Так чи інакше, Діоніс з'явився на Олімпі пізніше за інших богів. Існують міфи про різні стародавні втілення Діоніса, які мов би готували його прихід. Відомі архаїчні іпостасі Діоніса: Загрей, син Зевса Критського і Персефони, Іакх, пов'язаний з елевсинськими містеріями[9].
Коли говорять про мати сина Зевса Діоніса, називають різні імена. Одні вважають, що його матерю була Деметра або Іо[10]; інші називають Діону, Персефону, з якою Зевс злігся у вигляді змія, і навіть Лето[11]. Плутарх, називаючи Діоніса «сином Лето» («забуття»), таким чином вказує на його пізнішу іпостась — бога виноградної лози[12]. Проте більшість античних авторів схиляються до того, що Діоніс — син Зевса і Семели, дочки фіванського царя Кадма.
Основний міф про походження Діоніса звучить таким чином. Зевс, прийнявши вигляд смертного, мав таємний любовний зв'язок із смертною жінкою Семелою («земля»). Охоплена ревнощами Гера, перетворившись на стареньку, порадила Семелі, яка була вже на шостому місяці вагітності, поставити своєму таємничому коханому умову: хай він з'явиться перед нею в своєму справжньому вигляді, яким він являвся свататися до Гери. Семела послухалася цієї поради. І Зевс, що присягнувся водами Стікса, був вимушений виконати її прохання: він з'явився їй в гуркоті грому і сяйві блискавок, чим і спопелив її.
Грянули громы Зевса -
Муки родов приспели:
90 Не доносив, извергнула
Бромия мать из чрева
И под ударом молний
Кончила жизнь безвременно...[13]
Проте, її шестимісячного недоношеного сина Зевсові вдалося врятувати. Спочатку гнучкі стебла зеленого плюща вихопили дитину з полум’я й уповили його прохолодою матері-землі. А потому Гермес зашив врятовану дитину в стегно Зевса, який по трьох місяцях доношування, в сталий термін вивів його на світло. От чому Діоніса називають «двічі народжений» або «дитя подвійних дверей»[14] .
Но извергнутого принял
Зевс в свое немедля лоно,
И, тая от Геры сына,
Он его в бедре искусно
Пряжкой застегнул златою.
100 Когда же приспел ему срок,
Рогоносного бога родил он,
Из змей венок ему сделал,
И с той поры этой дикой добычей
Обвивает менада чело[15].
Після народження Діоніса Зевс через Гермеса віддав його на виховання нісейським німфам,[16] інша версія – сестрі Семели Іно, яка була заміжня за Афамантом[17]. За те, що Афамант виховував в своєму будинку Діоніса, ревнива Гера наслала на нього безумство, в припадку якого він убив свого сина Леарха, прийнявши його за оленя[18].
Пышноволосые нимфы вскормили младенца, принявши
К груди своей от владыки-отца, и любовно в долинах
Нимфы его воспитали. И волей родителя-Зевса
Рос он в душистой пещере, причисленной к сонму бессмертных.
После того как возрос он богинь попечением вечных,
Вдаль устремился по логам лесным Дионис многопетый,
Хмелем и лавром венчанный, вслед ему нимфы спешили,
Он же вел их вперед. И гремел весь лес необъятный[19].
Усюди, де з'являвся молодий бог, його супроводжували вибухи ентузіазму і оргії. Зростала його свита. Говорили, що його коханою стала Аріадна — дочка крітського царя Міноса, та сама, що допомогла Тезею убити Мінотавра. Мабуть, в цьому — вказівка на крітське коріння культу Діоніса[20].
Міфологічний цикл Діоніса вельми складний хоч би тому, що останній виступає в міфах під різними іменами; точніше, антична релігія визнавала декілька іпостасей або декілька теофаній, богоявлень, Діоніса. У деяких з них він виступає як істота виключно божественна, іноді навіть із зооморфними рисами (бикоголовий Діоніс-Загрей, гепард, леопард чи ба барс Діоніс-Нісей), в інших — як людина або, точніше, боголюдина, що з'явилася на землю завдяки народженню від смертної жінки Семели. З образом Діоніса-Загрея пов'язана і іпостась Діоніса-Іакха, сина-чоловіка Деметри (іноді Персефони), одного з провідних персонажів Елевсинських містерій.
Діоніс-Загрей (Звіролов) народився від кровозмісного зв'язку Зевса зі своєю дочкою Персефоной, у свою чергу народженою від інцеста; у цьому варіанті міфу Зевс перетворився на крилатого змія і таємно вповз в печеру, де знаходилася Пересефона, і злігся з нею. В результаті у Кори (інше ім'я Персефони, що вказує на її дівоцтво, «дівчина») народилося рогате або бикоголове дитя, Діоніс-Загрей. Діоніс-Загрей особливо шанувався на Криті[21].
Взагалі-то, для діонісійського містеріального циклу міфів
надзвичайно характерний інцестуальний мотив, названий Д. С. Мережковським «сходами кровозмішень»: поєднання Зевса з матерью Деметрою, внаслідок чого народжується Кора-Пересефона, потім його ж — з дочкою Персефоною, плодом чого був Іакх-Діоніс і, нарешті, найбільш таємне — Іакха з Корою, ім'я плоду якого складає містеріальну таємницю. Мотив кровозмішення як повороту назад процесу народження виявляється тісно пов'язаним з суттю Діонісова культу як культу подолання смерті через воскресіння розтерзаного бога[22].
Зевс, побачивши сина, відразу ж надзвичайно полюбив його, дав йому свою зброю, свої атрибути громовержця і посадив його праворуч від себе на престолі: «Зевс панує над всіма, а Вакх панує і над Зевсом», свідчить орфічний вірш в передачі неоплатоника Прокла, а знаменитий римський критик християнства Цельс побачив в цьому рогатому дитяті Загреї апокаліптичного Агнця, але перетворив все на жарт і висміювання християн[23].
