(1471-1528), німецький живописець, малювальник і гравер, один з найбільших майстрів західноєвропейського мистецтва.
Дюрер був проникливим дослідником природи й гарячим прихильником італійської (ренесансної) теорії мистецтва, однак у його творчості виявилися багато рис середньовічного містицизму. Дюрер із захопленням розповідав про своє життя, можливо, спонукуваний марнославством; він описував різні її аспекти в сімейній хроніці, у щоденнику, присвяченому поїздці в Нідерланди, і в декількох листах особистого характеру. Автопортрети Дюрера, ще більш, ніж його власні слова, виявляють постійне прагнення до самопізнання й формування власної особистості. Перший автопортрет художник створив у віці тринадцяти років. На цьому малюнку срібним олівцем він з'являється тонким чутливим юнаком. У такому ж ключі Дюрер зобразив себе на дуже камерному по характері "Автопортреті із гвоздикою" (1493, Лувр). Тут йому двадцять два роки. Витонченим і звивистим контурам його франтівського одягу вторять хвилясті лінії довгих світлих волось. На мадридському "Автопортреті" (1498, Прадо) Дюрер з'являється процвітаючою людиною. Його руки спочивають на парапеті, за спиною відкривається вид з вікна. Тут він уже показаний з бородою, одягненим у плаття багатого бюргера. У цьому портреті знайшов відбиття ренесансний підхід до трактування особистості художника, що відтепер повинен розглядатися не як скромний ремісник, а як особистість, що володіє високим інтелектуальним і професійним статусом. В 1500 році ці тенденції досягають кульмінації в "Автопортреті в образі Христа" (Мюнхен, Стара Пінакотека). Тут самозамилування майстра, помітне в його більше ранніх автопортретах, переміняється тверезою прямотою. Фігура строго фронтальна, ока приковують увага, тони карнации доповнені різноманітними відтінками коричневого, тло темний. У цьому добутку Дюрер, мабуть, прагнув передати думка, що художник, подібно Богові, є творцем.
Дюрер народився 21 травня 1471 у Нюрнберге, головному центрі німецького гуманізму. Його художнє дарування, ділові якості й світогляд формувалися під впливом трьох людей, що зіграли найбільш важливу роль у його житті: батька, угорського ювеліра; хрещеного Кобергера, що залишив ювелірне мистецтво й зайнялося видавничу справу; і найближчого друга Дюрера, Вилибальда Пиркхаймера - видатного гуманіста, що познайомив молодого художника з новими ренесансними ідеями й добутками італійських майстрів.
Дюрер освоїв основи живопису й ксилографії в майстерні художника Михаэля Вольгемута. Після декількох років навчання він в 1490 році поїхав у Кольмар, щоб познайомитися з великим гравером Мартіном Шонгауэром, але не застав його в живі. 1492-1494 роки він провів у Базелі, найбільшому центрі виробництва ілюстрованих книг. Тут молодий художник захопився ксилографією й гравюрою на міді; однак із численних гравюр, приписуваних цьому періоду творчості Дюрера, його добутком може вважатися тільки фронтиспис до видання послань св. Ієроніма 1492 року.
В 1494 році, після відвідування Страсбурга, Дюрер повернувся на батьківщину, але незабаром відправився у Венецію. По дорозі майстер виконав кілька чудових акварельних пейзажів, які є одними з перших добутків цього жанру в західноєвропейському мистецтві.
Повернувшись у Нюрнберг в 1495 році, художник відкрив власну майстерню й став робити малюнки, по яких його учні виготовляли ксилографії. Друкуючи значну кількість відбитків, Дюрер з 1497 року почав прибігати до послуг агентів, що продавала його гравюри по всій Європі. Таким чином, він став не тільки художником, але й видавцем; його славу усталило видання в 1498 році серії гравюр на дереві "Апокаліпсис". У гравюрі "Чотири вершники Апокаліпсиса" коні летять над тілами упалих людей. Емоційна напруженість досягається за допомогою протиставлення темного густого паралельного штрихування, більших плям чистого білого паперу й місць, де форми ледь позначені тонкими лініями; так створюється дивний скульптурний ефект. У цей час слава Дюрера, якому з 1496 року захищав курфюрст Саксонський Фрідріх, поширилася по всій Європі.
В 1503-1504 роках Дюрер створює чудові акварельні етюди тварин і рослин, з яких найбільш знаменитий "Великий шматок дерну" (1503, Відень, Художньо-історичний музей). Написані різними відтінками зеленого, рослини зображені з неперевершеною старанністю й точністю.
Виконана в 1504 році гравюра "Адам й Ева" відрізняється монументальністю й класичними тенденціями. Обидві фігури - плід досліджень пропорцій людського тіла, що займали Дюрера протягом всього . життя Тепер художник звернувся до гравюри на металі, що давав можливість оперувати більше тонкими й гнучкими лініями, чим ті, які можуть бути отримані в техніку ксилографії.
