До великих історичних подій енеоліту відноситься перший великий поділ праці - відокремлення скотарів від землеробів. Худоба стає новим джерелом нагромадження багатств. З цим явищем безпосередньо пов'язаний час великих переселень. У першу чергу, це стосується виникнення ямної культурно - історичної спільноти скотарів. Вона протягом кінця IV - початку III тис. до н.е. упроваджує курганний спосіб поховання.
Друга історична подія, що відноситься до початку III тис. до н.е. -виникнення ранньомінойської культури - попередниці першої європейської цивілізації - кріто - мікенської.
Крім перерахованих вище основних рис енеоліту, особливо наголошуємо на появі перших виробів із металу (міді, золота) при збереженні домінанти у виготовленні знарядь праці з каменю.
Період енеоліту Верхнього Потисся припадає на III - початок II тис. до н.е. Населення проживало в довгострокових поселеннях біля водних джерел (Підгорб, В.Геєвці, В.Рашковці й ін.). Житла представлені наземними будівлями каркасно - стовпової конструкції (10 -12 х 4,0 - 4,5 м). Опалювались вогнищем або глинобитною піччю; на пізньому етапі поширюються напівземлянки.
Своїх небіжчиків енеолітичне населення регіону ховало в ґрунтових могилах з рядовим розташуванням на незначних підвищеннях. Кістяки у витягнутому стані; чоловіки на правому боці, жінки - на лівому. Орієнтація головою на схід або захід. Інвентар бідний. На пізньому етапі енеоліту з'являється кремація.
Речовий матеріал: кераміка, кам'яні сокири, ножі, навершя стріл і списів, прикраси (браслети, підвіски, кільця); мідні знаряддя й зброя: сокири, чекано [4, с. 14].
Заключний етап первіснообщинної формації, поява класових суспільств у Європі (мінойська й мікенська цивілізації). Завершується перший великий суспільний поділ праці, що почався в енеоліті. Різке посилення нерівномірності економічного й соціального розвитку, що обумовлено виділенням центрів кольорової металургії (Піренеї, Альпи, Апенінський півострів, Балкани, Карпати). Усе більшого значення набуває видобуток мідних і олов'яних руд, розробка золотоносних родовищ, плавка міді, бронзи, золота. Кольорова металургія, що пройшла ряд етапів (холодне і гаряче кування міді та її лиття) завершується литтям бронзи.
У період середньої бронзи (1700 - 1380 рр. до н.е.) починається виготовлення мечів, знарядь праці (серпи, сокири), на пізньому етапі (1200 -900 рр. до н.е.) - порожнє лиття (поножжя, шоломи, панцирі), виготовлення скла.
Можна говорити, що в епоху бронзи відбувається другий великий суспільний поділ праці - виділення металургійного виробництва й склоробства в окремі ремесла.
Створення металургійних центрів і виробництво товарів приводить до розширення міжрегіональної торгівлі й обміну. У їхній основі були мідь, олово, бронза, золото, вироби з них, а також сіль, оксамит, морські раковини, намиста.
Посилення соціальної диференціації, значення патріарха й вождя підкреслюється поховальними пам'ятками й численними скарбами. У цей час збройні конфлікти стали повсякденним явищем у житті населення багатьох регіонів Європи. На це вказують повсюдне зведення городищ і значна кількість зброї на пам'ятках та в складі скарбів. У результаті війн створилися всі умови для піднесення вождів.
Бронзовий вік Європи (злам III - II - початок І тис. до н.е.) не приніс істотних змін у способи виробництва засобів існування, але у виготовленні зброї було досягнуто значних висот. Зрілого й одноманітного вираження здобуває релігійний символізм.
Епоха бронзи Верхнього Потисся (1900 - 900 рр. до н.е.) генетично пов'язана з пізньоенеолітичними культурами Карпатської зони (Баден, Коцофені). Характеризується збільшенням щільності населення й засвоєнням передгірської зони під тиском носіїв сторонніх культур.
У даний час, завдяки дослідженням Е.А.Балагурі, в регіоні відомо декілька сотень поселень періоду бронзи. В основному, вони розташовані уздовж невеликих річок. Площа поселень 0,5 - 1,0 га. Житла наземні і напівземлянки, рідше будувалися землянки; розміри 8-30 кв. м. Опалювалися зазвичай вогнищем.
В основі поховального обряду - біритуалізм. Могильники грунтові, інколи підкурганні (Лесне, Зняцево). Пізній етап епохи бронзи характеризується урновими похованнями в ґрунтових могильниках (Беркес, Станово, Рашковці й ін.)
Розглянутий період значною мірою характеризується масовим закопуванням бронзових і золотих виробів. У регіоні нараховано 331 скарб з 15000 речей, загальною вагою 10 тонн. їхнє картографування вказує на зони особливої концентрації: Північна Трансільванія, північно - східна частина Саболч - Сатмарського комітату Угорщини й долина р. Латориці, що виходить до Верецького перевалу.
Основними галузями господарства були орне землеробство (пшениця, ячмінь, просо) і скотарство (дрібна й велика рогата худоба, конярство); в умовах передгір'їв відгінне.
