Собор Святої Софії споконвічно був задуманий як найкрасивіше і приголомшливе будинок із усіх коли-небудь, що споруджувалися. Він повинний був стати головною церквою великої Візантійський імперії і придворним храмом імператора. Так і вийшов: собор був найкращим з візантійських церков, а імператор Юстиніан I з'являвся тут перед своїми підданими в оточенні священиків і наближених і робив незгладиме враження на глядачів.
Але все-таки присутніх найбільше уражав не вид блискаючої, урочистої процесії, а архітектура і декор храму. Наприклад, посли київського князя Володимира, відвідавши цей знаменитий храм, відчули себе «на небесах». Письменник Прокопій, що жив у раннєвизантийську епоху, писав: «...Храм панував над містом, як корабель над хвилями моря». Кожна людина, що відвідала його, розумів, що це «не створення людської могутності і мистецтва, але скоріше справа самого Божества», а присутній на службі почував, «що Бог тут, близько від нього і що йому подобається цей будинок, що він сам обрав для себе». Інший сучасник говорив, що собор «спочиває не на каменях, а спущений на золотому ланцюзі з висоти небес». Константинопольським собором любувалися не тільки візантийці і мандрівники того часу. Він продовжує викликати замилування і сьогодні.
Собор не тільки був кращим з пам'ятників візантійської культури, але і відігравав визначену роль у розвитку політичних відносин між Візантією й іншими країнами. Н. П. Кондаків, росіянин учений, довгий час який займався дослідженням Візантійської імперії, писав: «...Хоча художні факти належать до розряду невагомих, але не буде зайвим помітити, що Свята Софія зробила для імперії більше, ніж усі багато хто її війни, і не одні посли Володимира, споглядаючи величну і розкішну церкву, думали себе бути на небесах».
Собор Святої Софії являв собою купольну трьохнефну васильку, у якій з'єдналися риси двох самих цікавих споруджень античного Рима: Пантеону і васильки Костянтина. Довжина храму складала 74,8 м, ширина — 69,7 м.
Опорою куполу служили чотири масивних стовпи і трикутні вигнуті вітрила, виложені з цегли. Сам купол був установлений на висоті 50 м; його діаметр дорівнював 31 м. Несуща конструкція включала сорок радіальних ребер, укріплених на кам'яному кільці. Для полегшення купольної конструкції ребра викладалися зі шматків пемзи. Стовпа-опори були складені з вапнякових брил на вапняному розчині. У верхній частині стовпів для міцності містилися свинцеві прокладки.
У подовжньому напрямку купол підпирався напівкуполами глибиною близько 14 м. Вони розташовувалися в східній і західній стінах. Напівкупола, у свою чергу, переходили в ниши-экседры. Таким чином, собор являв собою складну систему купольного і напівкупольного простору, що плавно переходить у головний неф площею 1970 м2. Бічні нефи Мали два яруси і відокремлювалися від головного нефа колонними аркадами. Товщина стін складала 1,1—1,5 м — небагато в порівнянні з іншими спорудженнями того періоду.
Собор Святої Софії призначався для проведення християнських служб, тому його внутрішнє оздоблення було набагато богаче, складніше і прекрасніше, ніж фасад. Найбільша увага при плануванні візантійські зодчі приділяли розподілу світла, тому що тільки при достатнім висвітленні люди, що знаходилися в храмі, могли добре розглянути внутрішні прикраси — фрески і мозаїки.
Для того щоб у храмі було достатнє світла, у стінах, нішах і в підставі купола було виконано сорок вікон. При цьому в присутніх створювалося враження, що храм не висвітлюється сонцем, а сам світиться. У дні великих християнських свят — на Різдво, Великдень, особливо якщо на вулиці була похмура погода, у храмі запалювалося штучне висвітлення: внутрішні приміщення висвітлювалися безліччю свіч, що встановлювалися в срібних канделябрах у виді дерев, усіляких лампах у формі кораблів і панікадилах.
У наші дні зовнішній вигляд собору сильно змінився. Щоб зміцнити купол, довелося побудувати величезні стовпи, що значно зіпсувало ретельно продуману архітектурну форму храму. А в XV столітті Константинополь захопили турки і прибудували до головної церкви Візантійської імперії павільйон і мінарети, перетворивши її в такий спосіб у мечеть. Змінився й інтер'єр храму — прекрасні мозаїки були покриті товстим шаром сповісти, золоті і срібні прикраси викрадені.
Інші спорудження, що відносяться до раннєвизантийському періоду, були не настільки грандіозними і величними. Однак їхнє будівництво велося досить швидкими темпами. Тільки в роки правління імператора Юстиніан по всій території держави була зведена безліч храмів, з них тридцять церков, багато прикрашених мармуром, золотом і сріблом, розташовувалися в Константинополеві і його околицях.
