Із молоді ляща лише невелику частину личинок одразу після викльову з ікри течія виносить із заплави ріки і зносить вниз. Звичайно молодь спочатку залишається в місцях нересту плідників, тримаючись мілководдя з помірно розвинутою рослинністю потім переходить в глибші ділянки ріки і під кінець літа током води, тобто способом пасивної міграції, частково активно, зноситься в естуарну частину річкового басейну або в опріснену річковими водами ділянку моря. Проте частина мальків, не встигнувши скотитись, залишається у дельті ріки і вище розташованих її ділянках на зимівлю. Скочування молоді триває з початку липня до кінця серпня, іноді до кінця осені. У Дніпровсько-Бузькому лимані молодь нагулюється у прибережній зоні всюди і при досить різній солоності води. Нагул триває до настання статевого визрівання з перервами на зимівлі, які проходять у передгирлових ділянках.
Зимує лящ у глибоких ділянках річкових гирл та прилягаючих естуарних ділянках. У Таганрозькій затоці лящ зимував у південно-західній частині і в гирлах Дону, в Єйському лимані, зрідка біля кіс Білосарайської і Кривої та біля Таганрогу. Взимку при дуже низькій температурі води лящ залягає на ями, зовсім втрачає активність, вкривається досить товстим шаром слизу. У теплу зиму зберігає певну рухливість, особливо у відлигу і навіть потрапляє на гачок любителів підльодного лову, що свідчить про потребу його у їжі. За зиму лящ витрачає певний запас енергетичних ресурсів. Зокрема, кожен грам його живої маси за час зимівлі втрачає від 0,13 до 0,23 г., залежно від суворості зими [21].
Післязимове поновлення активності ляща відмічається з першими ознаками ранньовесняного потепління ще під кригою. Вже з кінця лютого, особливо на півдні, лящ виходить із зимувальних ям на мілководніші ділянки, живиться і, збиваючись у косяки, починає переміщуватись у розташовані вище ділянки рік. У пониззі Дніпра до спорудження Каховської ГЕС хід ляща з лиману в ріку починався майже завжди незабаром після скресання криги, проте до середини квітня тривав слабко, з перервами.
Співвідношення статей залежить від віку риб: у молодших вікових групах чисельно переважають самці, у старших – самки. Так, у пониззі Дніпра в 1976 р. з переходом по вікових групах від 5 до 11 років відмічалось зменшення відносної кількості самців від 58,9 до 0% і збільшення відносної кількості самок від 41,1 до 100% [15, 22].
Абсолютна плодючість із зростанням розмірів і віку самок збільшується. Приблизно підраховано, що із зростанням довжини тіла на 1 см кількість ооцитів збільшується на 10,2 тис. ікринок, а із зростанням маси тіла на 100 г. – на 9,5 тис. У дев'ятирічних самок плодючість вп'ятеро більша, ніж у трирічних. Кореляція між довжиною тіла і абсолютною плодючістю досягала 74%. Із збільшенням маси тіла від 400–600 до 1400–1600 г. абсолютна плодючість збільшувалась від 46,1 до 236 тис. ікринок.
Місця нересту ляща звичайно знаходяться вище за течією від місць зимівлі й основного нагулу, у мілководних ділянках прибережних водойм, у лиманах, протоках, затоках, залитих ділянках заплавної тераси, заплавних озерах. Тут грунт дна звичайно твердий, незамулений (піщаний), з плямами помірно розвинутої рослинності. Зарегулювання річкового стоку позначається на місцях нересту. Так, у пониззі Дністра в зарегульованих умовах і значного (штучно викликаного) коливання рівня води лящ широко освоїв замість заплави нові нерестові ділянки і нерестовища на більшій глибині в Дніпровському лимані, в його найопрісненіших ділянках. При цьому частина стада ляща (напівпрохідний) нереститься у дельті Дністра, а друга частина (туводний) – на заплаві [23].
Після зарегулювання стоку Дніпра у водоймищах його середньої течії субстратом для нересту ляща часто є залишки торішньої рослинності, затоплений чагарник, молоді паростки очерету, також обвітрене коріння верби тощо. У Дніпровсько-Бузькому лимані для ляща характерне відкладання ікри переважно на дно, на коріння вищої водної рослинності [16].
Строки нересту залежать від гідрометеорологічних умов. Час нересту ляща зонально пристосований, що зумовлено початком весняного прогріву водної товщі. У південних районах нерест відбувається раніше – з третьої декади квітня до початку червня, у північних – пізніше, у травні-червні.
За сприятливих умов нерест проходить бурхливо. Нерестуючі. групи плавають біля нерестовищ, окреслюючи коло і поступово звужуючи його з діаметра 8–4 м до мінімуму. Плідники рухаються дуже активно, особливо самці, іноді вискакують над водою і з плескотом падають назад. Бурхливо нереститься лящ і на глибині, хоч при цьому й менше помітно. Під час нересту лящ інтенсивно треться об субстрат, про що свідчить загублена на субстраті луска.