Значна кількість скарбів, знахідки матриць для лиття озброєння, знарядь праці, прикрас (Барца, Спішске Штверток, Дякове й інші), бронзоливарських печей (Медведівці) - усе це характеризує Верхнє Потисся як один із найбільших центрів кольорової металургії Європи.
Сукупність пам'яток (городища, могильники, скарби, виробничі об'єкти) є надійними аргументами для твердження про наявність соціальної стратифікації у верхньотиському суспільстві періоду бронзи [8, с. 27].
3.1 Перший етап раннього заліза
Завершальний період бронзи й початок раннього залізного віку Західної її Південно-Східної Європи визначаються пам'ятками гальштатської культурно - історичної спільноти.
Вивчення пам'яток Верхнього Потисся ранньозалізного періоду приводить до висновку, що цей регіон був північною окраїною фракійського масиву Карпатської котловини. Етнокультурні імпульси, які сприяли утворенню (на загальній гавській основі) двох споріднених культурних груп -куштановицької й Саніслеу - Нір (середина VI - IV ст. до н.е.), різні за значенням і силою впливу. Перша група в період свого формування потрапила під помітний вплив з півночі (з боку лужицької культури), а друга - з Потисся.
У процесі розвитку обидві групи відчували культурний вплив фракоскіфських груп, інтенсивність якого у різних областях регіону була різно Куштановицька група, яка займала східну, найбільш віддалену й зачинеі частину Верхнього Потисся, потрапила під менший чужорідний вплив, кордони на півночі та сході проходили за Карпатами, а на півдні простягали вздовж правобережжя Тиси, яка була контактною зоною з групою Саніслеу Нір. Західний кордон куштановицької групи не визначений у зв'язку недостатнім ступенем дослідженості поселень і відсутністю поховальні комплексів на сусідній території. Тому словацькі дослідники не виділяю пам'ятки Східної Словаччини до окремої групи, але відзначають прояв міцно впливу з боку альфельдської групи та групи Саніслеу - Нір, що складає єди їх відмінність від старожитностей куштановицького типу.
У цілому Верхнє Потисся середини VI - IV ст. до н.е. являло собою єдн культурно - господарську область. Відмінність у типах могильників і окремі деталях поховального обряду, при єдності способу поховання, пов'язаі ймовірно, з племінними особливостями. У соціальному відношенні суспільсті Верхнього Потисся ранньозалізного періоду було родо - племінним, з сімейне общиною як основою виробництва. Провідні галузі господарства землеробство та скотарство. Металургія перебувала на рівні домашнього виробництва.
На даний час у Верхньому Потиссі відомо понад 200 таких поселень (Дяково, Заставне, В.Паладь й інші). Вони складалися з 8 -10 жител (землянки, напівземлянки, пальові), обігрівались вогнищами чи глинобитними печами. Організовуються майстерні для виготовлення знарядь праці (с. Хмільник Іршавського р-ну). З Токайсько - Земплінських гір надходив кремінь і обсидіан.
Матеріальна культура. Кераміка: столовий і кухонний посуд, фігурки (неолітичні "венери"), пряслиця, намисто, зернотерки, конуси.
Орнамент: складні геометричні візерунки, меандри; пластика.
У становленні виробляючого господарства тісно переплелися зовнішні й внутрішні фактори. Переважали перші, що проявилося в проникненні з півдня Балкан нових груп населення (носії культури Кріш - Старчево), що принесли у верхньотиське середовище землеробство, скотарство й виробництво кераміки.
Свою назву одержала за поселенням в 15 км від м. Зальцбурга (Австрія). Ця епоха (XII - сер. V ст. до н.е.) характеризується появою й запровадженням у повсякденне життя заліза, зростанням кількості курганних могильників, посиленням торгових зв'язків.
Значну частину Східногальштатскої області займає територія зі пам'ятками, які одержали назву старожитностей фракійського гальштату. їхнє поширення охоплює Карпатську улоговину, а також середню та нижню течії Пруто - Дністровського межиріччя.
Означена територія безпосередньо пов'язана з формуванням прафракійського етносу і його розвитком в історичний час. Більш конкретно дослідники (КТоредт, Е.А.Балагурі, Г.І. Смірнова й інші) пов'язують формування прафракійців із культурою Ґава. Культура була виділена Г.А. Можоліч (1957 р.) і названа за урновими похованнями, відкритими біля с. І Ґава (Саболч - Сатмарська обл. Угорщини). У її формуванні брали участь носи І місцевих культур середньобронзової епохи (Піліні, Отомань) і сторонні племена із заходу. На першому етапі свого існування культура Ґава займала Верхнє Потисся і басейн р. Кереш. З X ст. до н.е. поширюється в Трансільванії і проникає за Східні Карпати в Пруто - Дністровське межиріччя (пам'ятки типу Голіграда).[24;с.31-33 ]
Проживали носії культури Ґава в невеликих (0,5 - 1,5 га) селищах уздовж водоймищ. Житлами служили напівземлянки (8-16 кв.м) і наземні будівлі (20 -1 40 кв.м), опалювались вогнищами і глинобитними печами (Дяково, Вовчанське, І Олешник й інші).