Історія будь-якої науки в тому числі і криміналістики - окрема галузь знань. Слід відмітити, що історія криміналістики розглядається як історія спецефічного роду діяльності. В нас час крималістика являється досить популярною наукою. Уявлення про неї з більшою чи меншою долею повноти і правильності мають навіть школярі. Це пов"язано з високим ступенем інформатизації, що характерезує наше суспільство. Крім того криміналістика по своїй суті є прикладною юридичною наукою, яка більш ніж всі інші науки асоціюються в уяві пересічного громадянина з так званим "криміналом", який завжди цікавив, цікавить і мені здається буде цікавити людей. Необхідно також зазначити, що історія криміналістики, як наука виділилась з загального вчення про криміналістику порівняно недавно. Історія криміналістики дозволяє глибше зрозуміти її витоки, соціальну функцію і тенденції її розвитку. Криміналістика являлась спецефічною формою діяльності з часів зародження людського суспільства, виникнення якої пояснювалось необхідністю вирішення тих конфліктних ситуацій ( кримінально-релевантних подій, які час від часу виникали і виникають в суспільстві ). Потрібно сказати, що зародження прийомів і засобів розслідування злочинів, які отримали пізніше назву криміналістичних, безумовно пов"язано з потребами кримінального судочинства, карного розшуку, і судової експертизи.( проблеми, потреби - породжують певні дії способи вирішення.)
Хочу зазначити, що предметом данної роботи буде розвиток історії криміналістики на території України, а так як неможливо отримати глибокого уявлення про розвиток науки на території окремої держави, тому паралельно буде розглядатись розвиток історії криміналістики в світі. Методом данної роботи буде аналіз як нормативних джерел минулого так і дослідження монографій з питань криміналістики з метою пошуку витоків та тенденцій розвитку того чи іншого напрямку (розділу) криміналістики.
Аналізуючи зокрема розвиток історії криміналістики на Україні, слід сказати, що окремі частини території нашої держави в той чи інший період входили до складу тої чи іншої держави, тому аналіз буде проводитись стосовно історії розвитку цих держав.
Виникнення і розвиток криміналістики в світі і в Україні.
Пізнання події злочину це складна багатопрофільна діяльність, яка потребує як емпірічних ( досвід ) так і наукових знань із різних галузей науки, техніки, мистецтва. Тому ще в давні часи для розслідування злочинів, запрошувались особи, що розумілись на цій справі, які допомагали розв"язувати задачі, що поставали в процесі розслідувння.
Необхідно сказати, що окремі способи розслідування злочинів, експертизи і відкриття датуються ще XVII століттям, але народженняя криміналістики як самостійної науки відбулось в кінці XIX століття. Узагальнюючи джерела виникнення криміналістики можна виділити чотири напрямки :
1. Криміналістика - як наука виникла в межах формального кримінального права і процесу.
2. Криміналістика - виникла, як наука в рамках неправового розшуку злочинних елементів.
3. Криміналістика - виникла як продовження судової медицини.
4. Криміналістика - виникла сама по собі, в силу необхідності для вирішення проблем ефективної боротьби з злочинністю.
Відповідно до цих чотирьох напрямікв, а також окремих розділів криміналістики ми будемо розглядати історію її розвитку в світі і на Україні.
Отже одним з головних напрямків на мій погляд, був розвиток спеціальних знань, стосовно кримінлістики на базі медицини. Ще Папа Інокентій ІІІ (1200 р.) наказував при з"ясуванні причин смерті звертатись до лікарів, а відомий Кодекс "Кароліна" (1532 р.) закріпив обов"язкову участь лікарів при розслідуванні злочинів проти життя і здоров"я. Слід зазначити, що перші спеціальні знання мали більше емпірічний характер ніж теоретичний.
