Але в основі більшості мотивів подібних текстів, включених в обряди символічного годування лежить логічна формула: «я даю тобі, щоб ти дав мені». В найдавнішому джерелі, в якому згадувались ритуали даної групи (мова йде про «Каталог магії Рудольфа», датованому ХІІІ століттям, в якому засуджувались язичницькі звичаї населення Сілезії [21]), говориться про те, що «в ніч Різдва Христова невірні залишають (на ніч) накритим стіл для небесної властительниці, щоб вона їм всіляко допомагала» [21; c. 22]. За свідоцтвами В.П. Милорадовича, багате частування готували для того, «щоби душі з того світу у всьому би допомагали живим родичам» [18. c. 113].
Концепція дарообміну у взаєминах людини з потойбічними силами проявляється в більшості текстів, основаних на ідеї пригощання міфологічного персонажу взамін очікуваної послуги з його боку. Наприклад: «Ось тобі, Ілля, борода – на літо вроди нам жита і вівса», «Діду-сусіду, візьми хліб та й сіль, а мені дай здоров`я», а щоб знайти зниклу худобу, роблять «відніс» русалкам, говорячи: «Прошу вас, русалоньки, мій дар прийміть, а скотинку поверніть» [3; с. 279].
Таким чином, годування міфологічного персонажу вважалось надійним способом заручитись його допомогою у господарстві, в промислових діях, в укладанні шлюбу, в отриманні свідчень про майбутнє, при спробах знайти зниклу худобу, в лікуванні хвороб тощо.
3.4. Способи порятунку від міфологічних персонажів, що визивають безсоння у дітей.
Знешкодження духів, які насилали на немовлят безсоння і нічний плач, здійснювалось як прийомами задобрювання, так і погрозами, відлякуванням та спробами прямого вигнання.
Згідно повір`їв, причиною поганого сну дитини були особливі міфічні істоти (переважно жіночі міфологічні персонажі), які були схильні шкодити новонародженим, так звані нічниці, плакси, крикси. В багатьох локальних віруваннях майже не розрізняються назви безсоння (як поганого сну) і її персоніфікованого образу. Жінки оберігали своїх дітей від нічниць і змор, які нібито лякали і щипали вночі дітей, не даючи їм спати. Також широко розповсюдженими були повір`я, що неспокій дитини викликається специфічним духом, який вселяється в дитину, і єдиною можливістю позбавитись його було вигнання цього духу. В якості відгінних, відлякуючих, захисних засобів використовувались металеві предмети та інші обереги (наприклад, предмети, що служать для метання або вичісування – щітка, віник, помело, прути від мітел, гребінь; предмети пічного посуду, атрибути християнського культу тощо) [28; c. 99].
Але найбільш ефективним способом захисту немовляти вважалось в цій ситуації специфічна вербальна поведінка людини, тобто виголошення магічних формул, що відганяють шкідливі сили. Характерною особливістю заговорів цього типу є їх яскраво виражена комунікативна маркованість: включення в них формул вокативів, закликів, питань, діалогів, наказів, договорів, погроз, проклять тощо. Аналізуючи ці властивості заговорів, можна, з одного боку, встановити групу міфічних адресатів, згаданих в текстах, а з іншої – визначити основні моделі взаємин людини з ними [23]. Наприклад, вокативні формули дозволяють виявити різні за складом персонажні ряди: той, що заговорює або напряму звертається до духів-витуватців безсоння, або призиває на допомогу міфічних персонажів-посередників, що здатні вилікувати від нічного плачу.
Більша частина адресатів заговорів співпадає з персонажами повір`їв, які насилають безсоння (в вокативних формулах згадуються: нічниці, нічниці-сестриці, крикси-плакси, лісові діди та інші. Інші групу вокативів складають звертання до явищ природи (до зорі, ранку, до дерев) або до тварин (до курей та півнів, до лісних звірів), а також до персонажів християнського культу (до святих, Божої Матері), які виступають в заговорах в ролі персонажей-помічників [18; c. 112].
Різним типам адресатів відповідають різні мотиви заговорів. Так, звертання до духів-шкідників найчастіше поєднуються з мотивами «відгону», представленими у вигляді наступних імперативів: «йди геть», «втікай», «перестань ходити», «сюди не йди», «немовлятко не буди», «з дитиною не грай» тощо, або закликам, звернутими до них «піти далеко, де вітер не віє, де сонце не світить». Варіантною формою відгону може виступати мотив заманювання міфологічних персонажів в віддалений світ, де його нібито чекає багате частування, весільний бенкет, щедрі подарунки. Тільки з першою групою персонажей-шкідників пов`язані формули погроз і проклять, включені в тексти заговорів, тоді як група персонажів-посередників співвідноситься звичайно з мотивами, що містять прохання забрати безсоння в немовляти і віднести її подалі в простір, заклики допомогти вигнати нічний плач та поганий сон. Яскравою особливістю текстів цього типу є широко відомий в українському фольклорі мотив «обміну» безсоння на сон, неспокійного плачу на нічний спокій, частування, призначеного помічнику (наприклад, птахам, півням та курам пропонується звичайно хліб-сіль), в обмін на спокій дитини. Подібна сюжетна модель «обміну» могла реалізуватись в заговорі в вигляді мотивів, що містять пропозицію з боку людини вступити в родинні стосунки с міфологічним персонажем: посвататись з ним чи його дитиною, побрататись, вступити в кумівство тощо [4; c. 112-130].
