добре законодавчо-нормативне забезпечення аграрної реформи, координація із загальною економічною політикою держави;
ослаблення втручання держави в економіку, зміна механізмів впливів і регулювання сільського господарства;
включення сільського господарства в "нормальну економіку", ліквідація преференцій та невиправданих пільг;
значна ліберальна спрямованість і зниження рівня економічної підтримки сільського господарства;
надання переваг методам регулювання аграрного ринку, наближеним до методів ЄС;
вжиття заходів до технічного і технологічного переоснащення сільськогосподарських підприємств за допомогою "дешевих" кредитів;
посилення уваги до поза виробничих функцій села, екологізації сільськогосподарського виробництва;
недостатня порівняно з іншими країнами ЄС інституціональна підтримка аграрного виробництва і відставання з формуванням реального ринку землі.
Розробляючи аграрну політику, спрямовану на інтеграцію в ЄС, необхідно було врахувати названі риси, особливо ті, що відповідають концепції Спільної аграрної політики ЄС (САП ЄС). Як зазначається в авторитетному виданні, труднощі у прийнятті такої політики в країнах Центральної та Східної Європи - це одна з головних турбот ЄС. Водночас слід ураховувати всі позитивні і негативні наслідки можливої інтеграції.
Порівняно з державами як ЦСЄ, так і СНД Україна за роки реформ має чи не найбільше скорочення обсягів виробництва продукції сільського господарства і дуже повільні темпи їх відновлення. Деякі дані про це наведено в таблиці 1.1: у 1995 р. в Україні індекс обсягів сільськогосподарської продукції до рівня 1991 р. становив 75% (проти 72% - у цілому по СНД), тобто ситуація в нашій державі була порівняно кращою.
У 2002 р. відповідні показники становили вже 60 і 72%, тобто співвідношення між ними змінилося на протилежне. На фоні держав ЦСЄ у 1999 р. Україна демонструвала найбільше падіння обсягів продукції - 52% до рівня 1990 р. (у Болгарії - 65, у Чехії-73, в Угорщині - 80, у Польщі та Румунії - 86%). До речі, у Польщі та Румунії позитивна динаміка спостерігається з 1993, а в Болгарії та Угорщині - з 1994 р. Навіть порівняно успішні для України 2001 і 2002 pp. не забезпечили остаточного перелому негативних тенденцій попереднього реформаційного періоду.
Незважаючи на те, що Україна належить до країн з найкращими у світі ґрунтами, завдяки чому вона колись вважалася житницею Європи, протягом 90-х років стан її сільського господарства погіршився. Площа сільськогосподарських угідь зменшується, врожаї падають, парк застарілої техніки не поновлюється, кредити господарствам не доступні, а більшість сільськогосподарських підприємств переживає глибоку фінансову кризу.
Колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) - правонаступники колишніх колгоспів і радгоспів, які залишились у спадщину від радянської системи та функціонували на ідеологічних, а не господарчих засадах були занадто великими для управління; крім того, вони не спеціалізувалися на декількох вигідних напрямах виробництва, а мали багатопрофільне виробництво. Від керівників КСП вимагалося виробляти продукцію згідно з встановленим державним планом, без урахування виробничих витрат. Не існувало системи матеріального заохочення виробництва продукції високої якості. У працівників не було зацікавленості у результатах своєї праці через відсутність відповідного матеріального стимулювання. Всі члени господарства мали право на працю, отже не було стимулу виробляти більше меншою кількістю працівників. Господарства несли тягар витрат на соціальну інфраструктуру та забезпечення літніх людей, більшість яких становили пенсіонери. Система функціонувала за допомогою державних субсидій. В той же час у сільському господарстві решти країн досягнуто величезного збільшення ефективності виробництва завдяки виробленню більшої кількості продукції меншим числом працівників, тобто меншої собівартості. Після розпаду Радянського Союзу сільське господарство України опинилося один на один зі світовим сільськогосподарським виробництвом, з яким воно не спроможне було конкурувати. В той же час держава вже не могла такою мірою надавати сільському господарству субсидії, постачаючи дешеві матеріально-технічні ресурси та списуючи борги.
У науковій літературі є кілька підходів щодо визначення етапів аграрної реформи. При цьому більшість дослідників вважають, що перший етап охоплює усі роки трансформування сільського господарства, а другий - розпочався з прийняття Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування агарного сектора економіки".
З метою більш глибокого аналізу перетворень на селі доцільно, на наш погляд, перший етап умовно поділити на періоди, поклавши в основу зміни, що відбувалися, насамперед, у земельних відносинах, - зокрема, у законодавчому та іншому нормативно-правовому і організаційному забезпеченні права приватної власності на землю; у напрацюваннях щодо режиму користування земельними ділянками, захисту прав на землю як фізичних, так і юридичних осіб, а також щодо становлення і розвитку засобів регуляторної політики держави з аграрної реформи в цілому.
