Організація ресурсної бази банків в Україні (стр. 13 из 16)

Важливим джерелом зміцнення та розширення ресурсної бази є залучення коштів від міжнародних фінансових організацій, таких як Європейський банк реконструкцій та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація та ін. [51, ст.51].

Не слід забувати і про перспективи активізації розвитку інтернет-банкінгу як засобу стимулювання додаткового залучення коштів клієнтів через он-лайн депозити. Їх головною перевагою поряд із традиційними депозитними послугами банків є значно нижчі затрати на обслуговування, а це відповідно сприяє економії та отриманню банківськими установами більшої норми прибутку на залучені кошти. На думку американських експертів, відкриття одного клієнтського рахунку в Інтернеті коштує лише 23% вартості подібної операції здійсненої традиційним способом.

Вагомою складовою підвищення ефективності ресурсної бази можуть бути залишки коштів на рахунках місцевих бюджетів. У деяких країнах кредитні організації не виключаються із процесу виконання бюджету. Так, наприклад у США банки можуть виконувати функції агента з розрахунково-касового обслуговування бюджету у дохідній частині [51, ст.51].

Ще одним можливим варіантом оптимізації ресурсної бази банків є розширення можливостей випуску середньострокових цінних паперів та їх розміщення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Нажаль, залучення коштів за допомогою цінних паперів у банківській сфері не дуже поширене [40, с.100-101].

Важливим елементом поповнення ресурсного портфеля також може стати використання механізму диференціації окремих нормативів регулювання діяльності банків. Потрібно опрацювати питання щодо законодавчого встановлення права Національного банку України вимагати від банків підтримки капіталу не лише на рівні вище нормативного, а й такому, що забезпечує покриття притаманних конкретному банку ризиків.

Також необхідно, щоб у фінансовій стратегії банків, спрямованій на мотивацію суб’єктів ринку і збереження коштів на банківських рахунках, застосовувався комплексний підхід. Тобто банки мають створювати конкурентоздатні умови залучення коштів не лише для клієнта, а й забезпечити максимально можливий перелік послуг для тих суб’єктів ринку, з якими клієнт здійснює операції в процесі своєї діяльності. Акумуляція коштів кредиторів на строкових рахунках, яка зменшує частку грошових ресурсів, сконцентрованих на рахунках “до запитання" сприяє поліпшенню показників ліквідності та через них - фінансової стійкості банків.

Отже, можна зробити висновки, що збільшення кількості банків, стандартизація банківських послуг та зростання вимог споживачів до їх якості викликають підвищення актуальності маркетингового забезпечення формування ресурсних баз банків. Також важливе значення у процесі залучення клієнтів має ресурсна політика банку, у т. ч. відсоткова політика зі своїми інструментами (мінімальний та максимальний розмір вкладу, розмір та періодичність виплати відсотків, і деякі інші). Для збільшення впевненості вкладників у поверненні банками їх заощаджень запропоновані заходи щодо подальшого розвитку системи гарантування вкладів та більш активного залучення до цього процесу страховиків, розвитку взаємовигідного співробітництва страхових компаній з банками.

3.2 Зарубіжний досвід організації формування ресурсної бази банків

Основний масив банківської системи на Заході складають банківські установи. У вузькому розумінні банк - це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так він характеризується у банківській практиці Німеччини, США та інших країн, в яких поряд з групою банків, діє велика група інших банків другого рівня.

Світова практика виробила два принципи побудови банків (рис.3.1):

Рис.3.1 Принципи організації діяльності банків [44, с.124]

Принцип сегментування чітко простежується в банківському законодавстві США, Канади та Японії. У цих країнах проводиться розмежування між комерційними та інвестиційними банками, для яких існує відмінний режим регулювання діяльності або суттєво обмежується взаємопроникнення. У цих країнах більш, а в деяких менш виражене обмеження, яке стосується інвестиційної діяльності банків. У більшості випадків обмежується інвестування коштів у нерухомість, а також в акції небанківських компаній. Ці обмеження можуть виражатися у вигляді 100-відсоткової заборони або у визначених лімітах частки пакету акцій, якою може володіти банк. Ця частка коливається від 2% в Італії до 20% у Франції [5, с.64].

