Останнє велике гуцульське село перед Яблунівським перевалом – Ясіня. Раніше воно було відоме своєю знаменитою гуцульською архітектурою і внутрішнім декором хат. На околицях Ясіні розташовані найвищі гори українських Карпат. Це знаменита Говерла, Петрос і Близнеця. Саме тут, якщо пощастить, можна віднайти гірську квітку – едельвейс, що є символом чистоти, вірности і кохання. Ця квітка зображена на прапорі рахівського району. Вперше в історичних джерелах село згадується в 1505 р. Тоді воно належало феодалу Драгфі, а у 1583 перейшло у власність якогось Карольї. Очевидно, що не всім подобалась влада пана, бо багато місцевих жителів активно вступали в опришківські ватаги. Одним із знаменитих поводирів був ватаг Пинтя. У XVII у селі проводились активні спроби німецької колонізації. Чисельність переселенців сягала півтори тисячі осіб.
Цікавою є історія походження назви села. Легенда каже, що гуцул на ім’я Іван Струк випасав до пізньої осени в цих місцях свої отари. Якось його раптово застав великий сніг, що засипав усі стежки. Він був змушений залишити отару і повернутись додому. Коли навесні він, разом з сином, повернувся, то виявив, що отара не лише збереглась, але й з’явився приплід. На пам’ять про це він власним коштом збудував каплицю, а також хату із найбільшого ясеня. Пень цього дерева був такий великий, що довкола нього могли вільно сісти дванадцять людей. У долині І. Струк заснував село і назвав його Ясіня. Уже згодом на місці каплиці збудували церкву.
Ясіня переживала різні часи. Особливо невдалим був 1927 р., коли село спочатку постраждало від сильної повені, а потім згоріло. Багато мешканців села стали основою «Карпатської Січі». Вони активно боролись з нацистами і комуністами у роки Другої світової війни. Тут активно діяло підпілля УПА. Слід додати, що Ясіня знана і своїми людьми. З цього села походить легендарний Степан Клочурак (1895-1980) засновник і президент Гуцульської Республіки (1918 р.), міністр в уряді Карпатської України, політв’язень сталінських ГУЛАГ-ів (1945-1957). Попри буремне минуле рахівчани з повагою ставляться до воїнів совєтської армії, про що свідчить стан пам’ятників в центрі міста.
Міжгірський район Закарпатської области – один з найбільш самобутніх і славний, передовсім, своїми знаменитими краєвидами. Однак, найбільшим його діамантом, який виблискує у короні Закарпаття, є Національний природний парк «Синевир». Найкоштовнішим і найважливішим скарбом парку справедливо вважають знамените Синевирське озеро. Воно утворилося через перекриття річкової долини зсувами на висоті 989 метрів над рівнем моря у післяльодовиковий період. Улоговина заповнилась водою трьох гірських струмків, а розмір озера і його глибина продовжують постійно змінюватись в залежності від кількости опадів. Хоча існує і поетичне пояснення виникнення озера. Посередині водойми є маленький острівець. За народними переказами, це вершина каменя на могилі дівчини Синь і хлопця Вир. Їхньому коханню завадили злі люди. Заздрісники скинули парубка з гори. Зоставшись сама, юнка виплакала цілий ставок синіх сліз. Потім і сама кинулася з кручі в озеро. Середня площа озера – 4-5 га, глибина – 8-22 метри. У прозорій, холодній воді добре почувається вже рідкісна для инших теренів Карпат форель.
Для шукачів оригінального цікавим буде візит у місцевий Музей лісосплаву на Чорній Ріці. Музей є закладом просто неба, частково розташований на воді і є гідротехнічною спорудою XІХ століття. Вона використовувалася для сплаву лісу, зв’язаного у дараби (бокори, плоти). Її складне, як на той час, технічне й архітектурне вирішення базувалось на досвіді традицій народного будівництва. Вправність закарпатських майстрів відома за межами краю, а створені ними шедеври культових, житлових, адміністративних та инших споруд вражають неповторною красою.
Весною 2005 року, коли я був в Невицькому, по території замку бродило декілька групок туристів. Цікавляться все-таки замковою архітектурою в Україні. Дрібничка, а приємно. І особисто моя думка: Невицький замок, незважаючи на напівзруйнований стан, є одним з найцікавіших замків Закарпаття.[23,с.18-25]
Невицький замок
Якщо їхати з Ужгорода до Львова через Ужанський перевал, то за 12 кілометрів на північ буде село Невицьке. По правий бік від траси ви побачите на високій горі ( 260 метрів над рівнем моря) шатровий дах однієї з веж старовинного Невицького замку. Під час археологічних розкопок на замковій горі були знайдені безліч предметів, що засвідчують те що тут селились люди ще за царя Гороха. Були знахідки кам’яних сокир доби неоліту (ІV тис. до н.е.), прикрас і зброї доби бронзи ( ІІ тис. до н.е.), кераміки більш пізніх часів і ще безліч різних речей.
Саме через Верецький перевал, зруйнувавши укріплення в Невицькому, прорвались монголо-татари в Угорщину в 1241 році. Перші письмові згадки про Невицьке відносяться до кінця ХІІІ століття. Тоді ж ймовірно й починається зведення на місці земляних укріплень дерев’яної фортеці.
