Роль добрив у системі землеробства (стр. 6 из 10)
Умови живлення значно впливають на характер проходження етапів органогенезу і формування продуктивності рослин [7].
Водночас при звичайній агротехніці добрива застосовують залежно від фази вегетації (зокрема, азотні підживлення проводять у фазі кущіння й колосіння), які визначають за відомими зовнішніми ознаками (з'явлення бічних пагонів – кущіння, стеблових вузлів – вихід у трубку, колосу – колосіння тощо). Всі агрохімічні дослідження, у тому числі відбір ґрунтових і рослинних зразків, також приурочували до окремих фенофаз. Однак такий підхід не відповідає сучасним вимогам передової агрохімічної науки й практики, оскільки фази вегетації не розкривають внутрішніх змін, які стосуються закладання та формування найважливіших елементів продуктивності молодої рослини. Отже, результати агрохімічних досліджень і обґрунтована ними система застосування добрив по фазах росту й розвитку озимої пшениці не дають можливості ефективно (за допомогою добрив) керувати формуванням урожаю на ранніх етапах закладання окремих структурних елементів, що його складають. У цьому суть низької ефективності добрив і невисокої врожайності озимої пшениці, характерних для традиційної агротехніки.
Дослідження й застосування добрив за етапами органогенезу, що визначені за методом біологічного контролю, дають можливість ефективніше впливати на формування елементів продуктивності пшениці від моменту диференціації їх у конусі наростання. У зв'язку з цим необхідно знати, на якому етапі формується той чи інший орган і як впливають добрива на його формування.
В озимої пшениці встановлено дванадцять етапів органогенезу (за Куперман). Характеризуючи їх в найбільш загальних рисах, слід зазначити, що перші два етапи належать до періоду формування стебла, листків і коренів, наступні шість – до формування генеративних органів, а останнідо органогенезу зернівки пшениці [7].
З практичної точки зору найбільш значними є II, IV, VII і X етапи органогенезу, кожному з яких відповідають певні вимоги до мінерального живлення.
На ранніх етапах розвитку рослин (І і II), які визначають їх густоту й габітус, а також зимостійкість, першорядне значення належить фосфору, кальцію і калію, що стимулюють розвиток кореневої системи. Висока концентрація цих елементів у ґрунтовому розчині не призводить до депресійного впливу на ріст пшениці. На цій основі були розроблені такі важливі прийоми, як комплексне агрохімічне окультурення полів, внесення високих доз добрив «про запас» і припосівне внесення гранульованого суперфосфату.
Пригнічуюча дія підвищеної концентрації азоту в ґрунті на молоді рослини властива азотним добривам, тому їх не можна застосовувати у високих дозах до сівби. Проте нестача азоту на початку вегетації пшениці не дає очікуваного приросту врожаю від фосфору. Більше того, азотне голодування в цей час різко погіршує всі функції рослини, знижує насамперед кількість колосків у колосі. Отже, в осінній період вегетації озимої пшениці необхідне помірне азотне живлення, яке цілком може бути забезпечене запасами мінерального азоту в орному шарі ґрунту не менше 30 кг/га або допосівним внесенням невеликих доз азотних добрив по 30 – 40 кг діючої речовини на 1 га. Це запобігає переростанню озимих, непродуктивному витрачанню вологи, поживних речовин внесених добрив і на високому фосфорно-калійному фоні забезпечує добрий розвиток кореневої системи, а також стійкість рослин проти несприятливих умов зимівлі.
Із закінченням осінньої вегетації настає період зимового спокою. Важливою характеристикою його є метеорологічні умови, насамперед опади, за кількістю яких прогнозують ефективність і доцільність проведення ранньовесняного азотного підживлення [37].
Відновлення вегетації навесні супроводжується інтенсивними ростовими процесами, у зв'язку з чим в озимої пшениці виникає гостра потреба в азоті. Проте через низькі температури й підвищену вологість ґрунту, які пригнічують нітрифікацію, його вміст у кореневмісному шарі рано на весні, як правило, буває недостатнім. Інтенсивний ріст вегетативних органів і нестача азоту в цей час зумовлюють настання в озимої пшениці першого критичного періоду азотному живленні. На цій основі був розроблений широко запроваджений нині агроприйом – ранньовесняне азотне підживлення, доцільність проведення якого при інтенсивні технології вирощування озимої пшениці визначають за кількістю опадів за осінньо-зимовий період і станом посіву після зимівлі, а оптимальну дозу азотних добрив встановлюють за даними про запаси мінерального азоту в метровому або 40 – 60-сантиметровому шарах ґрунту.
Другий відповідальний момент в азотному живленні пшениці припадає на V–VI етапи органогенезу. Звичайно вони збігаються з фазою виходу в трубку, при наступному проходженні якої відбувається бурхливий розвиток листової поверхні та інтенсивний приріст біомаси рослин. Тому друге азотне підживлення, проведене в період V–VI етапів органогенезу, помітно впливає на врожайність озимої.
