Основою визначення загальної квоти на цукор є місткість внутрішнього ринку цукру. Загальна квота на цукор визначається Міжвідомчою комісією з питань регулювання ринку цукру. Виробництво цукру в обсягах загальної квоти та необхідної кількості цукрових буряків здійснюється за контрактами, укладеними між цукровими заводами і бурякосіючими господарствами.
Цукор, вироблений понад загальну квоту, підлягає вільній реалізації лише за межами держави.
Обсяги поставок цукру на експорт виробництва визначають з урахуванням необхідних ресурсів для виконання зобов'язань за загальною квотою. При цьому використовується такий механізм:
- міжвідомча комісія з питань регулювання ринку цукру визначає фактичне співвідношення між загальною квотою на цукор та його середньорічним виробництвом за попередні три роки і доводить інформацію про показник цього співвідношення і зазначену квоту до Національної асоціації цукровиків;
- національна асоціація цукровиків доводить зазначену інформацію до обласних формувань цукрової промисловості і розміщує квоту на цукор між цими формуваннями, які в свою чергу розподіляють її між цукровими заводами на підставі таких показників: повнота виконання загальної квоти за попередній рік;
- експорт цукру у попередньому році; потужність заводу; середня відстань перевезення буряків; рівень витрат на виробництво цукру та цукрових буряків;
- якість цукру; виробництва цукру з 1 гектара; рівень вилучення цукру з цукрових буряків.
Цукрові заводи на конкурсній основі розміщують між бурякосіючими господарствами загальну квоту на цукор для забезпечення поставок цукрових буряків базисної цукристості в перерахуванні на цукор з метою виробництва цієї продукції для потреб внутрішнього ринку.
Цукрові заводи використовують такі показники для бурякосіючих господарств: середня урожайність за останні три роки; середня цукристість за останні три роки .
Господарства, які виконали зобов'язання за доведеною квотою і мають лишок цукрових буряків, можуть отримати квоту в інших господарствах (за домовленістю сторін).
5. Шляхи поліпшення післязбиральної доробки цукрових буряків
Відомо, що на якість сировини впливає нетільки технологія вирощування чи способи збирання, а й організація доставки буряків на цукрові заводи. Традиційно в Україні коренеплоди доставляють з поля безпосередньо на цукрові заводи (пряма схема) або на проміжні периферійні бурякопункти, на яких вони зберігаються певний період, а потім на переробку їх доставляють залізницею Інколи автотранспортом (змішана схема). При прийнятті рішення про доцільність використання периферійних бурякопунктів необхідно враховувати таку важливу обставину, як їх вплив на якість сировини і її втрати в процесі додаткового транспортування і зберігання. Встановлено, що на цукрових заводах, які не мають жодного бурякоцукрового пункту, втрати сировини становлять 3,5 % загальної маси, при наявності одного пункту - вже 3,8, двох, трьох і більше - понад 4,5 %, Крім того, необхідно враховувати і ту обставину, що сировина, яка надходить з периферійних бурякопунктів, більш забруднена, ніж прийнята безпосередньо на заводські пункти.
Необхідно брати до уваги і те, що утримання (йдеться не про будівництво нових) периферійних пунктів з дуже низьким коефіцієнтом їх використання призводить до великих додаткових фінансових витрат, які в свою чергу впливають на собівартість заготовленої сировини.
Крім підвищення накладних втрат, пов'язаних з утриманням невеликих бурякоприймальних пунктів, їх експлуатація значно знижує рівень використання навантажувально-розвантажу вальної техніки. Так, для приймання і закладання цукрових буряків залежно від їх якості (категорії) на бурякопунктах необхідно мати не менше двох-чотирьох бурякоукладальних машин продуктивністю 300 т буряків за 1 год. Разом з тим, якщо пункт заготовляє лише 300-500 тис. т буряків за сезон, то буртоукладачі не зможуть виконати сезонну норму виробітку, яка становить 40 тис т на машину. Тим більше, що периферійні бурякопункти починають працювати тільки в період масового збирання буряків. Як відомо, буряки, викопані у вересні, малопридатні для зберігання і вивозяться безпосередньо на заводські бурякопункти.
Таким чином, недоцільність додаткових бурякоприймальних пунктів підтверджується незначною їх роллю в загальному обсязі заготівель цукрових буряків, збільшенням середньої відстані перевезень, а також зростанням втрат І погіршенням якості сировини.
Для вирішення транспортної проблеми, яка завжди виникає в процесі збирання врожаю, більш придатне тимчасове (до 15 діб) польове зберігання, яке не втратило своєї актуальності, тому що дає змогу зменшити втрати вирощеного і зібраного врожаю, не допускає погіршення його якості в період між збиранням і вивезенням на цукрові заводи. Наприклад з впровадженням у виробництво шестирядкових високопродуктивних бурякозбиральних комплексів обсяги польового зберігання буряків не тільки не зменшилися, а навпаки, збільшилися, оскільки швидкість збирання врожаю зросла в 1,5-2,8 рази, а кількість буряків, які вивозять в день збирання, залишається такою самою.
