«Діалог мистецтвознавець – художник. Марина Шкарупа»
МАРИНА ШКАРУПА
В своїй творчості Марина Шкарупа поєднує кіно і мистецтво, і саме через це в художніх колах вона відома радше як митець, який займається кіно, хоча ці два напрямки її творчості не можна сприймати окремо один від одного. Кіно і живопис міцно переплелись в її свідомості, як своєрідний наслідок її творчої біографії. Перший потяг до живопису пані Марина відчула в десять років, в літньому таборі в Феодосії. Там, в музеї Айвазовського, вона була надзвичайно захоплена його маринами й сама почала пробувати себе у пейзажі. Але згодом до неї прийшло розуміння, що прості мариністичні сюжети вже не є для неї аж такими цікавими, що більше її тягне до чогось глибшого, абстрактнішого, до архаїчних матерій та первинних світових сутностей. Живопис ніколи не був для художниці самоціллю, всесвітня слава в ролі живописця теж особливо її не приваблювала. Марина Шкарупа з дитинства мріяла про славу серйозного вченого природознавчих напрямків. Можливо, саме цим можна пояснити те, що вона не раз намагалась покинути живопис, здобути раціональнішу професію, досягти матеріальної стабільності: пані Марина працювала у галузі IT, потім - піар-агентом, згодом отримала роботу артдиректора ефіру на телебаченні. Саме ця остання творча робота, оформлення телевізійного ефіру, підштовхнуло художницю після восьмирічної паузи знову взятись за пензель.
Перша її виставка була присвячена радше кіно, ніж живопису і відбулась в 1994 році у Центрі Сучасного Мистецтва, в Києво-Могилянській Академії. На виставці був представлений змонтований ролик, в якому чергування протилежних за змістом відео сюжетів (війна и мирний час) було взято за основу. Запуск ролику проводився так, що одночасно на всіх екранах з`являлось зображення з особливим спізненням, через що глядач міг бачити сюжет від початку до кінця одномоментно, опиняюсь ніби в безчасовому просторі. Згодом відбувалось співпадіння, і на моніторах з`являлись сцени або лише війни, або лише миру. Таким чином автор втілював концепцію про боротьбу добра та зла у світі.
Можна сказати, що Марина Шкарупа мислить певними відеорядами, цілими серіями. Для втілення своїх задумів їй замало одного полотна, для повного виплескування емоцій потрібна ціла серія картин, схожих на кадри одного й того ж фільму.
Марину Шкарупу можна назвати досить раціональним художником, інтуїтивна компонента в її творчості, звичайно, дуже розвинута, але на її полотнах складно знайти бурхливі емоції та пориви. Звичайно, про повний прагматизм її картин і мови бути не може, але вони не є хаотичними і незрозумілими. Глибокий символізм безсумнівно присутній в творах Марини Шкарупи, стояти перед її картинами можна дуже довго і з часом знаходити в них все більше і більше нових смислів, послань до глядача. Головне відчуття, яке залишається від цих полотен – це спокій. Коричнево-сіра гама картин навіває роздуми, глибокі рефлексії та переживання. Мистецтво Марини Шкарупи це скоріш мистецтво для естетичного та інтелектуального осмислення, аніж для яскравого, чуттєвого сприйняття.
Цікаво прослідкувати також зміну творчих уподобань художниці впродовж її життя. Марина Шкарупа перепробувала багато різноманітних технік: писала аквареллю, займалась графікою, але найближчою для неї все одно була олія. Щодо жанрів і течій можна простежити теж саме: своєрідний розвиток від пейзажів до постмодерного живопису. Взагалі для пані Марини постмодерн є найближчою течією, але трактує вона його досить своєрідно. Її полотна звертаються до минулого, шукаючи проміжну ланку між часовими просторами. В своїй творчості художниця працює з архетипами людської підсвідомості, використовуючи для цього досить своєрідні засоби. На полотнах зображені антропоморфні та зооморфні мотиви, що розміщені в повторювані ряди. В кожному ряді розташовано окремий сюжет, який не пов`язаний з іншими, але має щось спільне з ними в цілому – час. Це все є досить зрозумілим, якби не один елемент – дитячий примітивізм на передньому плані картини. Все це разом ніби поєднує в нашій свідомості сучасність та глибоке архетипічне минуле. На картинах Марини Шкарупи зіштовхуються два світи: сучасний, що швидко рухається в часі, та інший, що існує позачасово, світ першосутностей, який є захованим глибоко в підсвідомості. Цим пані Марина вміло підводить глядачів до теми першопочатків, які несвідомо люди шукають в собі увесь час. Цими першопочатками є невідривна від нас історія, первісна культура, яка саме й поклала початок формуванню поняттю естетичного, моралі, релігії, цінностей.
Важливою частиною роботи художниці також є робота з наскальним живописом, який в тій чи іншій мірі відображений в її творах. Ще одним широко розповсюдженим в її полотнах елементом є рівносторонній квадрат і переважаюче розкреслення полотна на окремі горизонтальні сектори, в яких відображаються, як я вже казала вище, різноманітні події. Все разом це створює враження холодного, спокійного космосу, не дивлячись навіть на теплу кольорову гаму. Виникає враження абсолютної гармонії: сучасність переплітається з далеким архетипічним минулим, створюючи нові форми, можливо – форми саме нашого покоління.
Творчість Марини Шкарупи, як і будь-якого іншого художника, залежить в певній мірі від зовнішніх каталізаторів. Гештальт-проектом може бути будь-яке емоційне враження художника, яке пройшовши через свідомість художника виливається в художній образ. В основі полотна завжди лежить певна першопочаткова ідея, захоплення чимось, емоція. Марину Шкарупу у цьому контексті можна радше віднести до малоемоційної форми пізнання світу. Її картини є відображенням її внутрішньої гармонії з собою, з світом, зі своєю творчістю. За словами пані Марини, вона не може писати в моменти найбільшого емоційного напруження, коли всередині вирує ураган почуттів. Для того, щоб ці почуття вилились в живопис потрібен певний час на обміркування та зосередження. Звичайно, такий спосіб письма має свої недоліки, наприклад те, що на полотнах Шкарупи ми не знайдемо бурхливого виру емоцій, що захоплює нас і змушує співпереживати. Але позитивна сторона є набагато глибшою – живопис пані Марини змушує глядача замислитись, спробувати зрозуміти ту ідею, яка вкладена в нього. Незворушний спокій і гармонія, ідилічне поєднання часів – от що найбільше вражає нас в живописі Марини Шкарупи. Ця художниця з дуальним складом розуму, яка завжди прагнула до серйозного наукового пізнання, виражає в своїх картинах лише глобальні загальнолюдські теми, що торкаються глибокого шару підсвідомості її глядачів. Живопис пані Марини гармонійний, оптимістичний, дещо жіночий. Вона не прагне змінити чи перевернути світ, вказати глядачам дорогу чи змінити їх, вона просто малює, відображає свій погляд на світ, донести певний message до своїх глядачів. І, здається, в неї це непогано виходить.