з погонами лейтенанта. В нього було знайдено членський квиток члена ОУН і червону армійську книжку на ім’я старшого сержанта Паршіна. Під час конвоювання Бобрівця до приміщення сільради він почав втікати і на два попереджувальних постріли не зупинився, а третім пострілом був убитий. Його батько в цей час служив у Червоній Армії, а матір затримали.
В 1945 р. Діяльність ОУН і УПА в селі не була такою активною, як в сусідніх селах, хоча була одна діюча криївка, а кілька мешканців села було заарештовано і ув’язнено за прихильність до ОУН: Вишньовський Павло Іванович, Гамівка Іван Васильович, Гуль Семен Іванович, Дерев’яна Магда Михайлівна, Заблоцький Йосип Іванович, Кобильник Володимир Васильович, Крисловська Марія Йосипівна, Паврознік Ольга Павлівна, Римар Орест Андрійович, Римар Петро Степанович, Скочеляс Антін Іванович, Шостак Іван Іванович
У середині 1947 р. в селах Білоскірка, Малий Ходачків, Романівка, Констянтинівка діяла боївка “Хмари”.
Видатні постаті села.
Крупка Ярослав Дмитрович (5.ІІ.1950) – вчений-економіст. Доктор економічних наук (2002), професор (2003). Член-кореспондент Академії будівництва України (1997). Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут (1971). Працював ревізором, головним бухгалтером у будівельних організаціях. Від 1975 р. – викладач кафедри бухгалтерського обліку в промисловості ТАНГу. 1982-87 рр. – на викладацькій роботі у місті Кострома (РФ). Після повернення до Тернополя – у ТАНГ. Від 2003 – директор інституту обліку і аудиту. Автор 110 наукових праць, зокрема двох монографій, сімох навчальних посібників.
У Білоскірці також народились історик Ярослав Стоцький і громадсько-політичний діяч, народний депутат України Василь Деревляний.
Післявоєнні роки. Культурне життя села.
25 жовтня 1948 р. в селі було створено колгосп імені Богдана Хмельницького.
В кінці 50-х – у першій половині 60-х років було укрупнено і райони і колгоспи. Колгоспники Білоскірки були об’єднані в один колгосп із колгоспниками Грабівця і Баворова.