На Київському заводі “Оболонь” створено безалкогольне пиво, яке називається “Пивко”. Спеціалісти дають таку характеристику напою: світлий напій, с солодовим смаком, який об’єднується з м’якою гіркотою хмелю, добре освіжає і тамує спрагу.
1.2 Мінеральні води, їх класифікація
Міфи та легенди донесли до нас із самих віддалених часів свідоцтва того, що водами цілющих джерел користувалися з давніх часів. Древні греки, наприклад, вірили, що силу свою богатирську Геракл набув, як викупався у чарівному джерелі Кавказу, тому міфічного героя одного часу рахували покровителем цілющих вод.
В античні часи греки зводили у цілющих джерел каплиці, присвячені богу Асклепію (римляни в подібних місцях зводили рами на честь Ескулапа). В Греції знайдено руїни древньої водолікарні, побудованої приблизно у VI столітті до нашої ери.
Грецький лікар Архігенес, який жив у столітті нашої ери, одним із перших стверджував, що секрет підземних вод - у їх складі. Він навіть зайнявся систематизацією вод, розділивши їх на чотири групи: лужні, залізні, солоні, та сірчані[3].
Біля двох тисяч років пройшло з того часу. Сьогодні ніхто не сумнівається, що сила цих вод зумовлена речовинами, які в них містяться.
Лікувальні, профілактичні, відновлюючі, тонізуючі властивості мінеральних вод визначається перш за все тим, скільки в них міститься солей. Ця характеристика називається мінералізацією і надзвичайно різноманітна різноманітними комбінаціями цієї чудової шістки: іонів Na+, Ca2+, Mg2+, Cl-, SO22-, HCO-3
Так, наприклад, група, у яку входять «Боржомі», «Діліжан», «Квасова поляна», у якій переважають іони гідрокарбонатні й іони натрію, так і називається група гідрокарбонатних натрієвих вод. Їх ще іменують по - содові, або лужні.
Якщо іони натрію сполучаться з іонами хлору, то вода відноситься до групи хлоридних натрієвих, або солоних, мінеральних вод. До цієї групи ставиться «Миргородська», «Солуки». Комбінація натрію, хлору і гідрокарбонату дає групу гідрокарбонатно-хлоридних натрієвих мінеральних вод (їх ще називають «соляно-лужними»): «Єсентуки № 4», «Єсентуки № 17», «Арзні». А ось «Нарзан» містить чотири основних іони: магній, кальцій, гідрокарбонат і сульфат, тому він називається «сульфатно-гідрокарбонатна магнієво-кальцієва мінеральна вода».
Двоокис вуглецю, або вугільний ангидрид, або те, що ми звикли називати «вуглекислий газ» - робить мінеральну воду приємною на смак;
Газована вода краще тамує спрагу. Можна сказати, що саме завдяки вуглекислому газу в гігантських підземних лабораторіях відбувається утворення багатьох цілющих мінеральних вод: розчинений вуглекислий газ діє на навколишні породи, у результаті чого й утворюються гідрокарбонати кальцію, магнію і натрію. СО2 зобов'язані своїм народженням такі чудові води, як «Нарзан», «Єсентуки», «Боржомі» і багато хто інші.
Вуглекислий газ потрібний і для стабілізації хімічного складу мінеральних вод, тому перед розливом у пляшки воду ще додатково насичують двоокисом вуглецю для зберігання її цілющих властивостей.
Можна з повною впевненістю підтверджувати, що крім згаданих основних шести іонів у мінеральних водах є присутнім майже вся таблиця Менделєєва. Ті елементи, що містяться в дуже невеличких кількостях, іменуються мікроелементами і навіть ультрамікроелементами. Серед них залізо, кобальт, молібден, миш'як, фтор, марганець, мідь, йод, бром, літій. У тому числі з явно вираженою фармакологічною дією - залізо, миш'як, йод і бром.
Залізо міститься в багатьох мінеральних водах. Більше усього заліза у вище згаданих «Марциальних» водах - до 70 мг/л. Наявність заліза робить лікувальну навіть воду з дуже невисокою мінерализацією, наприклад, «Полюстрово» (менше 1 р/л). Якщо місткість заліза досягає 20 мг/л, то воду вже вважають «залізистою» і призначають людям, що страждають недокрів'ям.
Серед питних мінеральних вод є також бромні. (Як відомо, бром застосовують при лікуванні розладів нервової системи). Серед них «Лужанська» і «Талицька» використовуються тільки по призначенню лікаря. Йод є важливим мікроелементом і відіграє велику роль у роботі щитовидної залози.
Питні мінеральні води містять ще й органічні речовини. Саме їм, зобов'язана своєю цілющою силою «Нафтуся» - мінеральна вода курорту Трускавець.
За хімічним складом різниться шість класів мінеральних вод: гідрокарбонатні, хлоридні, сульфатні, змішані, біологично активні і газовані. За температурою мінеральні води підрозділяються на холодні (до 20°С), субтермальні (20-37 °С), термальні (37- 42 °С) і гипертермальні (понад 42 °С) [3].