Досвід передових господарств країни свідчить, що буряки від комбайна необхідно відвозити на край поля поруч з дорогою і укладати в польові кагати на спеціально вирівняних майданчиках. Щоб буряки не заливало під час осінніх дощів, майданчики роблять на підвищенні, вирівнюють і очищають від гички та буряків. Ґрунт на ньому розпушують дисковими боронами, що підвищує якість підбирання, зберігає буряки від пошкоджень і зменшує засміченість вороху землею. Це дає змогу знизити втрати коренеплодів до 1 % проти 2- 2,3%, які спостерігаються при укладанні їх на непідготовлений майданчик. Розміри таких польових кагатів повинні відповідати типам наявних буряконавантажувачів.
Польові кагати безпосередньо в процесі оформлення необхідно вкривати 20- 25-сантиметровим шаром землі, залишаючи віддушини по гребеню насипу. Якщо ж настають заморозки, то ці віддушини накривають солом'яними матами або землею.
Зберігання в польових кагатах сприяє зменшенню втрат в 2,5-3 рази, а також запобігає підморожуванню коренеплодів при зниженні температури до 6-8 °С. Витрати на створення польових кагатів повністю скуповуються збереженим врожаєм і до того ж оплачуються господарствам цукровими заводами. До речі, в бурякосійних країнах Європейського економічного товариства буряки, як правило, зберігають безпосередньо в господарствах.
Отже, успішне польове зберігання можливе лише за умов правильного вибору місця і попередньої підготовки майданчика під кагати. Коренеплоди повинні бути не пошкодженими, не підмороженими, тургорними, а кількість зеленої маси не перевищувати 3 %. Кагати необхідно вкривати безпосередньо при їх формуванні, постійно доглядати за ними. Тільки при виконанні цих умов втрати будуть на нормативному рівні, а буряки відповідатимуть стандарту.
6. Застосування прогресивних способів зберігання буряків та переробки їх на цукрових заводах
Втрати цукру на стадії промислової переробки в основному відбуваються в процесі заводського зберігання і транспортування заготовлених буряків, а також безпосередньо на заводі у виробничому циклі. Якщо прийняти загальну кількість сахарози, яка міститься в буряках, за 100 %, то у вигляді готової продукції - білого цукру одержують 71,6%, у мелясі - 15,1 %, а втрати на всіх дільницях зберігання, внутрішньозаводського транспортування і переробки - 13,3 %. Якщо диференційовано підходити до втрат, то їх можна поділити на дві групи. До першої належать втрати цукру, які виникають при зберіганні й транспортуванні сировини в межах заводу (7,5 % цукру, який міститься в буряках), У масштабах країни це значить, що ми недобираємо приблизно 0,29 т/га цукру, або 488 тис. т. на всіх цукрових заводах України.
Другу групу утворюють втрати цукру, які виникають безпосередньо при технологічних процесах цукроваріння на заводах. Вони становлять 5,9 % всього заготовленого в буряках цукру, або 0,22 т/га. У масштабах країни це досить значна цифра - близько 400 тис. т. білого цукру, який переходить в жом, фільтраційний осадок і, на жаль, при існуючій технології його практично не можна вилучити з цих продуктів. Проте досвід роботи передових цукрових заводів країни свідчить, що при впровадженні раціональної системи заходів щодо зниження втрат маси буряків і цукру виготовлення цього цінного продукту харчування можна довести до 72,6 %. Отже, значний резерв збільшення виробництва цукру - скорочення втрат у процесі заводського зберігання і переробки коренеплодів на цукор. Саме тому необхідно застосувати таку технологію зберігання, яка б розподіляла буряки за категоріями і строками переробки відповідно до початкових якісних показників. Не можна забувати і про обробку буряків при складуванні на підготовлених майданчиках хімічними препаратами і біологічно активними речовинами (гідрозид малеїнової кислоти, вуглеаміакат, пірокатехін та ін.), що уповільнюють проростання і мікробіологічні процесі і в найближчій перспективі дозволять перейти від зберігання буряків у кагатах до зберігання в стаціонарних механізованих складах.
Буряки ранніх строків збирання доцільно складати в кагати короткострокового зберігання заввишки не більше 2 м і завширшки в основі 8-12 м. Відстань між кагатами повинна становити 6-7 м. Якщо в суху погоду на завод надходить сировина з підвищеною забрудненістю, розміри кагатів доцільно зменшувати па 10-12 %. Бажано застосовувати і системи активного вентилювання в кагатах, а при вологості повітря нижче 80 % обов'язково їх зволожувати. Багаторазове використання вентиляційних систем з перших же днів зберігання дозволить також значно знизити втрати цукру.
Для захисту коренеплодів від морозів кагати необхідно укривати солом'яними і очеретяними матами з застосуванням каркасних металевих ферм, а в листопаді-грудні - рулонними поліетиленовими панелями і карбамідоформальдегідним пінопластом.