Особливості розвитку рибного ставкового господарства (стр. 4 из 4)

Тривалість ембріонального розвитку залежить від температури води і складає 3...6 діб. На 2...3-й день личинки переходять на активне харчування, використовуючи на початку дрібні, а потім великі форми зоопланктону. Молодь і старші вікові групи харчуються в основному бентосом: личинками хірономід, олігохетами і молюсками1.

Потенційні можливості росту в коропа досить великі: максимальна маса його більше 25 кг, а довжина близько 1 м. При сприятливих умовах перебування (оптимальний температурний режим, гарна кормова база) короп уже на першому році життя може досягати маси 1...1,5 кг, на другому — 2...3 кг. Для ставкових господарств, розташованих у центральних районах країни, установлений наступний стандарт по масі: однолітки — 25...30 г, двулітки — 400...500 г, трьохлітки — 1000...1200 г. При інтенсивному вирощуванні коропа одержують по 2...3 т і більше риби з гектару водної площі. При сажовому і басейновому вирощування риби на теплих водах продукція може досягати 150...200 кг із 1 м³.

По типі лускатого покриву розрізняють 4 форми культурного коропа: лускаті, розкидані дзеркальні, лінійні дзеркальні і голі, або шкірясті (мал. 3).

Рис 3. Види коропа: а — лускатий б — дзеркальний розкиданий, в - дзеркальний лінійний, г — голий.

Породи коропа. Породу створюють для визначеної кліматичної зони і конкретної технології розведення і вирощування. Основними елементами внутрішньо-породної структури є внутрішньо-породні зональні типи, лінії і родини.

Внутрішньо-порідний зональний тип являє собою саму велику структурну одиницю в породі й у той же час — найменшу групу тварин, здатну до самостійної еволюції. Зональні типи однієї і тієї ж породи мають загальне походження і відрізняються один від одного в основному за пристосованістю до специфічних умов конкретних кліматичних зон1.

Лінією в рибництві звичайно називають групу риб, що мають загальне походження, що бере свій початок від елітних особин-засновників. Лінія формується шляхом добору.

Число порід культивованих видів риб, що задовольняють вимогам, які застосовуються до породи, невелике й обмежено, власне кажучи, коропом.

Українські породи коропа. Українські лускаті і рамчаті коропи — перші офіційно затверджені породи коропа, що пройшли державну апробацію в 1956 р. Вихідною чередою для створення українських порід послужилася місцева череда Антоніївського держрибозаповідника. Роботи із селекції були початі в 1930 р. і проводилися під керівництвом А. И. Куземи. Основним методом селекції був масовий добір з високою інтенсивністю на молодших вікових групах риб. Роботу вели з двома групами: лускатими і рамчатими коропами.

Основними ознаками при доборі були маса тіла і загальний розвиток. Особлива увага зверталася на «міцність» тіла.

Українські рамчатий і лускатий коропи відрізняються високим темпом росту і красивою формою тіла. Українські породи коропа включають деякі внутрішньопородні типи: антоніно-зозулецький, несвичський, любеньський, нивчанський. Антоніно-зозулецькі коропи — типові представники українських порід коропа. Несвичський внутрішньо породний тип створений на основі схрещування галицького коропа з місцевої череди рибгоспу «Несвич» з антоніно-зозулецьким лускатим і рамчатим коропами.

Нивчанський внутрішньо породний тип українського лускатого коропа був створений на основі вставного схрещування самок українського коропа із самцями ропшинського коропа. Нивчанські коропи мають підвищену холодостійкість, успадковану ними від ропшинського коропа. Ці риби мають гарні рибогосподарські якості: виживання їх під час зимівлі на 8...10 % більше, ніж у коропів української лускатої породи; рибопродуктивність нагульних ставків на 7...12% вище.

ВИСНОВОК

Сучасне ставкове господарство умовне можна розділити на 2 типи: тепловодне і холодноводне. В основі цього розподілу лежать біологічні особливості культивованих риб, їхнє відношення до умов зовнішнього середовища — температури, гідрохімічного режиму й інших факторів.

У залежності від організації і завершеності процесу вирощування риби розрізняють наступні системи господарств: повносистемне ставкове господарство — розведення і вирощування риби здійснюють від ікринки до товарної продукції; господарство-риборозплідник — вирощування рибо-посадкового матеріалу: личинок, мальків, одноліток, а при трирічному обороті і дворічок коропа; нагульне господарство — вирощування товарної риби.

Для нормального процесу розведення рибної продукції мають значення певні гідрохімічні та гідробіологічні режими. Водневий показник (рН) є одним з важливих факторів середовища. Найбільше сприятливо для більшості риб значення рН, близьке до нейтрального. Сольовий склад відіграє важливу роль у житті гідробіонтів. При цьому має значення як сумарна кількість розчинених у воді мінеральних солей, або солоність, так і іонний склад води. Особливе значення для живлення фітопланктону і вищої водної рослинності мають біогенні елементи — азот, фосфор, кремній, залізо й ін. Від біогенних елементів (фосфатів, солей азотної кислоти, мікроелементів), що забезпечують розвиток фітопланктону, залежить продуктивність водойми. Кількість кисню і вуглекислоти, величина рН, склад і біохімічний стан органічної речовини, а також компоненти сольового складу — наслідок життєдіяльності організмів, тобто результат інтенсивності біопродукційних процесів.

Короп- один з основних об'єктів розведення в рибоводних господарствах багатьох країн. На його частку у вітчизняному рибництві приходиться близько 70 % усієї вирощуваної продукції. Вирощування коропа зв'язане з його цінними якостями: він невибагливий до умов середовища, усеїдний, швидко росте, простий у розведенні і має смачне м'ясо.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Биологические основы рыбоводства. Актуальные проблемы экологии, физиологии и биохимии рыб: Сборник. – М.: Наука, 1984. – 280 с.

2. Елеонский А.Н. Прудовое рыбоводство. – М.: Пищепромиздат, 1975.

3. Зернов С.А. Общая гидробиология. – М., 1971.

4. Карзинкин Г.С. Основы биологической продуктивности водоемов. – М.: Пищепромиздат, 1972.

5. Мартышев Ф.Г. Прудовое рыбоводство: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1973. – 428 с.

6. Никольский В.Г. Экология рыб. – М.: Высшая школа, 1963.

7. Рыболовы и рыбоводы. / Под ред. Л.Н. Жукова. – М.: Знание, 1980. – 46 с.

8. Шпет Г.И. Биологическая продуктивность рыб и других животных. – К.: Урожай, 1988. – 253 с.

1Мартышев Ф.Г. Прудовое рыбоводство: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1973. – 428 с.

1Мартышев Ф.Г. Прудовое рыбоводство: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1973. – 428 с.

1Мартышев Ф.Г. Прудовое рыбоводство: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1973. – 428 с.

1Зернов С.А. Общая гидробиология. – М., 1971.

1Зернов С.А. Общая гидробиология. – М., 1971.

1Карзинкин Г.С. Основы биологической продуктивности водоемов. – М.: Пищепромиздат, 1972.

1Зернов С.А. Общая гидробиология. – М., 1971.

1Елеонский А.Н. Прудовое рыбоводство. – М.: Пищепромиздат, 1975.

1Елеонский А.Н. Прудовое рыбоводство. – М.: Пищепромиздат, 1975.