Перший (1991-1993 рр.) є переломним, оскільки ще зберігається адміністративне регулювання земельних відносин, успадковане від радянських часів, з одночасним формуванням національної законодавчої бази для проведення земельної реформи. Усі землі України, які були виключно державною власністю, з 15 березня 1991 р. оголошено об'єктом земельної реформи . Таким чином, було покладено початок демонополізації власності на землю, установлено порядок передання громадянам України в приватну власність земельних ділянок для ведення особистих підсобних господарств (ОПГ). У ці роки відроджується фермерський рух, проводиться курс на лібералізацію ринків, у тому числі продовольчих, при надмірному втручанні державних органів (як у центрі, так і в регіонах) у виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств.
Другий (1994-1996 рр.) зумовлений Указами Президента України щодо активізації земельної реформи, паювання земель, переданих у колективну власність КСП. Прискореними темпами проводяться роздержавлення та паювання сільськогосподарських угідь. Працівники і пенсіонери усіх КСП отримували сертифікати на право приватної власності на земельну частку (пай). Новою Конституцією України гарантовано право власності на землю, яке набувається і реалізується, громадянами, юридичними особами та державою. Усі суб'єкти права власності визнано рівними перед Законом. Запроваджено грошову оцінку сільськогосподарських угідь. Проте колективна власність на землю у цей час функціонувала як власність самих КСП, а більшість їх членів фактично запишалася відчуженою від землі, результатів господарювання і управління господарствами. За міждержавними угодами в Україні починають діяти і кілька технічних проектів приватизації землі та майна і структурної реорганізації КСП. Одночасно йде активний пошук ринкових засад державної регуляторної аграрної політики Зменшуються номенклатура і обсяги продукції КСП, що звичайно закуплялися за державним замовленням.
Третій (1997-1999 рр.) відзначений врегулюванням засад оренди земельних ділянок, визначенням суб'єктів договорів оренди, наданням можливості здавати в оренду спільну земельну ділянку кількох осіб, що мають відповідні сертифікати. Вживаються заходи, спрямовані на посилення захисту прав власників земельних часток (паїв) та гарантування дотримання економічних інтересів і поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, колишніх членів КСП. Проте ці заходи були паліативними щодо здійснення селянами своїх правомочностей відносно земельних і майнових паїв. Спостерігається перехід сільського господарства з стану системної кризи у депресивний стан.
Незавершеність реформ АПК, їх фрагментарність, відсутність радикальних структурних перетворень, погіршення фінансово-господарського становища галузі та інші негативні явища пов'язувалися з непристосованістю до ринкових умов функціонування основної ланки сільськогосподарського виробництва - колективних сільськогосподарських підприємств. Посилення уваги реформаторів до цієї форми господарювання є невипадковим, адже саме вона була найбільш поширеною в Україні.
З 12,6 тис. сільськогосподарських підприємств суспільного сектора 11,6 тис., або 92%, були колективними підприємствами, їм належало 2/3 сільськогосподарських угідь, а вироблено було у 1999р. лише 40% валової продукції. За даними Держкомстату, цього ж року КСП зазнали збитків у сумі 3278,5 млн. грн., або 365 тис. грн. у розрахунку на одне господарство. Із збитками, завершили рік 85,6% колективних підприємств. Рівень їх рентабельності (відношення прибутку до собівартості реалізованої продукції) становив мінус 23%, у тому числі рослинництва - плюс 7,8%, а тваринництва - мінус 47,4%.
Як показує аналіз звернень громадян до органів державної виконавчої влади, вони усвідомлюють необоротність ринкових перетворень, відчувають на собі негативні наслідки багаторічної імітації реформ через масові зловживання керівників господарств при використанні колективного майна, зростання заборгованості по заробітній платі, занепад у соціальній сфері села тощо. Негативні явища значною мірою зумовлені й тим, що не були чітко окреслені строки завершення земельної реформи.
Міжнародні фінансові установи жорстко "прив'язують" провадження програм розширеного фінансування до зобов'язань держави завершити приватизацію переробних та агросервісних підприємств, поглибити структурну перебудову КСП, у рамках адміністративної реформи вдосконалити управління АПК, створити умови для функціонування прозорого ринку землі, продовольства, промислової продукції, енергоносіїв.
Четвертий (грудень 1999 р.— донині) зумовлений прийняттям грудневого Указу Президента України, який фактично визнав моделі реструктуризації КСП відпрацьованими за останні роки, в тому числі за участю технічних проектів. Реалізація заходів щодо його втілення в життя виявила недосконалість правового поля, пов'язаного з масовим трансформуванням колективних господарств у формування ринкового типу. Протягом 2000 р. було розроблено (з урахуванням відомчих розпорядчих документів центральних органів виконавчої влади) більш як 30 нормативно-правових актів, у тому числі проект Земельного кодексу (нова редакція),а, згодом, прийнято новий Земельний кодекс, законопроекти про угоди щодо земельної частки (паю), іпотеки, сплати фіксованого податку новоствореними приватними формуваннями, списання заборгованості з сплати податків і зборів платників податків, соціального страхування та пенсійного забезпечення селян, що здають в оренду земельні частки (паї) і майно, а також зайнятих в ОПГ деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств, про формування і функціонування аграрного ринку та ін.