Також необхідно відзначити про широке використання слідчих дій при розслідуванні злочину у ХV ст. за часів Литовсько - Руської держави. Одним із елементів організації внутрішнього життя були - копні округи ( своєрідні адміністративні одиниці ). Копною округою вважався союз населення певної території який крім керівництва життям в окрузі, виконував функцію охорони від вчинення правопорушень, розслідування злочинів, та їх покарання. Основою для обвинувачення у вчиненні злочину служили сліди злочинця, який пробіг через дворище, що накладало підозру, що член данного дворища може бути злочинцем. Якщо член данного дворища не міг відвести від себе підозру йому доводилось
відповідати за вчинений злочин. Крім того згадується також про метод
розслідування злочинів по "гарячому сліду" - "гаряча копа".
Про сліди, які залишаються на місці події злочину злочинцем згадується ще в визначній пам"ятці права ХІ - ХІІ ст. "Русской Правде" : "не будет ли татя по последу женуть", тобто якщо злодій не буде одразу виявлений, то необхідно його шукати по залишених слідах . Але одною з особливістю ро зслідування злочину є не тільки вміння виявляти і використовувати сліди події злочину, а й вміння їх закріпити.
В 1867 році журнал "Архив судебной медецины" опублікував статтю військового лікаря Адольфа Борхмана про спосіб знімати за допомогою гіпсу відбитки слідів людини і тварин.
В історії є епізодичні випадки використання медичних знань для огляду потерпілих, трупів, проведення так званих "медицинських експертиз". Але до створення Аптекарського приказу медики не залучались ( мається на увазі регулярно) для огляду осіб.
З часів царювання Олекія Михайловича почали зустрічатись хімічні експертизи (в сучасному розумінні ). Особливо вони проводились для дослідження властивостей різного роду трав і рослин, які розповсюджувались знахарями та чаклунами. Також є згадка датована 26 квітня 1686, про проведення на основі челобітної від Івана Пермякова до Верхохуторського воєводи Григорія Наришкіна почеркознавчої експертизи. До цього часу належать свідчення про винекнення психіатрічної експертизи, першими "екпертами" були монахи. В зв"язку з розвитком цих напрямків знань в державі виникають спеціалізовані установи. Першими експертними установами були Аптекарський приказ та Іванівська площа в Москві ( з другої половини ХVІІ ст. - дослідження підроблених документів та надання "юридичних" послуг). Винекнення першої експертної установи датується 1811 р. Міністерство поліції заснувало Медичну раду, що виконувала судово-медичну експертизу. Екпертна діяльність на місцях здійснювалась Лікарськими Управами при губернських управліннях поліції в штаті яких був судовий медик.
Експертизу документів здійснювала Експедиція заготівлі державних паперів. Якщо в документі знаходили ознаки підробки, то документ підлягав фотографічному і хімічному дослідженню для визначення способу підробки. За результатами дослідження складався акт про проведення експертизи.
Розвиток так званного "другого зору криміналіста " - фотографія, завдячує відомому вченому Є.Ф.Буринському, який вважається засновником судово-дослідної фотографії та технічної експертизи документів.
Криміналістика, як самостійна наука, зародилась в кінці ХІХ ст. її засновниками прибічники тої чи іншої теорії вважають австрійського професора Ганса Гроса (1847-1915 рр.) та французького вченого Альфонса Бертільона (1853 -1914 рр.)
Спробуємо подумки перенестися в то далеке минуле, коли не існувало ні фотографії, ні дактилоскопії, коли люди не вміли описувати зовнішність людини по методу "словесного портрету" і користуватись з метою встановлення особи антропометрією і ми зрозуміємо, як важко було вести боротбу із злочинністю без наукових методів, як легко вдавалось злочинцям приховувати своє минуле. Саме в цей час з"являється такий жахливий метод ідентифікації, як калічення і клеймування. Давньоіндійський пам"ятник права "Закони Ману" предписував, за удар нищим вищого, відрізати ту частину тіла, якою був нанесений удар. В Давньму Єгипті та Вавілоні де діяли досить жорсткі принципи законів вавілонського царя Хаммурапі за скоєння крадіжки винному відрубували руку і т.д. Широко застосовувалась калічення та катування на території України (зокрема про це згадується в "Соборном Уложении" 1659 р.) Клеймування було відмінено в 1863 р. на передодні введення судової реформи 1864 р.