Дружина Зевса ревнива Гера задумала погубити немовля, і коли Зевс одного разу відлучився з Олімпу, вона намовила Титанів напасти на Загрея і розтерзати його.
Титани, щоб не налякати божественного немовляти своїми чорними хтоническими обличчями, натирають їх крейдою і лізуть на Олімп. Загрей грає різними іграшками, бере в руки дзеркало і дивиться в нього. Зачарований своїм віддзеркаленням, він втрачає пильність, і титани хапають його. Загрей перетворюється на метелика, змію, птаха, коня, хвилю, лева, мошку, зірку, хмару, гору, билинку і вислизає від Титанів, які безуспішно ловлять його. Але цикл перетворень закінчений, і Загрей знову стає рогатим немовлям. Титани хапають бога, терзають, розрубують його, п'ють його кров (з пролитої на землю крові зростає гранатове дерево), смажать, варять і пожирають його плоть, за винятком серця. Це серце, що ще тріпоче, віднімає у Титанів Афіна (інша версія - Аполлон) і віддає його Зевсові. Зевс спопеляє Титанів блискавкою, і з праху його постають люди, що поєднують в собі два начала, — благе діонісійське (оскільки Титани «причастилися» плоті бога) і зле - титанічне. Серце ж Загрея Деметра вдягнула новою плоттю Вакха-людини. Бабця Діоніса Рея, розшукавши внука, знов склала з шматків його тіло і повернула до життя. Персефона, якій Зевс відтепер доручив наглядати за дитиною, передала його цареві Орхомена Афаманту і його дружині Іно, наставивши її, що дитину слід ростити на жіночій половині будинку, переодягненою в дівчинку. Проте Геру не вдалося обдурити, і вона покарала цю царську чету, наславши на них безумство. У припадку безумства Афамант убив свого сина Леарха, прийнявши його за оленя[24].
Тоді, на прохання Зевса, Гермес тимчасово перетворив Діоніса на козеняту або баранчика і передав його німфам Макріді, Нісі, Ерато, Бромії і Ваксі, що вони мешкали на геліконській горі Ніса. Вони й поселили Діоніса в печері, пестили і леліяли його, годували медом. За цю службу Зевс згодом помістив їх зображення серед зірок під ім'ям Гіад (у семизіррі сузір'я Тельця, за древніми, сузір’я Оріону – в сучасній астрономії). Саме на горі Ніса Діоніс винайшов вино, за що його в основному і звеличили[25].
За іншою версією міфу, самі Титани передали розтерзане серце Загрея Аполлону для воскресіння, і той до дня його повстання з мертвих поклав тіло Загрея в труні-ковчезі біля Дельфійського треножнику[26].
За третьою версією, серце Загрея Зевс проковтнув або ж стовк його і, змішавши з амброзією, напоїв цим напоєм Семелу, «земну Деметру», від якої після її злягання із Зевсом і народилася Діоніс-людина[27].
Коли Діоніс став дорослим, Гера впізнала в ньому сина Зевса, не дивлячись на відбиток жіночності, який наклало на нього виховання, і вселила в нього безумство. Від цього безумства він був зцілений тільки у Фрігії Великою Матір’ю Кибелою-Реєю, яка і залучила його до своїх оргіастичних містерій. Він відправився мандрувати по всьому світу, оточений великою галасливою свитою. Ще дитиною Діоніса водять густокосі німфи, його годувальниці; потім ця купка супутниць зростає в блискучий тіас, тобто дружину: там і білоногі менади з тирсами, бубоном, плющем або зміями у волоссі, сатири — напівлюди з козлячими ногами і хвостом і кінськими вухами, п'яниці і ласуни, пристрасні музиканти і невтомні танцюристи, Пан, який винайшов сопілку, фрігіийський бог потоків Силен, там рум'яний хлопчик Ойнопіон наливає богові вина, а Ойнос, втілене вино, танцює із палаючим факелом; там ціла низка красивих німф, і Лоза в квіту, і Запаморочення, там і три божественні подруги Діоніса: Сп'яніння, Чарівність і Мир.
Спочатку він подорожував по Єгипту і Сирії, узявши з собою виноградну лозу, а на острові Фарос його гостинно прийняв цар Протей. Серед лівійців, що населяли Дельту Нілу напроти острова Фарос, було декілька цариць амазонок, яких Діоніс запросив виступити разом з ним проти титанів і повернути цареві Аммону царство, з якого він був вигнаний. Подолання Діонісом титанів і повернення трону володарю Аммону — одна з перших його військових перемог[28]. Після цього через Фрігію він відправився на схід до Індії. Досягнувши Евфрата, він зустрів опір царя міста Дамаску і здер з нього живого шкіру. Потім з плюща і виноградної лози він побудував міст через річку. Через Тигр йому допоміг перебратися тигр, посланий його отцем Зевсом. На шляху до Індії він усюди зустрічав опір і підкорив цілу країну, навчивши її народ мистецтву виноградарства, давши йому закони і заснувавши великі міста[29]. На шляху з Індії він зустрів опір з боку амазонок, чиї орди він переслідував аж до Ефеса. Не багатьом з них вдалося сховатися в храмі Артеміди, де, як вважали древні, й досі живуть їх нащадки. Тих, що втекли на Самос, Діоніс почав переслідувати на човнах, і на полі битви їх вилягло так багато, що поле почали називати Пангема («криваве»). Біля Флоя частина слонів, яких він привів з Індії, загинула, а кістки їх мали традицію показувати ще в класичний та елліністичний періоди.