В 1506 році, можливо, рятуючись від чуми, Дюрер знову приїхав у Венецію. Відношення Дюрера до Венеції було двоїстим. Для нього це місто було одночасно й кублом шахраїв і злодіїв, і місцем "де я - пан, у той час як удома - усього лише паразит". У вівтарному образі для німецької церкви в Риальто "Свято чітке" (1506, Прага, Національна галерея) Дюрер використав традиційну італійську іконографію sacra conversazione (Мадонна на троні з майбутніми їй святими по сторонах). На цій картині Мадонні з Дитиною поклоняються імператор і папа римський, а за ними - юрба народу, у якій Дюрер зобразив багатьох своїх сучасників.
Повернувшись у Нюрнберг, Дюрер продовжував займатися гравюрою, однак серед його добутків 1507-1511 років більше важливе місце займають картини. Дюрера, очевидно, не залучав широке поширення в ці роки прийом сфумато (мрячна м'якість обрисів у живописі), і він продовжував писати у твердому лінеарному стилі. Для цього періоду характерні такі картини, як "Адам й Єва" (1507, Прадо). Гнучкі тіла подовжених пропорцій зі ознаками підлоги, поміщені на темному тлі, більше граціозні, чим Адам й Єва на гравюрі 1504 року. В 1508 році для домініканської церкви у Франкфурті Дюрер написав великий образ "Успение Богоматері" (не зберігся й відомий лише по копіях). У його композиції відбився вплив італійських двох'ярусних зображень Піднесення Богоматері. Завдяки використанню цієї схеми майстрові вдалося досягти разючої монументальності образа. В 1511 році за замовленням купця Маттеуса Ландауера Дюрер написав "Поклоніння Трійці" (Відень, Художньо-історичний музей). Це - найбільш амбіційне із всіх добутків художника. Трійця зображена на центральній осі (Святий Дух у вигляді голублячи, Бог Батько, увінчаний короною, і розп'ятий Христос); навколо - вклоняючи Божественному Престолу святі, утворюючі чотири групи: угорі ліворуч - мученики на чолі з Богоматір'ю; праворуч - пророки, пророчиці й сивіли під предводительством Іоанна Хрестителя; унизу ліворуч - діячі церкви, ведені двома папами, а праворуч - миряни на чолі з імператором і королем. Аж унизу зображений пейзаж з озером, на березі якого показана самотня фігура самого Дюрера в дошки з написом. Живопис твердої й суха, блискаючої фарби здаються майже металевими, тверді й щільні форми контрастують із м'якістю пейзажу й хмар.
Якщо в 1507-1511 роках Дюрер в основному займався живописом, то 1511-1514 роки були присвячені переважно гравюрі. Він випустив друге видання "Апокаліпсиса", цикл із двадцяти гравюр на дереві "Життя Марії", дванадцять гравюр серії "Більші Страсті" і тридцять сім гравюр на той же сюжет - "Малі Страсті". У цей період його стиль стає більше впевненим, контрасти світла й тіні сильніше, як, наприклад, у гравюрах "Узяття Христа під варту" (серія "Більші страсті") і "Чотири вершники Апокаліпсиса". В 1512 році Дюрер випустив третю серію гравюр "Страсті вишуканих і витончених по виконанню". В 1513-1514 роках він створив три самих знаменитих своїх аркуші: "Лицар, смерть і диявол"; "Св. Ієронім у келії" й "Меланхолія I". На першому з них лицар-християнин їде по гористій місцевості, супроводжуваний Смертю з пісковими годинниками й дияволом. Образ лицаря виник, можливо, під впливом трактату Еразма Роттердамского "Керівництво християнського воїна" (1504). Лицар - алегорія активного життя; він робить свої подвиги в боротьбі зі смертю. Аркуш "Св. Ієронім у келії", навпроти, є алегоричним зображенням споглядального способу життя. Старий сидить у пюпітра в глибині келії; на передньому плані розтягся лев. Крізь вікна в це мирне затишне житло ллється світло, однак і сюди вторгаються символи, що нагадують про смерті: череп і піскові годинники. На гравюрі "Меланхолія I" зображена крилата жіноча фігура, що сидить серед розкиданих безладно приладів й інструментів.
В 1514 році Дюрер став придворним художником імператора Максиміліана I. Разом зі своїми помічниками він створив гравюру (3х3,5 м), що зображує тріумфальну арку й урочисту процесію. Композиція була покликана прославити історію імператорської династії й подвиги імператора і його предків. Дюрер продовжував писати й картини, створивши чудовий "Портрет імператора Максиміліана" (Відень, Художньо-історичний музей) і образ "Богоматір з Дитиною й св. Ганною" (1519-1520, Метрополітен). Останній являє собою композицію, що складається із трьох щільно згрупованих фігур. Св. Ганна в замисленості опустила руку на плече юної Богоматері, що поклоняється Дитині Христу.
В 1519 році Максиміліан умер, і трон перейшов до Карла V. В 1520 році Дюрер відправився до двору нового імператора. Поїздка перетворилася в тривалу подорож по Нідерландам, докладно описане Дюрером у шляховому щоденнику. Художника скрізь зустрічали з почестями, по шляху він бачив самі різні твори мистецтва, від Гентского вівтаря ван Эйка до зразків мистецтва американських індіанців, привезених з Мексики супутниками Кортеса. Повернувшись у Німеччину, він приступився до теоретичного осмислення своїх спостережень і написав трактати про пропорції людського тіла й про перспективу - проблемах, що займали його ще із часів першої поїздки в Італію.