В 1279 році угорський король Ладислав IV (Ласло IV) дарує землі Ужанського комітату одному з трансільванських воєвод – Фінті Аба (Обо). Його нащадки володіли замком до початку ХIV ст. й значно зміцнили його. Але вони вв’язались в міжусобну боротьбу за угорський королівський трон і в 1317 році були змушені тікати на територію Галицько-Волинського князівства. Правити угорськими володіннями став Карл І Роберт, а Невицький замок переходить у власність Яна Другета – вірного королівського слуги. Власність – власністю, але замком з 1317 року володіли не Другети, а чергова опозиція Карла І. Лише після її поразки, в 1322 році, новий володар зміг зайняти Невицьке. Так як дерев’яний замок дуже постраждав в міжусобних сутичках, Ян Другет починає зводити нову муровану фортецю, будівництво якої розтягнулось майже на століття. Була побудована фортеця по типу італійських замків, що по суті продовжували лінію розвитку дерев’яно-земляних однобаштових замків.
Цитата з книги „Історія Української архітектури” 2003 р. „Первісне ядро оборонного комплексу на гірській терасі поблизу с.Невицьке – монолітна споруда з вузьким внутрішнім подвір’ям. Форма плану, зумовлена ділянкою, наближається до овалу, від якого відтято західну частину. Зовнішні розміри комплексу наближаються до розмірів замку в Олеську (26 х 58 м). Над одним з приміщень у південно-східній частині замку височить квадратна в плані чотириярусна дозорна башта, яка ззовні не виступає з площини мурів, а з боку подвір’я вписана в житловий корпус. Форма плану свідчить, що це найдавніша частина замку була пристосована лише для ведення фронтального вогню, а захистом служили переважно природні перешкоди, міцність і неприступність кам’яних мурів, тобто оборона ще значною мірою залишалася пасивною”.
Другети володіли замком в Невицькому на протязі декількох століть. Родина їх була вельми непосидюча. Представники їх роду часто встрявали в різні чвари, як міжнародні та міжкнязівські, так і суто родинні. Часто один представник роду воював з іншим, а Невицьке часто змінювало володарів. Інколи другетівські чвари втихомирювали королі, а в 1602 році навіть папа Римський втручався в їх війну. За участь в контрреформації й підтримку єзуїтів, Ватикан допомагає Дердю ІІІ Другету стати власником Невицького замку. З цим не змирились протестантські трансільванські князі й війська Дердя ІІ Ракоці в 1644 році захоплюють Невицьке. Замок був зруйнований й з того часу більше не відновлювався. На протязі декількох століть замок продовжував руйнуватись.
В книзі „Замки Підкарпатської Русі”( автори Д.Поп та І.Поп) можна прочитати, що в 30-ті роки ХХ століття на стіні північної частини замка ще можна було бачити залишки фресок. Зараз від тих фресок не залишилось й сліду. В тій же книзі є ось така інформація про замок в Невицькому: „Невицький замок займав важливе стратегічне положення. З його стін можна було контролювати вихід з Ужанської долини, по якій проходив торгівельний шлях з Угорщини через Ужоцький перевал в Галицько-Волинське князівство й Польщу. Тому й не дивно, що для свого часу Невицький замок був сильним укріпленням. Будівники замку вміло використовували вулканічний пагорб й створили на його вершині потужне для свого часу фортифікаційне укріплення. В комплекс його входили замкові споруди й система укріплень, яку утворювали вали, рови й стіни з баштами. Зовнішній вал напівкругом охоплював замок, за яким виритий глибокий рів, далі розташований внутрішній вал, на якому зведена кріпосна стіна з чотирма баштами, які розташовані на відстані 30-40м одна від одної, тобто в межах прицільної стрільби здовж стін. Три башти мають напівовальну форму, одна трикутну. З південно-західної сторони головні кріпосні споруди з’єднуються двома паралельними стінами з в’їздною баштою шестикутної форми, створюючи архітектурну форму, близьку до барбакана. На башті-барбакані збереглися амбразури”.
В 70-80 роки ХХ ст. на території замку розміщувався туристичний центр. Зараз центр той не функціонує, хоча існують плани про його відновлення. Ще за радянських часів було влаштоване шатрове укриття двох башт, від якого на одній з башт майже нічого не залишилось. Залишилась ще якась не зрозуміла металева конструкція, що використовувалась мабуть для тренування альпіністів. [див. дод.4]
Ужгородский (р.Ужгород) - XII–XVIII ст., розташований в старій частині міста. Самий давній пам’ятник військового мистецтва і архітектури. У дворі замка в наслідок археологічних розкопок знайдені залишки готичного храму серединиXII століття. [див. дод.1]
Мукачівський (м.Мукачево) замок "Паланок" - пам’ятник фортификационної архітектури і історії XII–XVII ст. На горі вулканічного походження в далекі часи існували різні земляні і дерев’яні укріплення. В IX–Xст. тут була споруджена невелика укріпленість для охорони за Карпатськими границями Київської Русі. [див. дод.2]