На момент виходу Указу Президента України ”Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 р., №1529/99 паювання майна і землі КСП з видачею його членам свідоцтв про майновий пай та сертифікатів на право на земельну частку (пай) було проведене майже у всіх сільськогосподарських підприємствах, які були суб’єктами права колективної власності на землю. Кожен член господарства отримав інформацію щодо вартості майна і розміру земельної ділянки, які він може отримати після виходу з КСП чи припинення його діяльності. Згідно з цим Указом, колективні та інші сільськогосподарські підприємства – суб’єкти права колективної власності підлягали перетворенню у сільськогосподарські підприємства, що здійснюють свою діяльність на основі не колективної, а приватної власності на землю та майно.
До числа підприємств, створення яких на базі КСП передбачене Указом, відносяться приватні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські кооперативи тощо.
Діяльність цих юридичних осіб регулюється такими основними нормативними актами:
приватне підприємство: Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р., “Про підприємства в Україні” від 19 березня 1991 р., із змінами та доповненнями;
господарське товариство (товариство з обмеженою відповідальністю, повне, командитне, акціонерне товариство. Товариство з додатковою відповідальністю): Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р., із змінами та доповненнями;
селянське (фермерське) господарство: Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” в редакції від 22 червня 1993 р., із змінами та доповненнями;
сільськогосподарський кооператив: Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” від 17 липня 1997 р., із змінами та доповненнями;
Важливе значення в процесі врегулювання майнових відносин в сільськогосподарських підприємствах, створених в результаті реорганізації КСП відіграв Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки” від 29 січня 2001 р., №62/2001, основними засадами якого було здійснення протягом поточного року комплексу організаційних заходів щодо:
уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів КСП, у тому числі реорганізованих, з урахуванням майна, що призначалося, але не використано для погашення заборгованості зі сплати податків і зборів;
визначення розмірів паїв колишніх членів КСП , що не були ними одержані в натурі, грішми або цінними паперами при припиненні членства, а також встановлення осіб, які є їх власниками;
запровадження документального посвідчення права власності на паї шляхом видачі свідоцтв про право власності на пай члена КСП (майнові сертифікати);
забезпечення вільного здійснення права власності на паї, зокрема передачі паїв в оренду з виплатою орендної плати в розмірі не менше одного відсотка вартості паю, купівлі-продажу, дарування, міни, передачі у спадщину;
виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об’єктів зі складу майна реорганізованих КСП чи їх правонаступників стосовно майна;
недопущення порушень майнових прав колишніх членів КСП, утому числі прав власності на паї;
приведення у відповідність із вимогами законодавства установчих документів суб’єктів господарювання, які було створено внаслідок реорганізації чи на основі майна, що належало ліквідованим КСП, зокрема в частині правонаступництва щодо майна та порядку його формування.
Однією із важливих причин для врегулювання земельних та майнових відносин є те, що без чіткого статусу землі та майна ніхто гроші у сільське господарство вкладати не буде, а отже, очікувати участь іноземних та вітчизняних інвесторів неможливо.
Тому основне завдання законодавства полягає в забезпеченні взаємодії всіх елементів агропромислового комплексу, сприянні у створенні єдиного комплексного технологічного процесу від виробництва сільськогосподарської продукції до її переробки і реалізації. При цьому ставиться завдання забезпечення економічних і соціальних інтересів усіх ланок АПК .
Особливе значення щодо реформування агропромислового законодавства належить його систематизації, розробці і прийняттю як основного кодифікаційного акта і для АПК, і для держави в цілому. Адже перехід до ринкової економіки та зміни у регулюванні відносин вимагають поглибленого правового впливу на економічні процеси і передусім розширення сфери застосування цільових комплексних програм розвитку. Тому давно чекає прийняття Закон "Про державні програми", перше читання якого відбулось ще у 1995 р.
Одним із засобів подолання негативних явищ в економіці України і, зокрема, у сфері АПК повинно стати агропромислове законодавство, яке має бути правовою основою перетворень у цьому секторі економіки. Звичайно, його вдосконалення не може здійснюватися ізольовано від норм цивільного, земельного, господарського та інших галузей законодавства України.
