Содержание
Вступ
Розділ I. Теоретико-методологічні основи аналізу організації ресурсної бази банків
1.1 Сутність та значення ресурсної бази банку
1.2 Класифікаційні ознаки та види банківських ресурсів
1.3 Методи та організаційні принципи формування банківських ресурсів
Розділ ІІ. Особливості організації формування ресурсної бази банків в Україні
2.1 Джерела формування власних ресурсів банку
2.2 Особливості та напрями використання банківських ресурсів
2.3 Організація управління залученими та запозиченими ресурсами банків
Розділ III. Удосконалення механізму організації ресурсної бази банків в Україні
3.1 Удосконалення методів організації ресурсної бази банків в Україні
3.2 Зарубіжний досвід організації формування ресурсної бази банків
Висновки
Список використаних джерел
Сучасний етап розвитку вітчизняної економіки характеризується підвищенням вимог до банківської системи, яка повинна сприяти стійкому економічному зростанню та підвищенню конкурентоспроможності господарського комплексу в умовах поступової інтеграції у європейський та світовий економічний простір. Це обумовлено особливою роллю банків як провідних фінансових посередників, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів між окремими регіонами, галузями господарства та суб’єктами економіки з метою задоволення їх потреб та запитів. Вказані процеси вимагають від комерційних банків адекватного нарощування обсягів, оптимізації структури та вдосконалення організації ресурсної бази.
Актуальність теми. Достатня за обсягом та належним чином збалансована ресурсна база банків є важливою передумовою їх прибутковості, підтримки достатньої ліквідності та довіри з боку всіх учасників ринку. Зміцнення ресурсної бази сприяє підвищенню можливостей банків у задоволенні поточних та інвестиційних потреб суб’єктів господарювання і домогосподарств у додаткових фінансових ресурсах. Разом з тим у сучасних умовах в Україні помітно загострились проблеми формування та використання ресурсів банків. Особливо гостро стоїть проблема збільшення капіталізації українських банків, а також формування довгострокових ресурсів, попит на які зростає найбільш динамічно у підприємств і населення.
Вирішення вказаних питань вимагає вдосконалення механізмів процесу формування банківських ресурсів та управління ресурсною базою банків, а отже, обумовлює необхідність їх дослідження.
Теоретичні та практичні аспекти формування ресурсної бази комерційних банків вивчалися вітчизняними та зарубіжними науковцями. Значний внесок у дослідження цієї проблеми зробили українські вчені М.Д. Алексеєнко, А.М. Мороз, М.І. Савлук, Л.О. Примостка, А.П. Вожжов, О.В. Дзюблюк, О.В. Васюренко, О.Д. Заруба, П.В. Матвієнко, Ж.М. Довгань, Д. Гладких. Варто відмітити дослідження російських авторів: Е.Ф. Жукова, І.Т. Балабанова, Ю.А. Бабичевої, В.І. Колесникова, Л.П. Кроливецької, О.І. Лаврушина, Г.С. Панової, В.М. Усоскіна. Вивченню банківських ресурсів багато уваги приділено зарубіжними економістами: Діаною Мак Нотон, Дональдом Дж. Карлсоном, К.Т. Д.итцем, Г. Асхауэром, Д.Ф. Синки, Т. Кохом.
Проте проблеми формування ресурсної бази банків потребують подальших досліджень, особливо з урахуванням новітніх реалій української економіки. Велике значення має вивчення сутності, передумов та особливостей механізму формування ресурсів банків, розвиток підходів до формування окремих їх складових та обґрунтування нових заходів в організації управлінням цим процесом.
Мета і завдання дослідження. Метою магістерської роботи є поглиблене і системне дослідження сутності ресурсної бази банків, аналіз її сучасного стану та обґрунтування шляхів подальшого вдосконалення управління ресурсами на рівні окремих банків та банківської системи в цілому. Для досягнення цієї мети визначено вирішення наступних завдань:
визначити сутність, значення та види банківських ресурсів;
розглянути організаційні принципи формування банківських ресурсів;
дослідити економічні і фінансові передумови та складові механізму формування банківських ресурсів;
проаналізувати джерела утворення та напрями використання ресурсів банку;
дослідити особливості управління окремими елементами ресурсної бази;
запропонувати шляхи підвищення ефективності формування банківських ресурсів в Україні.
Об’єктом даного дослідження є ресурсна база банків в Україні.
Предметом дослідження є система економічних відносин, що виникають між банками та іншими суб’єктами грошового ринку з приводу формування ресурсної бази банків.
