Крім того амарнську скульптуру Матье розглядає в роботі «Портрет цариці Нефертіті», де так само освітлені історичні аспекти реформи, витоки амарнського мистецтва.
Ще одне важливе дослідження Матье «Мистецтво Давнього Єгипту» ( 1961 р. ) достатньо повно освітлює єгипетське мистецтво стародавніх часів. Цілий розділ виділений на амарнське мистецтво, включаючи, звісно, скульптуру. Тут авторка підсумувала свої попередні напрацювання, надавши увагу так само скульптурним моделям і гіпсовим відливанням.
А. А. Померанцева в дослідженні «Естетичні основи мистецтва Давнього Єгипту» ( 1985 р. ) виявляє роль традицій і канону в епоху Телль-Амарни. Авторка вказує на стилістичну неоднорідність амарнського мистецтва, проводить аналіз композиційної побудови.
У книзі З. Косидовського «Коли сонце було богом» ( 1991 р. ), що є науково-популярним виданням, просто і доступно висловлені основні положення реформи, історія відкриття гробниці Тутанхамона. Хоча основною аудиторією автора є широке коло читачів, він грунтується на наукових фактах, що виключають значні неточності.
Вивчивши літературу по темі дослідження можна зробити наступні висновки. Хоча історичне вивчення амарнського періоду здійснюється ще з XIX в., дійсна увага мистецтву цього часу, і особливо скульптурі, починає приділятися лише з початку двадцятих років XX в. Найінтенсивніше вивчається амарнське мистецтво в 50 – 70-ті роки XX в. Були пререглянуті сучасні монографії і періодичні видання ( такі як «Вісник Стародавньої Історії» ). З - за відсутність в них матеріалів по темі дослідження витікає, що на сьогоднішній день амарнську скульптуру практично не досліджують. Хоча тема дослідження є достатньо вивченою, ряд питань залишається відкритими.
Розділ ІІ.
Дослідження амарнської скульптури
2.1 Соціально-політичні витоки Амарнського періоду
Перш ніж почати розгляд особливостей амарнської скульптури, з'ясуємо причини виникнення амарнського періоду в історії Давнього Єгипту.
Його слід вивчати у зв'язку з попередніми явищами єгипетської історії, які восходять ще до вигнання гіксосів Яхмосом близько 1600 р. до н.е. Саме тоді вперше складається та національна самосвідомість, яка згодом приведе країну до утворення держави централізованої держави, що одержала назву Нового царства. [2, 16] Переслідування переможених гіксосів привело єгиптян до Сірії, зробивши їх юридичними і фактичними спадкоємцями господства гіксосів в Передній Азії. Ця перша перемога єгиптян за межами рідної країни відкрила їм шлях до подальших крупних завоювань на півночі, до розширення імперії в цьому напрямі і утворенню могутньої колоніальної держави, що має невичерпні матеріальні ресурси і великі запаси живої сили.[2, 22; 7, 275]
У точності відомості про всі сірійські походи відсутні, проте вважається, що початок широким завоюванням, далеко віддаленим за межі країни, поклав Тутмос I, який відправився до Ефіопії щоб «підкорити бунтівників в чужоземних країнах і відразити вторгнення з області пустелі». Після південної експедиції війська спрямовуються на північ, до Передньої Азії, захоплюючи великі військові трофеї і відводячи численних полонених до Єгипту. Далі слідує короткий мирний період під час правління Тутмоса II і цариці Хатшепсут. Завоювання Тутмоса III перевершили все те, що було зроблене до нього. Протягом 20-річного самостійного царювання він зробив 17 походів; головні опорні пункти непокірних амореєв Кадеш і Мегидо були узяті після кровопролитних боїв. Фараон підкорив багату державу - Фінікію, що дало в руки єгиптянам ключ до володіння над Середземним морем і примусило егейців, крітян і кипрян прислати багаті дари володарю півночі і півдня, божественному Гору і сину Сонця - Тутмосу III. .[2, 24; 1, 186]
Походи Тутмоса III виявилися рекордними для фараонів XVIII династії. Його наступникам залишалося лише підтримувати межі, досягнуті Тутмосом III. Аменхотепу II після смерті свого великого батька довелося подавити заколот, що спалахнув в Сірії. Аменхотеп III, царювання якого можна назвати спокійним торжеством великого народу, пожинав плоди всіх цих блискучих перемог і завоювань. Його царювання було одним з моментів щонайвищого культурного розквіту Єгипту.[2, 25; 4, 207]
Але не все було так благополучно в часи Аменхотепа III. Внутрішня стабільність держави поволі розхитувалася поступовою, хоча ще незримою, боротьбою двох могутніх угрупувань усередині правлячого класу: столичної спадкової знаті, що представляла фіванське жрецтво Амона, і новослужилої влади, що висувалася з середовища нових соціальних шарів ( т. з. немху ). Поступово назріваюча відкрита боротьба цих соціальних угрупувань, вилилася в знамениту реформу Ехнатона. [7, 281]
