У розглянутих країнах існують також проблеми з ринком землі. Так, у Польщі питання з власністю на землю розв'язано: власники землі мають відповідні державні акти, які засвідчують їх право на неї, вони можуть її вільно продавати і купувати. Однак ринок землі залишається недорозвинутим. Польща потребує чіткої та ефективної системи переходу власності, використання землі під заставу для одержання довгострокових кредитів, розв'язання судових спорів із земельних питань, розвитку інформаційної системи щодо трансакцій із землею і цінами на неї.
В Угорщині існує дещо більше проблем з розвитком ринку землі, ніж у Польщі. Тут приватизація землі розпочалася з 90-х років XX ст. Однак і досі не всі власники землі мають державні акти на право приватної власності на землю. Крім того, згідно з угорським законодавством, тільки фізичні особи можуть бути власниками землі. Таким чином, сільськогосподарські підприємства не володіють землею і не можуть використовувати її під заставу.
У Польщі та в Угорщині іноземці не можуть бути власниками землі. Однак, згідно з вимогами ЄС, при вступі обох країн до цієї організації таке обмеження має бути зняте, на що у названих країнах-претендентках не існує однозначної суспільної думки.
Отже, вступ країн Центральної та Східної Європи до ЄС, а також їх приєднання до САП ЄС зумовлюють необхідність певного перехідного періоду, протягом якого країни - претендентки на цей вступ повинні провести значний обсяг роботи для досягнення необхідних стандартів цієї організації. У1998 p., коли приймалося рішення про їх вступ до ЄС, такий період не планувався. Однак реальний стан справ вніс корективи до початкових планів. З огляду на це, сьогодні в керівництві ЄС схильні називати 2004 р. як оптимістичну дату вступу до нього зазначених країн. Багато аналогій з країнами Центральної та Східної Європи щодо їх приєднання до ЄС і його САП можна провести і для України.
За своєю суттю всі фермери та інші сільськогосподарські виробники є фундаменталістами щодо аграрної політики. Це твердження стосується всіх без винятку держав світу, і звичайно ж, України. Тому для них запровадження в Україні такої політики, як САП ЄС, є надзвичайно привабливим. Однак чи дійсно САП ЄС є придатною для України за сучасних економічних умов?
Найпершими аргументами "проти" є дефіцит українського бюджету та існування багатьох напрямів суспільного життя, які потребують негайного бюджетного фінансування. До них слід віднести медицину, освіту і науку (зокрема, її перспективні напрями), а також соціальні виплати малозабезпеченим верствам населення. Крім того, для нашої держави стратегічно важливим є розвиток науко- та інформаційно містких галузей і видів виробництва, які б забезпечували прискорені темпи розвитку всієї економіки, і в тому числі - сільського господарства. З огляду на це, вкладення великих державних коштів у вітчизняне сільське господарство означатиме стратегічну економічну помилку і прирікатиме Україну на постійне відставання від розвинутих держав світу. Дійсно, вона є потенціальне могутньою сільськогосподарською країною. Навіть сьогодні, за умов кризи, питома вага її сільського господарства у ВВП становить 15% (що є удвічі нижчим порівняно з докризовим періодом), у галузі працює 24% працездатного населення країни, а в сільській місцевості цей показник сягає 70%. При цьому частка імпорту сільськогосподарських і продовольчих товарів у загальному імпорті України становить 7% (тоді як у 1995 р. вона сягала 14%). З огляду на це, стратегічним напрямом розвитку сільського господарства нашої держави має стати підвищення його ефективності шляхом запровадження "прозорих" ринкових регулятивних механізмів і зростання конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції. Крім того, українське сільське господарство має бути експортоорієнтованим, що також унеможливлює застосування принципів САП.
У ЄС САП не тільки є тягарем для платників податків, але й призводить до значного підвищення цін на харчові продукти. У 1995 р. споживачі з ЄС мусили заплатити за них майже на 53 млрд. дол. більше, ніж було б без САП. Це означає 140 дол. у розрахунку на душу населення на рік (або 570 дол. на сім'ю з 4 чол.). З огляду на низький рівень життя більшості населення України, а також на те, що більша частина його бюджету використовується на продукти харчування, підвищення цін на них навіть на 20% спричинило б різке падіння і так низького життєвого рівня українського народу. І це - при тому, що в розрахунку на душу населення ВВД в Україні сягає 700 дол., а в ЄС - близько 22 тис. дол.