Наукова новизна одержаних результатів. В роботі здійснено комплексне дослідження ресурсної бази банків, шляхів вдосконалення управління нею у сучасних умовах. Наукова новизна та особистий внесок дисертанта полягає в наступному:
вперше:
запропоновано новий підхід до аналізу сутності ресурсної бази банків, який базується на її визначенні не тільки з традиційної точки зору як сукупності коштів, що є в обороті банку (вузьке розуміння), але й з загальноекономічної, коли у поняття “ресурсна база” також включаються організаційні і економічні ресурси (мережа філій, персонал банку, його матеріально-технічна база);
обґрунтовано два додаткових критерії структуризації ресурсної бази банків: за характером залучення ресурсів (первинні та вторинні ресурси); за характером використання ресурсів (використана ресурсна база на формування портфеля доходних активів; ресурсна база, використана на створення матеріально-технічної і технологічної бази банку; не використана (резервна) ресурсна база). Вказані критерії класифікації дозволяють об’єктивно оцінити ефективність використання ресурсів, усунути недоліки в процесі управління пасивами та активами;
дістало подальшого розвитку:
обґрунтування нових форм організації довгострокових відносин банків із клієнтами (створення системи контролю якості обслуговування, розроблення маркетингових засобів щодо залучення потенційного клієнта), що в умовах жорсткої конкуренції сприятиме розвитку ресурсної бази банків;
Фундаментальною складовою побудови та функціонування економічної системи будь-якої країни виступають ресурси, які акумульовані усіма учасниками господарських відносин. У макроекономічних умовах, що склалися в Україні внаслідок світової фінансової кризи, аналіз формування та функціонування ресурсів банківських установ має вирішальне значення для прийняття важливих стратегічних рішень щодо подальшого розвитку економіки країни.
Поняття “ресурси” походить від французького слова “resources” і означає “матеріальні засоби, цінності, запаси, кошти, що їх у разі потреби можна використати". Залежно від роду заняття, у підприємницьких структур виникає потреба у різних видах ресурсів. Діяльність банківських установ полягає у забезпеченні перерозподілу ресурсів між тими, хто має надлишок, та тими, хто відчуває дефіцит коштів для реалізації інвестиційних проектів. Таким чином, банки, як фінансові посередники, створюють свій ресурсний портфель за рахунок грошових коштів. Необхідно зазначити, що в банківських установах є ще й технологічні, матеріальні, інформаційні ресурси, проте вони призначені не для здійснення безпосередньої діяльності, а для організації процесу реалізації банком покладених на нього функцій.
Розуміння економічного змісту банківських ресурсів, значення проблем пов’язаних із їх ефективним формуванням і доцільним використанням є надзвичайно важливим для українських банків. На даний час в економічній літературі немає однозначного визначення банківських ресурсів при одночасному збереженні єдиного підходу до цього поняття.
Банківські ресурси - це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для кредитування та інших активних операцій [9, с.18].
Дане визначення підкреслює організацію використання акумульованих банками коштів, але його істотним недоліком є те, що воно не характеризує механізму акумуляції та джерел банківських ресурсів.
Спробу виправити цей недолік зробив О.Д. Заруба, який відзначав, що “банківські ресурси складають всю величину коштів, які може використати банк для проведення своїх операцій, насамперед, кредитних. Складовими ресурсів банку є його власні та залучені від інших юридичних та фізичних осіб кошти…” [34, с.5].
Г.С. Панова пропонує своє визначення банківських ресурсів, як сукупність власних і залучених коштів, що є в розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення активних операцій [54, с.40].
Акумулюючи грошові накопичення, прибутки та заощадження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх у позичковий капітал, тобто грошовий капітал, наданий у кредит клієнтам на умовах повернення за плату у вигляді відсотків. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом [13, c.76].
З даним визначенням погодитися не можна, тому що в ньому, з одного боку, зазначено, що акумульовані ресурси використовуються для проведення активних та інших операцій, а з іншого, автори акцентують увагу тільки на кредитному характері таких операцій. Крім цього, при характеристиці джерел банківських ресурсів мова йде тільки про залучені і позичені кошти, а джерела внутрішнього походження (прибуток банку) та його власні кошти не згадуються.
У діяльності банків ресурсна база має першорядне значення, тому що процеси утворення кредитних ресурсів і надання кредитів знаходяться в тісному взаємозв’язку [27, с. 200].
На нашу думку, економічно невірно зводити сутність ресурсів банку тільки до кредитних ресурсів. Поняття “банківські ресурси" є більш широким, ніж “кредитні ресурси", оскільки перші мають більш широке цільове призначення і можуть використовуватися не тільки для кредитних, але й для інших видів активних операцій, що приносять банкам дохід, а також для нарощування матеріально-технічної бази банку.