У більшості країн Західної Європи такі обмеження зняті, і банки другого рівня можуть надавати будь-які фінансові послуги на грошовому ринку.

Залежно від прийнятого принципу побудови банків в країні будуть переважати спеціалізовані чи універсальні банки. Так, в ФРН більше 90% всіх банків другого рівня відноситься до категорії універсальних. На них припадає біля 3/4 всіх банківських депозитів. Разом з тим в ФРН функціонує група спеціалізованих банків: іпотечних, інвестиційних, кредитних товариств тощо.

У США, поряд з універсальними банками, діє величезна кількість спеціалізованих. На них припадає понад 50% всіх активів фінансових установ США. До таких банків відносяться взаємоощадні банки, позичково-ощадні товариства, кредитні союзи. Крім того, в США надто розвинута мережа небанківських (недепозитних) фінансово-кредитних установ (фінансових, інвестиційних, страхових компаній, пенсійних фондів), які за своїми операціями не відповідають критеріям банків.

В Україні ж за набором операцій, що виконуються, переважну кількість банків можна віднести до категорії універсальних.

Новостворений банк у світової практиці ліцензується. В якості основних умов видачі ліцензій виступають вимоги наявності авторитетного керівництва та визначення мінімального підписного капіталу. Розмір мінімального підписного капіталу може коливатися від 200 тис. доларів у Нідерландах до 100 млн. доларів у Великобританії [11].

Особливу увагу привертає федеративна ознака організації банківської системи США. Згідно американським законам, банки можуть реєструватися і як штатні, і як національні. Вимоги по відношенню до критеріїв видачі ліцензії у обох випадках однакові, розрізняють лише умови операції. Банки, які зареєстровані як штатні, регулюються одними правилами, що безпосередньо стосується норм резервів та встановлення максимуму відсоткової ставки, а національні - іншими [11].

У США відкриття відділень регулюється законами штатів, які обмежують створення національної мережі цих відділень.

Діяльність зарубіжних банків полягає в залученні грошових коштів та надання їх в кредит за більш високими процентними ставками, вони виступають посередниками між тими, хто у них потребує. Метою та рухомим мотивом здійснення такого посередництва являється одержання банківського прибутку.

Операції, за допомогою яких зарубіжні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Сутність пасивних операцій полягає у залученні різноманітних вкладів у межах депозитних та ощадних операцій, одержання кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних паперів, а також проведення інших операцій, в наслідок чого збільшуються грошові кошти в пасиві балансу банку [11].

Пасиви зарубіжних банків складаються з власних, залучених та запозичених коштів.

Власний капітал зарубіжних банків займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Він служить, перш за все, для страхування інтересів вкладників, фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. Виходячи з цього власний капітал являється важливим чинником забезпечення надійності функціонування банку та повинен знаходитися під жорстоким контролем органів, які регулюють діяльність банку [71, c.211].

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, в процесі яких використовують різні види банківських рахунків.

До запозиченого капіталу зарубіжних банків належать кошти, отримані від емісії та продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків.

Ресурси зарубіжних банків - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Пасивні операції - це операції, що забезпечують формування ресурсів банку.

Власний капітал зарубіжних банків поділяється на основний та додатковий. Основний капітал складається з статутного, резервного фондів, фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються за рахунок прибутку.

У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку шляхом внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Резервний фонд банку створюється у порядку, встановленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і повинен складати не менше 5% від суми отриманого прибутку. Спеціальні фонди, призначені для соціального розвитку банку формуються за рахунок прибутку [71, c.25].

Додатковий капітал зарубіжних банків - це грошові кошти, що доповнюють власний капітал. Додатковий капітал формується з невикористаних резервів, що призначаються для страхування активних операцій банків та нерозподіленого прибутку.

Регулювання фінансового посередництва зарубіжних банків (у тому числі і банківської діяльності) означає встановлення довгострокових правил, за якими здійснюються операції фінансових посередників. Тому можна стверджувати, що регулювання - це стратегія. Розумні правила регулювання - це правила, що пройшли іспит часом у промислово розвинутих країнах і рекомендується тепер Базельським комітетом з банківського регулювання і нагляду для використання комерційними банками [56].