Перетворення послуг у складений елемент внутрівиробничої міжнародної діяльності ТНК поставило в порядок денний питання про необхідність регулювання ринку послуг на міжнародному, регіональному і галузевому рівнях.
До дійсного часу діюча система регулювання функціонує на декількох рівнях, для кожного з яких характерне наявність декількох специфічних організацій. Спеціалізовані міжурядові організації, такі як ВТО (Всесвітня туристична организація), зосереджені на регулюванні послуг у рамках окремих галузей. Якщо, наприклад, у рамках ИКАО здійснюється уніфікація правил польотів і експлуатації повітряного транспорту, аеродромів, аеронавігаційних засобів, то Всесвітня туристична організація визначає норми і стандарти змісту готелів, ресторанів і т.д.
Досить розповсюдженими, особливо в середині 80-х років, були обопільні умови. Так, наприклад, американо-канадська угода про вільну торгівлю приділило велику увагу регулюванню інвестицій у сфері послуг. Окремі угоди були укладені в сфері туризму, послуг, комунікацій, ЕОМ. Близьким по змісту виявилася угода США з Ізраїлем.
На регіональному рівні регулювання ринку послуг, як правило, здійснюється в рамках інтеграційних регіональних угод. У ЄС, наприклад, зняті обмеження на взаємну торгівлю товарами і послугами.
У глобальному плані регулюванням торгівлі послугами донедавна займалося Генеральне угода з тарифів і торгівлі, створене спочатку для регулювання світової зовнішньої торгівлі. Однак у другій половині 80-х років сфера діяльності цієї організації була розширена з ініціативи США, що є найбільшим постачальником послуг на світовий ринок; з 70-х років питання торгівлі послугами стали офіційним предметом переговорів у рамках ГАТТ.
Основна ідея пропозиції США полягала у тому, щоб у регулюванні послуг використовувати того ж правила, що вироблені стосовно товарів: не дискримінація, національний режим, транспарентность (гласність і єдність прочитання законів), незастосування національних законів на шкоду іноземним виробникам. На шляху здійснення цієї програми, однак, стоять серйозні проблеми, пов'язані насамперед з тим, що оскільки споживання послуги і її виробництво здійснюються практично одночасно, те регулювання умов виробництва послуг означає регулювання умов інвестування.
В галузі інвестування ГАТТ використовує національний режим стосовно іноземних фірм, тобто надає їм того ж права, що і національним виробникам. На практиці це означає, що США, проводячи дерегулювання свого ринку послуг, зобов'язані не пред'являти аналогічних вимог до своїх партнерів, що зберігають пільговий режим для власних національних (як правило, державних) фірм. Таке положення, наприклад, склалося в канадсько-американських відносинах в області транспорту. Провівши на початку 80-х років дерегулювання в галузі транспорту, США зштовхнулися з такою ситуацією, коли американські компанії виявилися змушеними конкурувати з іноземними на
своєму ринку, практично не маючи виходу на канадський, де існувала державна монополія.
Країни, що розвиваються, зі своєї сторони, прагнуть зберегти за собою право контролювати діяльність іноземних фірм і насамперед філій ТНК, тобто орієнтуються на режим найбільшого сприяння.
На відкрившейся у 1986 р. нараді в Пунта дель Эсте (Уругвай) була досягнута домовленість про створення спеціальної групи і початок обговорення питань торгівлі послугами на глобальному рівні. Переговори про послуги були винесені за офіційні рамки ГАТТ і стали проводитись паралельно з обговоренням питання про торгівлю товарами. Результатом тривалих переговорів з'явилося прийняття спеціальної угоди, що получили найменування ГАТТ (Генеральна угода по торгівлі послугами) і складавшейся з трьох частин: рамкової угоди, що визначає загальні принципи і правила регулювання торгівлі послугами; спеціальних угод, прийнятних для окремих сервісних галузей; списку зобов'язань національних урядів по ліквідації обмежень у сервісних галузях.
Результатом переговорів у рамках Уругвайського раунду було досягнення угоди про лібералізацію торгівлі послугами. Регулюванню піддалися послуги в галузі телекомунікацій, фінансів і транспорту. На настійну вимогу Європи і насамперед Франції, що турбувалася за збереження самобутності своєї національної культури, зі сфери дії угоди були виключені питання експортного продажу кінофільмів і телепрограм.
З 1 січня 1995 р. Угода про регулювання торгівлі послугами ввійшло в якості невід'ємної і складової частини в пакет документів про створення Всесвітньої торгової організації. ГАТТ функціонує в рамках ВТО.
4.4 Ринок наукових досліджень і ліцензійної торгівлі.
У середині XX сторіччя під впливом науково-технічної революції, інтеграційних процесів і структурних зрушень у світовій економіці тривалий період розвитку міжнародного обміну ліцензіями змінився революційним етапом, що характеризується різкою інтенсифікацією і ростом обсягів торгівлі винаходами, науковими знаннями і секретами виробництва і залученням у її орбіту практично усіх країн світу. Якщо за весь еволюційний період розвитку міжнародної торгівлі ліцензіями (кінець XVIII – середина XX сторіччя) обсяг валютних надходжень до початку 50-х рр. досягав 350-400 млн. дол. у рік, то до початку 90-х рр. поточного сторіччя він збільшився більш ніж у 80 разів і склав 30 млрд. дол. у рік. На сучасному етапі варто говорити про якісно новий стан міжнародної торгівлі ліцензіями, розвиток якого призвело до освіти у світовому капіталістичному господарстві нового, самостійного ринку світової торгівлі, що робить зростаюче вплив на всю систему світогосподарських зв'язків сучасного суспільства.
