В епоху Нового царства храмове будівництво досягло свого розквіту. Жрецы стали більш активно брати участь у політичному житті країни, у зв'язку з чим зводилися нові храмові комплекси.
Саме в цей період були споруджені два найбільших храмових комплекси Древнього Єгипту: храм Амона (бога сонця) у Карнаке і храм Амона в Луксоре.
Храмовий комплекс у Карнаке був зведений недалеко від Фив і присвячений фиванским богам Амону, Мут і їхньому сину Хонсу. Неподалеку знаходилося селище Карнак, завдяки якому цей ансамбль і одержав свою назву. Будівництво велося протягом десяти століть (I тисячоріччя до н.е.). Деякі храми були споруджені в період Середнього царства. В епоху Нового царства були побудовані головні спорудження: храм Амона, ансамблі Мут і Хонсу. Сьогодні цей знаменитий хра-мовый комплекс займає територію довжиною 1,5 км, шириною 700 м.
Будівництво храму почалося в роки правління фараона Тутмоса I і включало кілька етапів. Кожен етап закінчувався зведенням стіни з двома вежами-пілонами, що оточував територію храмового комплексу.
Велике значення при будівництві храмів придавалось їхньому орієнтуванню на місцевості. Звичайно архітектори розміщали храм щодо переміщення сонця по небу протягом дня, тому що від цього багато в чому залежало висвітлення в залах. Крім того, перед початком будівництва майже завжди вироблялися астрономічні спостереження й обчислення, що також приймалися в увагу при розташуванні осі, уздовж якого будувалися всі приміщення храмового комплексу.
Новий етап у розвитку древньої архітектури почався в роки правління фараона Аменхотепа IV (Эхнатона). Зі східної сторони храму Амона був зведений комплекс Атона. Однак після смерті фараона спорудження осягла доля багатьох попередніх будівель, що зводилися на території Карнака, — храм був цілком зруйнований. Пришедшие до влади Тутанхамон і Эйе внесли свій внесок, спорудивши статуї і стели. За вказівкою останнього фараона XVIII династії, Харемхеба, у Карнаке були зведені нові статуї сфінксів і стели, а також ще одна стіна з пілонами, що оточував територію храмового комплексу, що розширилася.
Одним із самих грандіозних споруджень є гипостильный зал Мережі I і Рамсеса II. На стінах і колонах, що прикрашають приміщення, минулого виконані рельєфи, що розповідають про військові подвиги фараонів. В епоху Нового царства рельєфи досить часто служили ілюстраціями до поем, написаним у той час. На стінах залу в Карнаке можна знайти зображення, що передають сюжет поеми
Пентаура.
Надалі правителі прикрашали територію храмового комплексу різними будівлями і скульптурами. Мерептах. Мережі II, Рамсес III, а також фараони-жерці XXI і XXII династій не тільки зводили нові храми, але і перебудовували і навіть переносили старі будівлі. Часто вони віддавали наказ висікти на стінах храмів свої імена і різні тексти.
Після того як Єгипет завоював Олександр Македонський, будівельнику храмів не припинилося. Навіть навпаки, прославлений полководець віддав наказ перешикувати і прикрасити деякі з них. Потім будівництво продовжували царі династії Птолемеев, а після вікон-^ния їхнього правління — римляне.
Карнакский храмовий комплекс з'єднувався з храмом Амона в Цибулі-смітті дорогою довжиною 3 км, уздовж якого в стародавності стояли кам'яні скульптури сфінксів. В даний час на цьому місці виросло місто, однак частина дороги і деяких сфінксів збереглися до наших днів.
В епоху Нового царства в Луксоре був зведений ще один храмовий комплекс, присвячений богу Амону. Початок його будівництва зв'язують з ім'ям фараона Аменхотепа III. У період його правління був побудований храм для свят (мал. //). Він розташовувався південніше молитовні Тутмоса III, паралельно плину Нілу. Головним архітектором храму був єгиптянин, що носив, як і фараон, ім'я Аменхотеп (він єдиний одержав право побудувати собі гробницю на західному березі Нілу, серед гробниць фараонів).
Відкритий двір оточували ряди колон зі стовбурами, виконаними у виді зв'язувань папірусу.
Папіпусоподібні капітелі вінчали маленькі абаки, завдяки чому колони здавалися тонше і легше, ніж були насправді. Капітелі колон першого двору мали форму бутонів, другого — квітів, що розпустилися. Стіни молитовні прикрашали рельєфи, що розповідають про народження фараона Аменхотепа III від бога Амона.
Наступні правителі проводили будівельні роботи, спрямовані на прикрасу храму. Так, наприклад, при Тутанхамоне перед входом була побудована нова колонада.
В роки правління Рамсеса II до північної частини храму були прибудовані пілон і двір. Перед входом були встановлені тронні статуї фараона з чорного граніту. Фасад прикрасили два обеліски і шість величезних статуй Рамсеса II з червоного граніту. Крім того, фараон віддав наказ висікти своє ім'я на статуях Аменхотепа III, цариці Тейе і спадкоємця престолу.
