Перші сторіччя нової ери стали часом розквіту будівництва оборонних споруд як у містах, так і поселеннях. Новою стала поява наприкінці елліністичного часу великих веж для розміщення кидальних пристроїв, збільшується товщина стін, що іноді сягає 6м (фортеця Ілурат). Новою категорією споруд, пов’язаною із римською традицією у Північному Причорномор’ї, стали терми, відкриті у Херсонесі, Хараксі, Пантікапеї. Однак своїми розмірами, кількістю приміщень, багатством та пишністю декору їх не можна порівняти з величними термами Римської імперії. Назвемо такі культові споруди як храми, присвячені Зевсу, Ахіллу, Матері богів; святилища – Зевса, Ізіди, Асклепія, Посейдона в Ольвії, Афродіти та богині Діви у Херсонесі, Ареса у Пантікапеї тощо. За розмірами і типами храми перших сторіч нової ери майже нічим не відрізняються від більш ранніх. Відміна полягала переважно у використанні поряд з іонічним та дорійським ордерами коринфського.
Отже, в архітектурі ордерних споруд у перші сторіччя нової ери виявилися три стильові напрями: продовження еллінських традицій, розвиток тенденцій римської школи, певна варваризація форм.
Найкраще досліджені житлові будівлі античних міст Північного Причорномор’я. Якихось значних принципових змін стосовно попереднього періоду не виявлено. Поширюються однокамерні і житлові будинки, які не мали внутрішнього подвір’я, а на поселеннях – будинки послідовно-ієрархічного планування. У цілому римський вплив у будівництві жител виявився лише в елементах розпису, використанні мармурових облицювальних плиток, у появі схематизованого тосканського ордера, а також коринфського ордера. Збільшується декоративна пишність інтер’єрів окремих кімнат.
У цей період не зазнали принципових змін і поховальні споруди. .Поряд із звичайними(ґрунтовими) могильниками, зводяться курганні. Але таких монументальних споруд, як Золотий або Царський на Боспорі, вже не зводилися. Замість склепів з уступчастим склепінням поширилися споруди із напівциліндричним склепінням. Як і раніше склепи складалися з дромосу, поховальної камери та передпокою. Найцікавіші з них відкриті в Ольвії: склепи Євресібія та Арети і “Зевсового” кургану II ст. н. е.
Таким чином, архітектура античних причорноморських держав у цей період базувалася переважно на надбаннях еллінської архітектури попередніх часів. Вплив римських традицій був загалом незначним і виявися в другорядних особливостях архітектури. Тому її не можна вважати одним із провінційних варіантів римської школи. Це було досить яскравим і самобутнім явищем, що сформувалося на грунті місцевої грецької архітектурної традиції.
Поряд з місцевою еллінською традицією у Північному Причорномор’ї приблизно з IV ст. до н. е. виникає і починає розвиватися змішаний греко-варварський стиль. Суть його полягає у варваризації місцевих античних традицій, у пристосуванні їх для потреб і умов життя місцевих племен. Греко-варварська традиція пов’язувалася переважно із скіфськими, а у перші століття нової ери із сарматськими, а потім черняхівськими племенами. У першому періоді найвиразніше вона виявилася на нижньодніпровських городищах, у Неаполі Скіфському та у Західному Криму. Греко-варварська традиція виявилася в містобудуванні, оборонній архітектурі, конструкціях та декорі, але особливо яскраво – у домобудівництві.
Одним з найцікавіших явищ у греко-варварській традиції є житла мегаронного типу, відкриті на ряді поселень. За планувальним типом вони були близькими до прямокутних античних антових храмів, що призначались для проживання в них досить широкого соціального спектру мешканців.
Про більш-менш чітке виділення змішаної греко-варварської традиції можна говорити починаючи з IV cт. до н. е.
Розділ II
2.1 ЖИВОПИС
Фресковий живопис починають застосовувати в Причорномор’ї з IV ст. до н.е., найбільшого поширення він набуває на Боспорі, де існує протягом тривалого часу – близько семи-восьми століть. Найбільша кількість пам’яток живопису збереглася в боспорських склепах перших століть нової ери [15;С.258 ]. Фрески у поховальних спорудах не зазнавали таких великих руйнувань під час нападу ворогів, як житлові та громадські будівлі. В основному розпис стін виконувався фрескою по штукатурці, але було поширене нанесення акварельних або воскових фарб безпосередньо на вичищену поверхню кам’яної плити. У Північному Причорномор’ї не відомо жодного імені художника. Якщо вони і підписували свої твори, то їхні імена не дійшли до нашого часу.
У розписах домінував, щонайменше до II ст. до н.е., так званий структурний стиль (імітував структуру кам’яної кладки стіни). Залишки тинку житлових будинків із розписом у структурному стилі знайдені, зокрема в Ольвії, Пантікапеї, Фанагорії. З кінця II ст. до н.е. над структурним розписом починають розміщувати сюжетні сцени. Наприклад, сцена бою пігмеїв з лелеками в склепі Анфестерія, що розташований на схилі Мітрідатового пагорба у Пантікапеї.