Серед безлічі культових споруджень можна виділити церква Сан-Витале в Равенне на Апеннінскому півострові, недалеко від узбережжя Адріатичн моря. Церква була освячена в 547 чи 548 році. Її стіни були покриті мозаїчними картинами на релігійні сюжети. Деякі мозаїки були алегоріями, прийнятими в той час: наприклад, горлиця, зображена в джерела, символізувала духовний порив душі, павич — царствена велич і т.д.
Арки підпиралися опорами з формою капітелей, властивої тільки для Візантії (вона була різьблений і нагадувала кошик). На капітелях лежали абаки зі скошеними краями, завдяки яким арки виглядали більш легенями.
Крім описаних вище церков, на території Візантії була побудована безліч інших прекрасних культових і світських споруджень. Але не усі вони збереглися до наших днів: деякі з них, як Софійськ собор, були перебудовані, інші зруйновані під час чи воєн природних катастроф.
Ранній період розвитку закінчився для Візантії не дуже вдало. Держава позбавилася багатьох земель: Єгипту, Іспанії, Північній Італії, Сирії, Палестини і Месопотамії. Небагато раніше, у VII столітті, у культурі Візантії наступив занепад, що продовжувався більш століття. Однак будівництво храмів, незважаючи ні на що, не припинилося. Самим удалим спорудженням VII століття можна назвати церква Святого Андрія.
Таким універсальним спорудженням став храм із крестовокупольної системою. Подібні церкви зводилися ще в раннєвізантийський період у Закавказзі і Сирії. Тепер вони стали завойовувати популярність на всій території Візантійської імперії.
Такий храм у плані являв собою грецький хрест. У центральній частині хреста, називаної средокрестьем, установлювався барабан, на якому зводився купол. Опорою для купола служив квадрат з чотирьох опор, вітрил і подпружних арок. Крім головного купола, храм досить часто вінчали купола меншого розміру. Звичайно вони в кількості двох чи чотирьох штук розташовувалися з боків головного купола. Усі куполи храму створювалися невеликого розміру, тому розпір врівноважувався барабаном.
Храм будувався у виді базиліки з декількома нефами. Стіна головного нефа зі східної сторони являла собою напівкруглу чи грановану экседру (подібні ніші одержали назву апсид).
Перші храми такого типу стали зводитися з XI століття. Така одна з церков у Константинополеві (зараз у ній розташовується мечеть, тому спорудження носить мусульманську назву Календер-Джами). Вершиною розвитку хрестово-купольної системи є собор Сан-Марко, побудований у Венеції.
З появою цього собору зв'язана цікава історія. У 828 році у Венецію були привезені мощі одного з чотирьох євангелістів — святого Марка. Вони були урочисто внесені в місто і тимчасово поміщені в церкву Сан-Теодоро. Незабаром після цього правитель Венеції, дож Юстиніан Партециаке, заповідав побудувати на його засоби собор, що став би гідним сховищем останків цього святих.
У 829 році Джованни Партечипацио, брат дожа, приступив до будівництва. Для собору розчистили ділянка неподалік від Палацу дожів. Через три роки були зведені стіни і куполи. У 883 році були кінчені всі опоряджувальні роботи й у соборі стали регулярно проходити служби.
У 976 році під час повстання був спалений Палац дожів. Полум'я перекинулося на собор Сан-Марко і цілком знищило його. Через кілька років собор був відновлений новим правителем Венеції, дожем Петром Орсеолом Святим. Але на цьому перебудова собору не закінчилася. Новий дож Доменико Контарини, придя до влади, порахував, що собор Сан-Марко недостатньо красивий, не відповідає новітнім архітектурним досягненням, і наказав зруйнувати його і звести на цьому місці новий. Цей варіант собору і зберігся до наших днів.
Точну дату будівництва собору назвати досить складно. По одним джерелах, зведення стін васильки почалося в 1063 році, по іншим — на кілька років пізніше. Також не можна точно сказати, чи були кінчені всі роботи з будівництва й оформлення фасаду й інтер'єра при житті Доменико Контарини чи ж продовжувалися після його смерті. Ім'я архітектора теж залишилося невідомим. Вірогідно відомо лише те, що всі роботи продовжувалися біля десяти років. Освячення собору відбувалося в 1094 році.
Згодом цей храм став вважатися символом багатства і могутності Венеції. Протягом декількох століть купці, адмірали і просто багаті мандрівники привозили з далеких країн усілякі матеріали і рідкі твори мистецтва для прикраси собору Сан-Марко.