Слід зазначити, що не можна очікувати від лікувальних мінеральних вод якогось чудодійного впливу. При правильному застосуванні їх, при одночасному дотриманні дієти і загального режиму, при виключенні подразнюючих моментів (у першу чергу алкоголю) споживання мінеральних вод дає гарні результати.
Мінеральні води, розлиті в пляшки, знаходять усе більше застосування в якості столових вод. Пояснюється це їхнім приємним смаком, насиченістю вуглекислим газом і поруч інших переваг перед прісною водою. При багатому потовідділенні наш організм втрачає з потом значну кількість солей. Споживання прісної води не відшкодовує цих утрат, із цієї причини може відбуватися небажане збідніння організму солями. Встановлено, що працівники гарячих цехів менше упрівають при тамуванні спраги підсоленою, а не прісною водою. Адже мінеральна вода і є така підсолена вода, але тільки до складу її, крім кухонної солі, входять і інші необхідні організму солі. Не говорячи вже про те, що санітарний стан мінеральної води, розлитої в пляшки, завжди бездоганний.
1.3 Чай. Фізико – хімічні властивості. Тонізуюча дія чаю на організм людини
«Чай... Це коротке співзвуччя вмістило в себе зміст легенд і наукових праць, народних приказок і державних документів. Історичне життя чаю... регламентували імператори і богослови, лікарі і гурмани, поети і купці, філософи і художники, вчені і політики, уряди і контрабандисти... Різні види і сорти чаю можуть бути цілком не схожі один на інший, і навіть найпрекрасніший чай можна по-різному готувати і по-різному сприймати - і як жаданий нектар, і як підфарбований окріп...»
Так починає свою книгу «Наш друг чай» талановитий грузинський публіцист і великий ентузіаст чаю М.Д. Давіташвілі [11].
Широке поширення серед народів усіх континентів одержав чудовий напій чай, і сьогодні його можна сміло назвати напоєм номер один... За приблизними підрахунками він є основним напоєм майже для двох із половиною мільярдів людей на землі.
Але чай є не тільки напоєм у ряду різноманітних інших напоїв. Тут є щось значно більше. Для деяких народів, у тому числі й у нашій країні, чай є продуктом першої необхідності. Є такі люди, є цілі народи, що буквально живуть чаєм, не мислять себе ні дня без нього, цінують його нарівні з хлібом, як життєво важливий, що ніколи не приїдається і нічим не замінний продукт.
Чай п'ють і пили в самих різних місцях на землі: у російських чайних біля доріг, у старих трактирах, в узбецькій чайхані, у Японії, у Китаї, у В'єтнамі, біля сибірських вогнищ, у тайзі, де дорогу за день вимірюють числом «чаївок». Пригадаємо слова Лева Толстого: «...я повинен був пити багато чаю, тому що без нього не міг працювати. Чай визволяє ті можливості, що дрімають у глибині моєї душі».
Відкіля ж узялося слово «чай»? У древніх китайських творах чай іменували «тоу», «тсе», «кха», «чунг», «минг». У IV-V сторіччях практика показала, що самий запашний напій утворюється з наймолодших листів і до назв чаю додали слово «ча», що значить «молодий листок».
Відоме усім нам слово чай прийшло до нас уперше як монгольське «цай». Японці називають чай «тья» або «тя» - звідси і відбувся латинський ботанічний термін «теа» [11].
Самі ніжні верхні листочки паростка, покриті сріблисто-білими волосками, що представляють собою особо цінну частину (із якого утворюються тіпси), стали називатися в Китаї «баі-хоа» - що значить “біла війка”. Китайські купці в старовину часто вимовляли це слово, підкреслюючи високі достоїнства товару, і в сучасній термінології назва «байховий» набула узагальненого змісту: так сьогодні називають усі розсипні чаї на відміну від пресованих.
Перші п'ять країн - найбільші виробники чаю - дають 70 % світового виробництва. З цих п'ятьох - три є також найбільшими споживачами чаю. У Китаї, Японії і Росії приблизно 75-95 % виробленого чаю йде на власне внутрішнє споживання. Росія і Японія ввозять також і закордонні чаї для забезпечення запитів населення в чаї. Основними ж постачальниками чаю на світовому ринку є Індія, Шрі Ланка і Індонезія, де споживання чаю не дуже високе. За ними йдуть африканські країни, що експортують майже весь вироблений ними чай. У цих країнах внутрішнє споживання чаю майже цілком відсутнє.
Цікаво те, що в ряду країн, що споживають чай, перші місця займають країни, що не виробляють чай, як-от: Англія, Ірландія, Нова Зеландія, Лівія, Австралія. Таким чином, країни англосаксонської зони разом з арабськими країнами споживають приблизно половину виробленого у світі чаю. Іншу половину використовують Китай, Японія і СНД. На фоні всіх цих титанів чаювання споживання чаю в інших країнах світу виглядає незначним...