В елліністичний час у монументальному живописі використовувалась майже вся палітра основних кольорів, за винятком зеленого. Усі ці розписи за своїм стилем наслідували грецькі чи малоазійські традиції елліністичного та більш ранніх часів. В їх сюжетах крім грецької типової міфологічної обрядової тематики починають поступово з’являтися сюжети з життя племен оточуючого світу. Починаючи з I ст. до н.е., набув великого поширення квітковий, а з II ст. до н.е. інкрустаційний стилі. Найтиповішими пам’ятками квіткового стилю є склепи Деметри та Сорака у Керчі, тут же відкриті склепи інкрустаційного стилю. Усім боспорським зображенням бракувало ілюзорності, перспективи та вишуканості, характерних для римських розписів. Відрізнялися вони й сюжетно. Тобто є всі підстави вважати, що ці розписи виконувалися боспорськими майстрами.
Найраніший у Північному Причорномор’ї розпис склепу Велика Близниця датується серединою IV ст. до н.е. Фронтальна поза і величавий вигляд богині Кори добре продумані художником. Густе хвилясте волосся, високий лоб, повні щоки. Очі великі, майже круглі, широко відкриті і підняті вгору. Руки з обох боків симетрично підняті до голови. Вона ніби-то піднімається з-під землі навесні. Богиня мала уособлювати собою безсмертя людини і природи, їх єдність. Це поки що єдиний твір такого стилю.
У композиційному відношенні голова Кори нагадує зображення голови її матері Демери з пантікапейського склепу I ст. н.е. теж в центрі склепіння. Однак не слід вбачати в цьому традиційність, бо між цими творами значний проміжок часу. Склеп Деметри був відкритий у 1895р. Зображені тут сцени відтворюють міф про викрадення Кори – дочки Деметри – богом підземного царства Плутоном. Серед усіх розписів цього склепу виділяється голова Деметри. Вона написана в медальйоні на сірувато-зеленому тлі. Обличчя зосереджене, навіть суворе, великі очі сповнені суму.
Одним з найцікавіших пантікапейських склепів, у якому поєднуються сюжетні композиції з розписами квіткового та інкрустаційного стилів, є Стасовський склеп (названий ім’ям його дослідника – російського мистецтвознавця В.В.Стасова). Склеп збудовано в II ст. до н.е., його стіни, очевидно, розписувало кілька художників, про що свідчить різна манера письма; відчувається, що вони мали добрий смак і були обізнані з анатомією. Особливу увагу привертає зображення майстерні живописця на внутрішніх стінках кам’яного саркофага з Пантікапея, в якому, певно був похований сам художник. Майстер сидить перед мольбертом, на коліні в нього лежить відкритий ящик з фарбами. Художника показано в процесі роботи. По стінах розвішані портрети в квадратних і круглих рамках. Це поки що єдине в Північному Причорномор’ї свідчення про існування станкового портретного живопису.
Творча самостійність і своєрідність боспорських художників виявилася в стилістичних особливостях, недовершеності й умовності картин, навіть у примітивності деяких з них, а також тематичному розмаїтті. Боспорський живописний канон існував протягом кількох століть, не виходячи власне за межі держави у Північному Причорномор’ї за винятком Неаполя Скіфського. Він був органічно пов’язаний з внутрішнім простором поховальних споруд. Розпис внутрішніх стін і склепінь залежав від уподобань померлого, його близьких, а також художника, якому замовляли розпис. Розташування сцен у склепах залежало не лише від встановлених правил, а й від особливостей архітектури, релігійних уявлень похованого, роду занять, соціального стану тощо. Яскраві кольори, обличчя людей з великими очима в різноетнічних костюмах, не завжди правильні пропорції фігур свідчать про недовершеність майстерності боспорських художників, викликану, можливо, значною віддаленістю Боспору від основних культурних центрів Еллади.
Упродовж I – II ст. до н.е. лише у Пантікапеї було вироблено живописний стиль, який повністю узгоджувався з релігійними віруваннями і уявленнями про потойбічне життя боспорців і тому став особливо популярним.
Одним з видів монументального живопису була мозаїка – візерунки і картини, викладені з дрібних кольорових камінців різноманітної фори, укріплених на розчині вапна з піском. Починаючи з III ст. до н.е. мозаїкою в причорноморських античних містах оздоблювали підлоги парадних приміщень будинків і громадських споруд. Найкращі мозаїки знайдено в Ольвії та Херсонесі. У будинку II – III ст. до н.е. відкритому в 1902 – 1903 роках в Ольвії, виявлено мозаїчну підлогу, викладену з білої, синьої, буро-червоної, і жовтої річкової ріні. В центрі підлоги окреслено коло, в якому зображення не збереглося. Коло вписане у квадрат, у кутах якого вміщено пальметки. Вздовж сторін квадрата йдуть два паралельні фризи – рамки. У внутрішньому фризі зображено тварин, зовнішній оздоблено зображенням морських хвиль.