Подальше вдосконалення агропромислового законодавства треба вважати однією з важливих функцій Української держави. Звичайно, вона повинна вирішуватись на відповідному науковому рівні, із врахуванням розвитку продуктивних сил та виробничих відносин у державі. Відставання може стати певним гальмом становлення та розвитку ринкових відносин не лише в даній сфері, а й негативно впливати на загальний стан економіки України.
Агропромислове законодавство України повинно бути стабільним, оскільки часті його зміни та доповнення норм перешкоджають як ефективності правового регулювання, так й існуванню довготермінових між- і внутрігалузевих зв'язків.
Одночасно треба зазначити, що агропромислове законодавство не може бути "застиглим, раз і назавжди встановленим".
Воно повинно вчасно реагувати на зміни в економічних відносинах, сприяти розвиткові нових, прогресивних форм господарювання, землекористування, внутрігосподарського управління, державного регулювання та забезпечення максимальної ефективності вітчизняного агропромислового виробництва.
У сучасних умовах агропромислове законодавство вимагає особливої уваги, бо від рівня його правового регулювання значно залежить ефективність виробництва, що, у свою чергу, впливає на продовольче забезпечення в Україні, її соціальну і політичну стабільність.
1.3.Основні напрямки аграрних реформ
Останнім часом у сільськогосподарському виробництві сталися суттєві позитивні зміни, зумовлені реалізацією положень доленосного Указу Президента України від З грудня 1999 року щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки.
На сьогоднішній день відбувся відхід від адміністративно-командної системи управління, якісна зміна форм господарювання на основі запровадження приватної власності на землю, майно, результати праці та ринкових засад аграрної політики.
У ході першого етапу реформування вдалося вивести з кризового стану і стабілізувати аграрне виробництво, напрацювати законодавчу базу для подальшого розвитку аграрного виробництва.
На базі колишніх 11,2 тис. колективних та інших недержавних сільськогосподарських підприємств створено 18,6 тис. агроформувань ринкового типу з приватною власністю на землю і майно. Крім того, нині діють 41,6 тис. фермерських господарств, які обробляють 2,6 млн. га сільськогосподарських угідь.
Близько 6,6 млн. селян отримали сертифікати на земельний пай, з них майже 2,5 млн. — державні акти на право приватної власності на землю. Свої земельні і майнові паї здавали в оренду понад 5,4 млн. селян, за що минулого року одержали близько 2,2 млрд. грн. орендної плати.
У постійне користування виділена земля і працівникам соціальної сфери села яким передано її майже 500 тис. га.
Держава поступово відійшла від невластивих їй функцій постачання селу техніки і палива, мінеральних добрив та інших ресурсів. Цю роботу перебрали на себе відповідні комерційні структури і виконують її досить успішно.
Подальшому реформуванню сільського господарства дали ґрунтовну основу укази Президента України щодо формування прозорого ринкового середовища та розвитку інфраструктури аграрного ринку, запровадження біржової торгівлі продукцією і ресурсами для села, врегулювання майнових відносин, удосконалення земельної реформи тощо.
Визначальною, навіть історичною віхою у здійсненні радикальних реформ на селі стало прийняття Верховною Радою минулого року нового Земельного кодексу України, яким законодавчо утверджено конституційне право приватної власності селян на землю. Він, за великим рахунком, дає можливість всьому сільському господарству нашої країни поступового переходу до соціально орієнтованої і ефективно функціонуючої ринкової економіки.
За останні два роки, коли активно відбувались складні процеси реформування, в сільському господарстві нарощено обсяги виробництва продукції, суттєво поліпшились фінансові результати господарювання, агропромисловий комплекс природно підійшов до другого, вже пореформеного етапу розвитку (2002—2004 роки). Він характеризується подальшою стабілізацією та нарощуванням обсягів сільськогосподарського виробництва з одночасним застосуванням стимулів держави для залучення в аграрну сферу ринкових інститутів (банки, страхові та лізингові компанії, інвестиційні та інноваційні фонди, приватний бізнес).