При нересті самка в супроводі кількох (зрідка одного) самців снує серед рослинності. При потужних рухах тіла самки у неї тонкою майже безперервною цівкою витікає ікра, яку вона розсіює на субстрат, а самці тут же поливають її молоками. Самка відкладає всю ікру за 1–2 год. В середньому одна самка відкладає до 200 тис. ікринок. Самці можуть в один сезон кілька раз брати участь у нересті.
У природних умовах самки ляща відкладають ікру нещільно, поодиноко на досить широкому просторі (хоча загальна площа місця, засіяного ікрою, не перевищує 0,01–1 га), в місцях, де є рослинність і глибина порівняно невелика (до 2 м). Тут, як правило, не буває дефіциту кисню, ікра знаходиться в верхніх шарах води, де вміст кисню достатній. Крім того, рослини при фотосинтезі вдень виділяють кисень, збагачуючи воду. Розсіяна кладка ікринок сприяє вільнішому доступу до них кисню.
У Каховському водоймищі молодь ляща довжиною до 10 см живиться рослинним детритом (42,2% маси їжі) і нижчими (гіллястовусими) ракоподібними (решта їжі). При досягненні 5–10 см молодь переходить на живлення придонними формами нижчих ракоподібних (27,5%). в значній мірі поїдає детрит (до 41,4%), личинок хірономід (до 12,7%), у невеликій кількості синьозелені водорості тощо (4,8%). У риб завдовжки 10–15 см харчовий спектр майже не змінюється, але зменшується значення нижчих ракоподібних (Сореросіа і Сіасіосеrа), зростає роль личинок хірономід та інших комах, особливо їх імагінальних стадій, а також детриту (до 53,5%). Молодь, довша від 15 см, живиться також переважно донними та придонними організмами (13,3%), як домішок у них трапляється пісок (12,7%) [10, 21].
1.3 Фізико-географічна характеристика району досліджень
Дослідження проводились в верхній частині Каховського водосховища – одного з найбільших штучно створених водних об'єктів Європи, статус якого, як водойми комплексного призначення, передбачає інтенсивну рибогосподарську експлуатацію.
На відміну від інших рівнинних водосховищ України, Каховське водосховище відрізняється відносно невеликою площею мілководних ділянок складає біля 5% площі водного дзеркала, а також високим рівнем антропогенного впливу. Наявність промвузлів, водозаборів (в тому числі великої потужності), нижнє розташування в каскаді водосховищ Дніпра – все це істотно впливає на екологічну ситуацію у водоймі та значною мірою визначає структурно-функціональні показники іхтіоценозів.
Каховське водоймище утворилося в результаті зарегулювання нижньої течії Дніпра греблею ГЕС біля м. Нова Каховка. Площа водойми становила 215 тис., га, протяжністю 230 км, середня глибина – 8,4 м (максимальна 38 м). Глибини менше 2 м займають лише 5% її площі, від 2 до 5 – 18% і більше 5 – 77%.
По глибинам та характеру ложа водоймище поділяють на три ділянки: верхній мілководний та широкий, з глибинами 3–5 м та шириною, досягаючою в районі затоплення Кінських плавнів 25 км; середній – від м. Марганець до сіл Балабино, Малі гирла, з глибиною 10–12 м та шириною 8–13 км, і нижній – найбільш вузький (5–6 км), з глибинами 13–26 м.
В залежності від глибин та характеристик ложа водоймища існують основні місця розмноження промислових риб. Основні місця розмноження промислових риб верхньої частини Каховського водоймища знаходяться в прибережній зоні його заток, мілководних ділянок і вздовж побережжя островів. Загальна площа найбільш значущих в цьому відношенні заток складає 288 га, мілководних ділянок – 4 728 га та мілководь прибережної лінії островів – близько 380 га [24].
Значення всіх мілководних ділянок вершини водоймища для риби із року в рік знижується, що обумовлено в основному забрудненням цих ділянок стічними промислово-побутовими водами м. Запоріжжя, руйнуванням та розливом берегів, заростанням прибережної зони водною рослинністю, заболочуванням.
Після спорудження Каховської греблі і утворення водосховища умови життя даної фауни в нижній течії Дніпра різко зменшилися. В Каховському водоймищі в 1-й рік його утворення виникли особливо сприятливі умови для масового розвитку багатьох безхребетних тварин: дном водосховища стала родюча долина Дніпра з величезною кількістю різноманітної рослинності, що почала поступово загниватися, даючи цим самим корм і мікроорганізми для водних тварин.
Відносно невелика глибина (5–0 м) на значних площах водосховища сприяла перемішуванню води, аерації природних пластів і утворенню достатньо хорошого гідрохімічного режиму, внаслідок чого досягло доволі великого численного розвитку багатьох безхребетних тварин, в тому числі і зі складу фауни лиманно-морського комплексу (каспійського типу) олигохети, дрейссени, мізіди, гаммаріди, личинки тендипедид, поденок і інших водних комах.