Ініціаторами рішучого протиборства були, особисто пов'язані з царською сім'єю, вихідці з численного шару служивого - немху. До часу Нового царства храмове господарство досягло значного розвитку. У храмах зосередилися крупні грошові капітали, що давали жрецтву право на одне з перших місць в єгипетському торговельно-промисловому і фінансовому середовищі. Найближче оточення фараона, що складається в основному з його сподвижників і бойових товаришів, військової дружини, не схвалювало це, на їх погляд, несправедливе збагачення жрецтва, яке не брало участі в завоюванні нових областей. Вслід за військовим станом проти жрецтва озброїлося і чиновництво, бюрократичний апарат, який був сконцентрований в палаці, в безпосередній близькості від фараона.[7, 113; 2, 53] Нарешті, сам фараон, під впливом вищеназваних, незадоволених піднесенням жрецтва станів, усвідомлює небезпеку, що загрожувала його божественній владі з боку тих, хто володіли як розумом і душами населення, так і крупними матеріальними ресурсами. Оскільки на чолі єгипетського жрецтва стояв грандіозний храм Амона, перші удари обрушилися на нього. У цій гострій соціальній боротьбі чиновництва і війська проти фіванського жрецтва, на чолі якої став Аменхотеп VI, що прийняв надалі, на честь нового божества Атона, нове ім'я - Ехнатон («Бажаний Атону»), полягає основна причина амарнської реформи.[6, 263]
Хоча реформа і носила виражений релігійний характер, вона безпосередньо торкнулася більшості аспектів життя суспільства. Так фараон, борючись з самим ім'ям бога Амона, що входить до складу його власного імені ( Аменхотеп - «Амон задоволений» ), бере собі нове ім'я. Нові особисті імена отримують члени царської сім'ї, його сановники, якщо до складу їх імен входило ім'я Амона або деяких інших богів. Ехнатон разом з своїм двором приблизно на 6-у році правління покидає Фіви і в 300-х кілометрах на північ засновує нову столицю - Ахетатон («Горизонт Атона»). Зараз в цьому місці розташовується арабське село Телль-ель-Амарна, що дало назву Амарнськой реформі.
2.2 Історія відкриття Ахетатона та гробниці Тутанхамона
Вже після смерті Тутанхамона ( другого наступника Ехнатона ) починається планомірна ліквідація наслідків реформи. За наказом фараона Хоремхеба ім'я "відступника з Ахетатона" зникло з офіційних документів. Безпощадному знищенню піддався Ахетатон, місто, вже давно покинуте двором та мешканцями.[1, 137; 7, 285] Лише на початку XVIII в. мандрівники і археологи починають відвідувати цю місцевість. Всі учені, що потрапляли в Амарну, обмежувалися вивченням гробниць, хоча на самому початку XIX в. розвалини міста ще збереглися. Учасники експедиції Франсуа Шамполіона навіть замалювали загальний план руїн Ахетатона. Проте незабаром місце спустіле: жителі сусіднього містечка брали звідси камінь для споруд, торговці старовиною рилися у пошуках предметів для продажу іноземцям.[17,16]
У 1887 р. місцева селянка знайшла декілька глиняних табличок, покритих клинописом, що уживався в Передній Азії і Месопотамії. Це були листи правителів азіатських володінь Єгипту до фараона, які зберігалися в своєрідному архіві відомості закордонних справ в центрі Ахетатона.
Після цього відкриття розвернулися розкопки, які потім велися ученими різних країн. Так в 1891-1892 рр. тут з'являється експедиція англійського єгиптолога Ф. Пітрі, за наслідками якої вдалося відновити загальний вигляд міста.[17, 18]
Період Амарни привернув до себе широку увагу. Систематичне вивчення міста почалося в 1907 р., коли концесія на ці розкопки була дана Німецькому сходознавському товарисиву. Його експедиції під керівництвом Л. Борхардта працювали аж до I світової війни. Саме тоді були знайдені портрети Ехнатона, цариці Нефертіті і їх дочок.
Перервані війною археологічне обстеження Ахетатона поновилося тільки в 1920 р. Проте німецькі учені вже не одержали права продовжувати розкопки, оскільки допустили грубе порушення умов (всі кращі пам'ятники повинні були залишатися в Єгипті і поступити в Каїрський музей). Німці таємно відвезли ряд скульптур, включаючи унікальні портрети Нефертіті. У 1920 р. концесію передають Англійському товариству дослідження Єгипту. Його експедиція здійснює безліч цікавих знахідок, зокрема скульптурні майстерні, приголомшливі скульптури і рельєфи. На чолі англійських археологів спочатку стояли Т.Э. Пітт, Ф. Ньютон, і Л. Вуллей, а потім Дж. Пендльбюрі.
Знахідки всіх перерахованих експедицій не вичерпали матеріалу, прихованого в пісках Амарни, проте вони дали блискучі результати. Розкопки допомогли дозволити багато питань, які виникали раніше при вивченні історії Єгипту першої половини XIV в. до н.е. Порівняння підсумків археологічних досліджень на території самого Ахетатона з тими, що були раніше письмовими і іншими матеріалами дало можливість пояснити причини, що зумовили особливості культу і мистецтва того часу.[17, 19]