Першим з наукових методів, який запрпонував А.Бертільон був метод словесного портрету - опис в певній термінології ознак зовнішності особи на основі науково розробленої системи. За цією системою кожна частина обличчя і голови отримувала точне визначення і визначення з декількох букв (шифр), по яких складалась формула зовнішності. На основі цього методу ідентифікації виникає досить сумнівна теорія стосовно особливих ознак, які властиві зовнішності злочинця ( італьянський вчений Чезаре Ломброзо ). Аналізуючи ідентифікацію злочинців, яка проводилась на основі цього методу необхідно відмітити, що була висока ступінь помилок. Тому з 1879 р. А.Бертільон розробляє метод антропометрії, суть якого полягала в вимірюванні різних частин тіла. В 1882 р. завдяки високопоставленим знайомим батька А.Бертільона відомого французького вченого Луі Бертільона цей метод був введений в Франції в повсякденну поліцейську практику. Єфект нового методу ідентифікації швидко виправдав себе, вже в 1884 р. Бертільон ідентифікував близько 300 осіб, які раніше були засудженні, але приховали це. Розроблений метод швидко завойовував визнання не тільки в Франції, але й в Аргентині, Бельгії, Італії, Португалії, Данії, Австрії, Німеччині та в інших країнах. В 1890 р. в Петербурзі було створене перше в царській Росії анторпометричне бюро, а метод розроблений Бертільоном отримав назва "бертільонаж". В кінці ХІХ ст. в змагання з антропометрією вступив метод дактилоскопічної ідентифікації особи по пальцевим узорам. Деякий час антропометрія і дактилоскопія примінювались одночасно, але змагання між ними все частіше виводило на перше місце дактилоскопію. Своєрідними похоронами бертільонажу стала крадіжка всесвітньо відомої картини "Мони Лізи". Вперше науково описав папілярні лінії італьянський вчений М.Мальпіги в 1686, але він не класифікував їх. Слід зокрема зазначити, що відбитки великого пальця з давніх давен використовувались в давньому Китаї, як підпис ( тобто ідентифікація особи). За новий метод виступали три важливі ознаки - неповторність, відносна незмінність, відновлюваність. Батьківщиною дактилоскопії вважається Англія, але це вже її друга батьківщина. Дактилоскопія прийшла до нас з Сходу, зрештою, як і всі прогресивні досягнення. Англічанин Вільям Гершель використовував пальцеві відбитки в Індії в якості посвідчення особи при видачі пенсій, а також для встановлення особи злочинців, які втікли з тюрьми. В 1877 р. його спроба розповсюдити свій досвід на всі тюрьми Бенгалії не отримала підтримки з боку влади. В 1880 р. в англійському журналі "Природа" була опублікована стаття Генрі Фолдса, який вперше озайомив широкі кола англічан з дактилоскопією. Але все ж таки заслуга розробки наукових основ застосування дактилоскопії належить третьму англічанину Френсісу Гальтону, який в 1892 р. видав книжку "Відбитки пальців", де вказав принципи, які повинні бути покладені в основу класифікаціі відбитків. Практичну класифікацію відбитків здійснив четвертий аглічанин - Едвард Генрі, який в 1901 р. був завдяки цьому призначений замісником начальника Лондонської поліцції. В 1906 р. дактилоскопія була введена в Росії, і як пояснював уряд, введення дактилоскопії було необхідне для боротьби з бродягами, так званими " іванами , нє помнящіми родства". Вперше ідентифікація особи злочинців за допомогою дактилоскопічної експертизи була проведена в Варшаві в 1909 р. та в Одесі в 1911 р..