Представлені в таблиці 4 дані характеризують географічну структуру міжнародної торгівлі ліцензіями, її головні центри і зміни, що пройшли в них, у 1960-1989 р. Вони дають можливість не тільки оцінити розміщення сил у сфері міжнародної ліцензійної торгівлі, але і простежити зміни по найважливіших економічних районах світу на протязі останніх 30 років. Очевидно, що динаміка міжнародної торгівлі ліцензіями в цих регіонах відбиває не тільки зміну ролі і місця окремих держав у світовому капіталістичному господарстві, вона свідчить про зростаючі ролі ліцензійної торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності.
Найбільші держави-експортери в 1994 р.
Табл. 4(/стор.52/МЕВ/Авдокушкін Є.Ф./)
| Країни | Експорт, млрд. дол. | Частка у світовій торгівлі, % |
| США | 512 | 12,3 |
| Німеччина | 421 | 10,1 |
| Японія | 397 | 9,5 |
| Франція | 236 | 5,7 |
| Великобританія | 205 | 4,9 |
| Італія | 189 | 4,5 |
| Канада | 165 | 4,0 |
| Гонконг | 152 | 3,7 |
| Голландія | 148 | 3,6 |
| Бельгія/Люксембург | 131 | 3,1 |
| Китай | 121 | 2,9 |
| Сінгапур | 96 | 2,3 |
| Південна Корея | 96 | 2,3 |
| Тайвань | 93 | 2,2 |
| Іспанія | 73 | 1,7 |
Протягом багатьох десятиліть США займають ведуче місце серед країн капіталістичного світу по обороті ліцензійної торгівлі, однак, з 1960 по 1989 рік їхня частка знизилася з 38,6 до 27,9%. Це відбулося головним чином за рахунок зменшення питомої ваги США в експорті ліцензій з 70,8 до 47,0%. В зазначені роки найбільш високими темпами росли експорт і імпорт ліцензій у країнах Західної Європи, що забезпечило їм першість в обороті, імпорті, а з 1989 р. і в експорті ліцензій серед інших центрів міжнародної торгівлі ліцензіями. Разом з тим американські фірми міцно утримують передові позиції в експорті ліцензій у порівнянні з фірмами інших країн капіталістичного світу. Ведуча роль Сполучених Штатів в експорті ліцензій визначається не тільки величезним науково-технічним потенціалом країни, але і проведеної американськими транснаціональними корпораціями активною політикою економічної експансії на основі спільного вивозу капіталу і продажу ліцензій. Аналіз напрямків цієї політики показує, що трохи послабляючи свою діяльність у торгівлі ліцензіями з незалежними фірмами, американські корпорації одночасно підсилюють позиції в ліцензійній торгівлі між розташованими в США материнськими фірмами і їхніми численними філіями і дочірніми компаніями за рубежем. Це забезпечує монополіям значно більш високі прибутки і міцне положення на закордонних ринках.
В імпорті ліцензій за останні 50 років питома вага США значно збільшилася. Це свідчить про те, що США помітно змінили свою політику у відношенні закупівель закордонної технології і різко розширили їхні обсяги наприкінці 80-х років. По цьому показнику в 1989 р. США ввійшли в число ведучих країн-імпортерів ліцензій, значно відстаючи лише від Японії.
У 1960-1989 р. найбільш динамічним центром світової капіталістичної торгівлі ліцензіями залишалися промислово розвинені країни Західної Європи. У 1989 р. по обороті ліцензійної торгівлі наступні місця після США (14060 млн. дол.) і Японії (7340 млн. дол.) зайняли (млн. дол.): Великобританія – 4333, Італія – 4134, ФРН – 4050, Франція – 3021, Нідерланди – 2390, Бельгія і Люксембург – 1869, Швеція – 1041.
Значний ріст державних засобів і витрат приватних фірм на НИОКР і збільшення інвестицій капіталу за рубежем дозволили ведучим західноєвропейським країнам домогтися високої ефективності у використанні за рубежем науково-технічного потенціалу шляхом продажу ліцензій. Розвиток процесів спеціалізації в проведенні наукових досліджень і кооперації в промисловому використанні їхніх результатів сприяло росту ліцензійної торгівлі переважно між країнами регіону, а також зі США і Японією. Слідом за США західноєвропейські країни займають ведучі місця по розмірах надходжень від продажу ліцензій. У 1989 р. ці надходження складали (млн. дол.): Великобританія – 2205 (8,8%), Італія – 1619 (6,4%), ФРН – 1360 (5,4%), Франція – 1146 (4,6%), Нідерланди – 773 (3,1%), Бельгія і Люксембург – 705 (2,8%).