Зовнішня сторона стін, що оточували двір, була покрита фресками з зображеннями сцен боїв під Кадешем. Відразу за входом починався двір, оточений рядами колон зі стовбурами у виді пучка папірусу. Стіни двору прикрашалися барельєфами релігійного змісту.
До сьогоднішнього дня зберігся фрагмент барельєфа, що зображує релігійний хід, що направляється до пілона, дві тронні статуї, одна з яких що коштує, і обеліск. Другий обеліск був подарований Мухаммедом Алі французькому королю Луи Пилипові в 1829 році. Завдяки цьому подарунку Мухаммед Алі сподівався одержати підтримку Франції в боротьбі за незалежність Єгипту проти султана Османа. Обеліск, покритий єгипетськими ієрогліфами, був привезений у Париж і встановлений на площі Згоди на місці пам'ятника Людовику XV. Його відкриття відбулося в 1833 році.
Зал для тур згодом був цілком перебудований Олександром Македонським. На початку I тисячоріччя н.е. у храмі розташовувалася Церква коптів. Сьогодні в східної стіни знаходиться мусульманська мечеть.
Житла єгиптян
Палаци для знаті містили в собі житлові приміщення, що нагадували вежі, і господарські будівлі різної висоти. У садах малися галереї, альтанки, невеликі павільйони, а також штучні водойми. Стіни житлових приміщень прикрашалися розписом, в основному зображеннями пальм, папірусів, лотосів, різних плодових дерев, риб, птахів, звірів. Іноді мотивами служили жанро-во-бытовые сцени з повсякденного життя.
Портал (вхід у будинок) нагадував портал храмів, але мав не такі значні розміри і був більш скромно оформлений. Його прикрашали прості лиштви і сандрики, обрисами прикраси храмів, що повторювали. Вікна закривалися ґратами, виконаними з чи очерету дерева.
Багаті городяни зводили легкі двоповерхові асиметричні будинки з тонкими колонами, прикрашеними простими капітелями; Поруч з будинком знаходився двір і сад, оточений високою огорожею. На відміну від монументальних храмів житлові будинки можна було зруйнувати досить легко.
Селяни жили в темних і тісних будинках, побудованих з каменю-сирцю. У таких житлах найчастіше малися дві кімнати з невеликими вікнами, що виходили в двір.
Раби, як думають, жили в спеціально відведених кварталах. Археологи знайшли квартал рабів у місті Кахуна — він забудований одноповерховими тісними хатинами з цегли-сирцю і розділений вузькими вуличками на ділянки однакового розміру. По периметрі квартал обнесений глинобитною стіною. Територія Передньої Азії включає півострів Мала Азія, Аравійський півострів. Вірменське нагір'я і велику частину Іранського нагір'я, територію, омывающуюся зі сходу Средиземным морем, і Месопотамскую низовина.
У VIII-VII тисячоріччях до н.е. на території Передньої Азії, точніше, на місці сучасних Сирії і Палестини, існували древні поселення. Одним з них був Єрихон, що знаходився до північно-заходу від Мертвого моря, у долині ріки Йордан. Він був забудований типовими для тієї епохи невеликими глинобитними житловими будинками, що мали в плані овальну форму. У VII тисячоріччі до н.е. у Єрихоні стали зводити прямокутні будинки з обмазаною підлогою; стіни фарбували в кремовий чи червоний колір. Для захисту від набігів поселення обнесли стіною з бутового каменю товщиною 1,75 м. Про висоту всієї стіни сьогодні сказати важко, але археологи знайшли її збережений ділянку, що піднімається над землею на 4—6 м. Для зміцнення стіни жителі Єрихона спорудили круглу вежу висотою 8 м із внутрішніми сходами з двадцяти двох кам'яних ступіней. Підстава вежі складало 12 м.
На півострові Мала Азія, на рівнині Конии, були виявлені залишки двадцяти двох селищ, що відносяться до VII — першої половини VI тисячоріччя до н.е. Їхнім центром було поселення Чатал-Гуюк площею 12 га, забудоване глинобитними будинками і святилищами, прикрашеними глиняними рельєфами і розписами.
В У-1У тисячоріччях до н.е. Малу Азію заселяли різні племена, що займалися головним чином землеробством. До цього періоду відносяться культури Хаджилар, Мерсин і Бейче-Султан. Поселення тих часів завжди обносилися глиняними і кам'яними могутніми стінами, товщина яких доходила іноді до 3 м.
У IV—III тисячоріччях до н.е. на території Месопотамії — області, що розкинулася в середньому і нижньому плині рік Тигр і Євфрат, розвивалася найдавніша цивілізація, що одержала назву месопотамская.
Надалі на зміну месопотамской цивілізації прийшла культура народів, що проживали на територіях держав, що примикали до границь Месопотамії. Серед них особливо виділялися Ассирія і Новий Вавилон (VIII-VI століття до н.е.), а також Древній Іран періоду Ахеменидов (VI-IV століття до н.е.).