Перелом наступив 13 жовтня 1963. В цей день повинен був відбутися виступ групи на концерті «Недільний день в лондонському паладіумі». Виступ приніс групі шалений успіх. Репортери нічого подібного ще не бачили. Але справжнім фурором став показ «Бітлз» по національному телебаченні (для двадцятишестимільйонної аудиторії) в концерті разом з кінозіркою Марлен Дітріх. Цей концерт мав дуже велике значення для групи, звичайно, не через присутність коронованих персон, а тому що саме на цьому шоу «Бітлз» завоювали серце нації.
До цього періоду учасники ансамблю вже змінили свій імідж, замінивши шкіряні куртки строгими костюмами від П’єра Кардена, і зачарували навіть тих, хто при слові "поп-музика" кривив рот. Вони відмінно збалансували свій виступ: разом з могутнім, відомим хітом «She Loves You», вони заспівали піснюу, яка тішила слух тат і мам «Till There Was You», а завершили концерт ударним роком «Twist And Shout». Вони були охайні, приємно посміхалися, співали в тон і не дуже голосно. І тут Джон вимовив свою історичну фразу, що вирішила все. Зробивши крок вперед, він примружився і сказав: "Я прошу всіх, хто сидить на галерці, ляскати в такт наступній пісні". І додав, звертаючись до королівської ложі: "Інші можуть погреміти коштовностями" [21].
Це було зухвале зауваження, але не образливе, а це дуже важливо, оскільки англійці хворобливо реагують на образу своїх царських персон. Нахабний, але нешкідливий жарт остаточно «добив» багатомільйонну аудиторію. Почалося масове поклоніння тінейджерів групі «Бітлз», охарактеризоване газетою «Дейлі Міррор» як «бітломанія» [20].
Після цього лондонські продюсери починають виявляти велику цікавість до периферійних груп і в першу чергу до ліверпульського «мерсібіту». Але лише «Бітлз» вдалося витримати випробування часом.
Наступного дня перші смуги всіх газет були повністю заповнені описами істеричного натовпу, що супроводжувалися красномовними фотоілюстраціями масового психозу. У статтях не було ні слова про те, добре або погано співали «Бітлз», - єдиною темою для обговорення став викликаний ними хаос.
Прес-аташе групи Тоні Барроу говорив: «З цього дня все обернулося на 180 градусів. Моя робота змінилася раз і назавжди. Цілих шість місяців я убив на те, щоб пробитися в центральні газети, і у відповідь на всі мої дзвінки я чув тверде "ні". Тепер не залишилося репортера, який не ганявся б за мною» [10].
Відтепер Тоні разом з Брайаном та іншими прес-аташе, яких довелося узяти на роботу, займалися тільки відбором репортерів або журналістів, яким дозволялося узяти інтерв'ю у «Бітлз».
Тоні говорив: «Адже я, по суті, ніколи не був рекламним агентом на зразок тих, які обов'язково існували у інших груп, створюючи їм паблісіті і придумуючи різні фокуси. Я цього не вмів і зовсім нічого в цьому не розумів». Брайан теж виступав проти різних трюків: «Ми ніколи цим не займалися, та і потреби не було» [10].
У Британії всі концерти «Бітлз» закінчувалися однаково — масовою істерією. Щодня газети майже слово в слово повторювали на перших смугах описи шаліючого натовпу: мінялися тільки географічні назви.
Навіть в таких маленьких містечках, як Карлайл, де рік тому хлоп'ят вигнали з балу в місцевому готелі, збиралися величезні натовпи.
Їх важлива відмітна особливість – прагнення до полістилістики, до органічного синтезу різних музичних культур на основі рок-н-ролу – зробило цю групу найбільш впливовою в течії, яка одержала загальну назву – рок. Але головним достоїнством «Бітлз» була сама їх музика – мелодійна, яскрава, демократична, така, що дозволила ансамблю стати музичним явищем XX століття.
Взагалі бум «бітломанії», що розв'язав руки підприємцям, пресі і самим музикантам, сприяв появі в Англії тисячі нових груп. Це привело до здорової конкуренції, що підвищило загальний рівень музикантів і зрештою сприяло виходу англійської рок-музики з-під американського впливу, формуванню свого національного стилю. Так, в 1964 році виник цілий «букет» груп, що зумовили різноманіття англійської рок-музики. Серед них перш за все слід згадати «Кінкз», «Смолл Фейнзі» і «Де Ху» [7, с. 137].