Причому його ефективність значно підвищується на фоні обробки посіву препаратами проти вилягання, яку при інтенсивній технології рекомендується проводити двічі – в кінці фази кущіння і під час з'явлення другого міжвузля соломини. Оптимальну дозу азотних добрив для другого підживлення встановлюють за рослинною діагностикою.
Третє азотне підживлення проводять у фазі колосіння (VIII етап органогенезу). Його значення полягає у підвищенні вмісту білка в зерні. Доцільність цього підживлення встановлюють з урахуванням вологості ґрунту і даних листової діагностики [7].
Отже, нове в живленні й удобренні озимої пшениці при інтенсивній технології полягає:
річні дози мінеральних добрив на запланований урожай визначають нормативним методом шляхом використання нормативів витрат основних елементів живлення на формування одиниці врожаю;
повну річну дозу фосфорних і калійних добрив вносять до сівби озимої пшениці – під оранку, поверхневий обробіток ґрунту або під допосівну культивацію;
строки внесення азотних добрив установлюють методом біологічного контролю і приурочують їх не до фенофаз, як це робили за традиційної агротехніки, а до найбільш важливих етапів органогенезу, що впливають на формування основних елементів продуктивності рослин від моменту їх закладання в конусі наростання;
доцільність проведення азотних підживлень, прогнозування їх ефективності й оптимізацію доз азоту обґрунтовують з урахуванням погодних умов, результатів комплексної (ґрунтової і рослинної) діагностики та стану посівів після зимівлі.
Система удобрення озимої пшениці при інтенсивній технології вирощування розрахована на одержання високобілкового зерна по 60 і більше центнерів з гектара.
Винос основних поживних речовин при цьому становить 440 – 510 кг/га, на поповнення якого необхідно вносити велику кількість добрив – близько 150 – 180 кг/га азоту і по 120 – 130 кг/га фосфору й калію. Значні витрати мінеральних добрив вимагають особливого ставлення до їх використання, яке забезпечувало б максимальний агрономічний і економічний ефект. Високої ефективності добрив при інтенсивній технології можна досягти при дотриманні таких вимог:
сорти озимої пшениці повинні бути інтенсивного типу і стійкі проти вилягання;
усі рекомендовані агротехнічні заходи слід проводити в оптимальні строки;
через те, що не всі господарства мають достатню кількість мінеральних добрив для вирощування озимої пшениці за інтенсивною технологією, необхідно прагнути розміщувати її посіви на полях, де досягнутий високий рівень вмісту поживних речовин у ґрунті, насамперед по фосфору, потреба в якому сільськогосподарських культур задовольняється не повністю;
хімічну меліорацію ґрунту доцільно проводити за 2 – 3 роки до розміщення на даному полі озимої пшениці – в рік максимальної дії меліоранта;
гній, а також фосфорні й калійні добрива слід використовувати до сівби, азотні – роздрібнено в, кілька строків з урахуванням результатів комплексної діагностики мінерального живлення;
у період весняно-літньої вегетації за умов внесення високих доз азотних добрив для запобігання розвитку деяких хвороб, бур'янів і шкідників рекомендується застосовувати ретарданти (препарати проти вилягання), інсектициди та гербіциди;
слід враховувати кількість опадів за осінньо-зимовий період, а також прогноз погоди на травень – червень для обґрунтування доцільності азотних підживлень і коригування доз азоту.
Відповідальним моментом у застосуванні добрив під озиму пшеницю, яку вирощують за інтенсивною технологією, встановлення оптимальних доз внесення поживних речовин для одержання запланованого врожаю [7].
Згідно з методичними вказівками ЦІНАО, спочатку визначають дози фосфорних і калійних добрив. При цьому можливі два варіанти:
1) дозу встановлюють для одержання запланованого врожаю на ґрунтах з оптимальними параметрами родючості; 2) дозу встановлюють для ґрунтів з агрохімічними показниками, нижчими за оптимальні значення.
Перший варіант. У цьому випадку дози фосфорних і калійних добрив розраховують за формулами:
(4.1) 
(4.2)де Уп – запланований урожай, ц/га; Нп, к – нормативи витрат добрив на 1 ц врожаю, кг діючої речовини; К – поправочний коефіцієнт на рівень вмісту фосфору в ґрунті (К = 0,7 при високому вмісті, К=0,5 при дуже високому вмісті).
Щоб розрахунки за вищенаведеними формулами підтверджувались фактично одержаним урожаєм, необхідно мати достовірну нормативну інформацію. Для конкретних ґрунтово-кліматичних умов витрати добрив на одиницю врожаю необхідно уточнювати на основі результатів польових дослідів.