3.5. Духи, що вселяються в людину.
Уявлення про проникнення міфологічних персонажів в тіло людини (що викликає, як вважалось, різні хвороби, психічні розлади, стан одержимості) займають особливе місце в системі слов`янських вірувань. Це один з небагатьох демонологічних мотивів, однаково широко розповсюджених як в письмовій середньовічній традиції, так і в фольклорних текстах і віруваннях. Згідно з народними уявленнями, нечисті духи проникають в непокриті та не благословенні напої та страви, а потім проковтуються людиною. У зв`язку з цим повсюдно була відома вимога хрестити рот і страви перед їжею, а також накривати посуд з питною водою кришками, ганчірками або хоча б двома лучинами, покладеними хрест-нахрест, «щоби чорт не вскочив». Боючись проковтнути незриму нечисту силу, люди уникали пити воду з джерела прямо ротом, хрестили рота під час позіхання «щоби біс не вліз». З цїєю ж обставиною пов`язані широко відомі заборони їсти у північ (в «бісівський час»), їсти на ходу чи переступаючи через поріг будинку. Слідувало хреститись під час гуркіту грому, бо в цей момент чорти шукають притулку, намагаючись сховатись в тілі людини [1; c. 301].
Проникнення чортів в нутро людини могло статись також в результаті підступної магії та порчі, спеціально насланої недоброзичливцями. Численні випадки звинувачення односельців, які нібито «підсадили чорта» в утробу свого недруга, згадуються в судібних актах відовських процесів [2; c. 223]. Наслідком такого вслеення злого духу були різного роду хвороби, слабість, психічні розлади. Ознаками біснуватості вважались дивна поведінка, мимовільні крики постраждалого, який починав «кликати», «ухати», сваритися «чорним словом», наслідував голосам тварин, частно позіхав, ставав божевільним. Ставлення до таких людей з боку оточуючих було співчутливе та терпляче. Особливий статус біснуватих пояснювався народними уявленнями про те, що факт вселення в людину нечистої сили робив її «двоєдушником» і значить – наділяв певних таємним знанням. В книжних джерелах XVII-XVIII ст. про біснуатих говорилось, що, будучи неграмотними, вони несподівано починали говорити та невідомій мові або легко вгадували імена незнайомих людей, чи набували нелюдської фізичної сили [25; c. 299].
Значний інтерес ці вірування складають не тільки для розуміння характеру стосунків людини с міфологічними персонажами, але і в чисто демонологічному аспекті, перш за все – для вивчення такої категорії міфологічних персонажів, які не можуть бути охарактеризовані як достатньо визначений тип персонжей зі своїми індивідуальними ознаками. Це скоріш певна множина слабо персоніфікованих дрібних духів неясної зовнішності і походження з єдиною чітко відміченою функцією – проникнення в тіло людини. І хоча за ознаклю номінації вони співвідносяться з чортом, бісом, але ж в їх властивостях можна знайти ряд особливостей, які дозволяють розглядати групу духів, що вселяються як особливу категорію нечистої сили. Поряд з уявленнями про безтілесність та невидимість цих духів, широко відомі повір`я про зооморфну їх іпостась: вважалось, що вони приймали вигляд комах (мухи, павука, жука, цвіркуна, метелика) або дрібних хтнічних тварин. Постраждалі жінки, наприклад, вважали, що біс проник до них, залетівши в рот мухою. Навіть якщо подібних факт не був помічений, постраждалі запевняли, що перед тим, як дух вселився людина ясно чула дзижчання мухи. За деякими іншими віруваннями незримі біси лише в утробі людини набували вигляду «різних гадів» - змій, жаб, мишей. Про зооморфну іпостась таких духів існую безліч свідчень в билинках, що розповідають про вилікування хворих або біснуватих, в результаті якого з людини ніби вискакували дрібні тварини або вилітали комахи [27; c. 140-143].
Подібні свідчення про духів, що здатні вселятись в людину та визивати психічні розлади, божевілля, але разом з тим наділяти його надприродними можливсотями, - прояснюють генетичну основу та семантику популярних фразеологічних виразів типу «людина з мухами», «мати мух в голові» тощо. О.А. Терновська [27], проаналізувавши все це коло текстів відмітили характерний розкид суперечливих значень: від «ненормальна людина, дурак» до «розумний, обізнаний, хитрий, мудрець» (поліське – «баба з мухами» - та, що багато знає) [27, с.118-125]. Те, що під зооморфними персонажами тут мається на увазі шкідливі духи, що вселюються в людину, підтверджені аналогічними кліше, які містять згадки про нечисту силу: з одного боку, відомі вирази «у неї мухи в носі» - про відьму, а з іншого – про злого, нервового або божевільного говорили «у нього чорт сидить у носі».