У березні 1964 шість пісень «Бітлз» за один тиждень увійшли в «Top 10» - десятку кращих американських хітів, тобто бітломанія зробила крок за океан. Причому чималу роль в популяризації групи в США зіграли не тільки пластинки, але і 2 музичних фільмау, «A hard days night» і «Help», де, крім музики групи і їх акторської участі, була заявлена нова, витончена естетика іронічної поведінки молодих людей 60-х, розвинена пізніше в рок-культурі «нової хвилі». Таким чином, «Бітлз» зламали колишню недовіру американців до всього, що робилося у сфері популярної англійської музики. Вони проклали британським групам дорогу в заокеанський поп-бізнес, повернувши американський рок-н-рол на батьківщину в новому збагаченому вигляді, поклавши край домінуванню США.
Мільйони прихильників з різних країн світу незалежно від кольору шкіри, національної приналежності і соціального статусу були об'єднані безмежною любов'ю до ліверпульських хлопців. Підлітки всього світу наслідували «Бітлз» у всьому: носили такі ж костюми, імітували зачіски. Земля була охоплена загальним божевіллям, якому було дане ім'я бітломанія.
Вона нависнула 22 жовтня 1963 року над Британськими островами, а потім охопила весь світ.
Протягом трьох років це безумство володіло всім світом. Кожна країна ставала свідком масового психозу, який зовсім недавно здавався немислимим і якому навряд чи судиться повторитися. Сьогодні ніхто в таке вже не вірить, а тоді все це було правдою.
Бітломанію як явище не можна перебільшити, тому що сама бітломанія і є перебільшення. Тих, кому все це здається казками, можна адресувати до провідних газет миру того часу, які в кілометрах слів і фотографій відобразили кожен крок «Бітлз» на шляху завоювання земної кулі.
Коли до 1967 року бум закінчився, залишивши після себе донезмоги спустошених або стомлених людей, важко вірилося, що все це було насправді. Хіба могли всі одночасно збожеволіти? Адже врешті-решт цій мані піддалися люди всіх віків, різного інтелектуального рівня, хоча, можливо, і не впадаючи в такий істеричний стан, як підлітки.
Лідери світового масштабу, крупні знаменитості, критики «Бітлз», кінець кінцем, вступали в змагання між собою, щоб показати, як чудово вони знають групу, навперебій згадували про неї, показували, що вони в курсі справи, що вони розуміють природу цього феномена спілкування мас, всього світу.
Шквал обрушився на Британію в жовтні 1963 року, в несподіваній і вельми драматичній формі. Брайан Епстайн признався, що він не був готовий до цього. Він чекав успіху, оскільки успіх цей, власне, вже відбувся. Але істерії він не чекав.
«Бітлз» провели в Швеції п'ять днів, з 24 по 29 жовтня. І кожна мить їх перебування там освітлювалася британськими газетами і шведськими радіо і телебаченням. Під час концерту в Стокгольмі шведська поліція, щоб втихомирити натовп уболівальників, що не зуміли потрапити на концерт, удалася до допомоги собак. У самому концертному залі сорок поліцейських, озброєних палицями, охороняли сцену, щоб на неї не змогли підійнятися прихильники і прихильниці.
До цього часу шведські прихильники, подібно британським, перейняли у «Бітлз» їх манеру причісуватися і одягатися. У Швеції цей стиль став називатися "Гамлет".
Самі «Бітлз», на відміну від Брайана і тоні Барроу, вважають, що бітломанія виникла дещо пізніше за концерт в "Палладіумі". Вони не підозрювали про розміри власної популярності аж до 31 жовтня, коли прилетіли з Швеції в лондонський аеропорт.
Зрозуміло, вони знали про хаос, що виник двома тижнями раніше в "Палладіумі", знали про те, що по всій країні кожен їх концерт супроводжується безладами. Але ж це і раніше бувало, просто тепер прийняло інші форми, а починалося-то це ще в "Каверн", але тоді їм не приділяли стільки уваги. За час гастролей вони звикли, що їх таємно привозили в зал і так же нишком відводили звідти. Краще вислизнути від своєї популярності, чим зіткнутися з нею віч-на-віч з ризиком бути убитим.
Але коли хлопці приземлилися в лондонському аеропорту, масштаб власної популярності їх вразив. Це було перше тріумфальне повернення, не рахуючи прийому в "Каверн". Тисячі поклонників, що кричать, заповнили лондонський аеропорт і протягом декількох годин не залишали його. Протягом подальших трьох років подібні сцени в аеропортах стали буденними.
Звіти про їх концерти, розміщені на перших смугах, відрізнялися рідкісною одноманітністю в подачі матеріалу. Навіть така газета, як "Дейлі телеграф", що вважала нижче за свою гідність освітлювати сумнівні історії, пов'язані з музикою, відводила по стовпцю кожному випадку порушення громадського порядку. Причому протягом довгого часу такі репортажі не обходилися без згадки про бійку підлітків 28 жовтня за квитки на концерт групи «Бітлз»... Тобто солідним читачам все ще вважали потрібним пояснювати, хто такі «Бітлз».