Сьогодні у світі існує чітка тенденція до лібералізації аграрної політики. Так, у 1984 р. одна з наймогутніших аграрних держав - Нова Зеландія - повністю лібералізувала свою аграрну політику. У1996 р. у США було прийнято нову концепцію аграрної політики, яка значно скоротила державне втручання у зерновий сектор. Лібералізацію аграрної політики було проведено навіть у Швейцарії - найбагатшій країні, де рівень підтримки аграрного сектора економіки є одним з найвищих у світі. Зроблені певні кроки щодо лібералізації САП ЄС і вступ до нього нових членів змусять ще більше лібералізувати її. Тому в Україні недоцільно орієнтуватися на існуючу САП ЄС. Треба враховувати світові тенденції у розвитку аграрної політики та виходити з конкретної економічної ситуації, що склалася в Україні. Якщо, з одного боку, ЄС є досить багатим, а з іншого, його сільське господарство у багатьох регіонах характеризується несприятливими природними факторами, то, з огляду на це, політики відчувають себе зобов'язаними компенсувати такі недоліки інтервенційною та протекціоністською політикою щодо цієї галузі. В Україні ж ситуація протилежна - відносно бідна держава має надзвичайно великий аграрний потенціал, що підкріплюється такими природними факторами, як наявність чорноземів і природно-кліматичні умови, сприятливі для сільського господарства. Тому й аграрна політика в Україні має будуватися на зовсім інших засадах, ніж ті, які сьогодні існують у ЄС.
Безумовно, що САП ЄС має вплив і на ринкову ситуацію в нашій країні. Яскравим прикладом тому слугує ситуація, що склалася на ринку зерна фуражної пшениці за 6 місяців 2002 p., протягом яких ЄС підвищив імпортні тарифи на цю продукцію на 14дол. за 1 т. Українським трейдерам стало невигідно закуповувати її в Україні та продавати на ринку ЄС. Як наслідок, попит на фуражну пшеницю у нас скоротився, що і призвело до зниження її ціни з 79 дол. за 1 т у лютому до 66,5 дол. - у травні.
Сьогодні для України актуальнішим є питання вступу до СОТ . Це питання доцільно обговорювати окремо. Однак зазначимо, що вступ нашої держави до СОТ сприятиме її просуванню до ЄС. Як член СОТ Україна підпадатиме під усі обмеження щодо субсидування експорту та застосування інших протекціоністських інструментів аграрної політики. Кількість експортних субсидій, які дозволено застосовувати країні - члену СОТ, визначається на основі історичного застосування експортних субсидій у базисному періоді. Оскільки в минулому Україна взагалі не застосовувала експортних субсидій, то для неї як для нового члена СОТ буде встановлено дуже низький або нульовий ліміт на їх застосування. Це означає, що на жоден з видів сільськогосподарської продукції, яких наша країна виробляє понад 100% від власних потреб, вона не зможе підтримувати внутрішні ціни на рівні, вищому від світових.
Для оцінки конкурентоспроможності вітчизняного сільського господарства нами було розраховано індекси відносних торговельних переваг для окремих сільськогосподарських товарів, які є або були в минулому основними для експортної спеціалізації України. Обраний період (1994-2001 pp.) дозволяє простежити динаміку змін у конкурентоспроможності окремих товарів з часом.
Аналіз отриманих значень індексу RTA (індекси відносних торговельних переваг) дає можливість зробити кілька важливих висновків.
По-перше, в 1998 р. в Україні майже для всіх сільськогосподарських продуктів (за винятком зернових і насіння соняшнику) було характерним значне зниження конкурентоспроможності внаслідок скорочення їх експорту, причиною чого стала фінансова криза в Росії, куди спрямовується істотна частка нашої сільськогосподарської продукції. Це свідчить про досить високу залежність України від кон'юнктури зовнішніх ринків і вимагає пошуку шляхів диверсифікації вітчизняного експорту.
По-друге, позитивною обставиною є те, що в 2001 р. усі українські товари, обрані для дослідження (за винятком цукру), були конкурентоспроможними на зовнішньому ринку, про що свідчить додатне значення індексу RTA для цих товарів.
По-третє, судячи з величини індексу RTA, найбільш конкурентоспроможним на світовому ринку є насіння соняшнику, оскільки в українському експорті його частка є в десятки разів вищою, ніж у світовому. Досить конкурентоспроможною є й соняшникова олія, причому в 2001 р. це був найбільш конкурентоспроможний товар (значення індексу RTA сягало 68). Основними причинами зростання експорту цього продукту були експортне мито на насіння соняшнику, що обмежувало його вивезення, а також нарощування потужностей вітчизняних підприємств олійно-жирової промисловості.
По-четверте, в усі досліджувані роки конкурентоспроможним було виробництво зернових. Хоча у структурі українського експорту сільськогосподарської продукції саме зернові займають найбільшу частку, все ж абсолютне значення індексу RTA є досить невисоким. Це пояснюється тим, що, поряд з експортом, в Україні протягом аналізованого періоду постійно мав місце також імпорт окремих видів зернових. Крім того, для цього продукту характерна досить висока частка у світовому експорті.
По-п'яте, з рисунку чітко видно втрату конкурентоспроможності вітчизняною цукровою промисловістю. Якщо в 1994-1997 pp. спостерігався значний експорт українського цукру, то в 1998 р. ситуація змінилася на протилежну, причому з'явилася тенденція до постійного зниження його конкурентоспроможності (так, у 2001 р. індекс RTA для цукру дорівнював мінус 1,1).