Отже, у Відні увесь час з'являлися великі музиканти або ж він їх магічно притягував до себе. Напевно, це позначається положенням міста між скромною Північчю й романтичним Півднем, на перетинанні різних культур, посередині мальовничої природи. В XVIII столітті Відень став музичним центром Європи. Це час, коли творили Гайдн, Моцарт і Бетховен, увійшов в історію музики як "Віденська класика".
Віденський модерн — стилістична течія у мистецтві Австрії періоду Модерну кінця XIX - початку XX ст.Назвавиниклатому, що в той період мистецтво Відня, як і іншого центра мистецтва - Мюнхена, втілювало в найкращій формі передові художні ідеї Південно-Східної Європи. Місто жило в музичному ритмі.
Австрійський живопис початку XX століття сьогодні вважають однією з найвизначніших подій світового модерну. «Віденський розлам», який виник у 1897 році серед художників та архітекторів, треба сприймати як переломний пункт від історизму до модерну. Тоді частина художників відійшла від «Будинку художників» й об'єдналася у групу «Віденське від'єднання» («Winer Secession»). Значення цієї групи полягає у прагненні створити нове еклектичне мистецтво, поєднавши стару архітектуру, живопис, ужиткове мистецтво в єдине ціле. Найвідоміші представники цього напрямку - це художники Густав Клімт і Коло Мозер, архітектори Отто Вагнер, Йозеф Гоффманн і Йозеф Марія Ольбріх. Нове в живописі Клімта і Мозера полягає у підкреслюванні плоского характеру зображення, у можливості зробити орнамент та лінії основним виражальним засобом, таким чином продовжуючи шлях як до абстракції, так і до експресіонізму, який у їх роботах позначений особливим колоритом й психологічним змістом. У спорудах архітекторів Отто Вагнера та Йозефа М. Ольбріха впізнають риси «Нового конструктивізму». [5, 123-129]
Ужиткове мистецтво переживає свій розквіт у «Віденських майстернях». Найбільш універсальною особистістю цього кола був Йозеф Гоффманн. Його палац Стоклет у Брюсселі відображає прагнення до створення єдиного твору мистецтва, від будівництва до декорації інтер'єра.
Найяскравішим втіленням нового віденського стилю став живописець Г. Клімт (1862-1918). Цей художник здавався не стільки живописцем, скільки «монументалістом-ювеліром». У живопис він уводив золоте тло, мозаїку, емалі, прочеканену латунь і мідь і навіть інкрустація коралами й перламутром. Для картин-панно Клімта характерні яскраві кольори: червоне, синє, зелений, тло із дрібних квадратів і прямокутників. На такомутлі він розміщав по-декадентскі вигнуті й манірні фігури. В 1903 р. для актового залу Віденського університету Г. Клімт створив панно «Філософія» і «Медицина». Вони викликали такий вибух обурення, що художник змушений був їхзабрати. Оголені жіночі фігури, які любив зображувати Клімт на своїх «візантійсько-японських» мозаїчних фонах, були не тільки декадентськими, але й зухвало, відверто еротичними - у позах і рухах, нечастих в історії образотворчого мистецтва.
Віденські майстерні — («Wiener Werkstatte») - об'єднання архітекторів, художників, ремісників і комерсантів, засноване в 1903 р. у Відні І. Гоффманном і К. Мозером за фінансової підтримки Ф. Верндорфера. Спочатку вважалося відгалуженням «Сецессіона». В 1905 р. на вул. Нойштифтгассе були обладнані ательє й торговельні зали. Сформульована Гоффманном і Мозером програма проголошувала тотожність понять мистецтва й ремесла. Основна мета об'єднання - заохочення й координація співробітництва промисловців, художників і торговців для успішного виробництва й збуту виробів декоративного й прикладного мистецтва. Особлива увага приділялася комплексному проектуванню й устаткуванню сучасних інтер'єрів. Ці актуальні ідеї зародилися під впливом досвіду руху «Мистецтва й ремесла» У. Морріса й успіхів англійського дизайну, а також нових раціоналістичних віянь «школи Глазго» і віденського модерну. [11, 73]
Організація мала власні проектні й ремісничі майстерні, мережа магазинів; її діяльність була настільки успішною, що незабаром не тільки фірмові вироби зі знаком «WW», але й всі кращі австрійські товари вважалися продукцією «Віденських Майстерень», а її стиль стали називати «віденським сучасним стилем». Майстерні робили меблі, вироби з металу, тканини, світильники, художню кераміку й скло. У короткий час майстерням вдалося стати суспільним центром, що об'єднав молодих австрійських художників, письменників, музикантів. В одному з напівпідвалів вони обладнали власне кабаре «Кажан», стіни якого прикрасили кахлями. Крім фірмового знаку, на будь-якій зробленій ним речі художник міг поставити й свою власну марку. Всі вироби вважалися авторськими, копії не допускалися.
Директором майстерень був І. Гоффманн, що використовував у своїх проектах поряд із прямими лініями й строгими прямокутними площинами округлені форми й елементи орнаменту, «які мали вплив японського, єгипетського, ассірійського й вавилонського мистецтва... особливо у використанні сполучень чорного з білим». В 1913 і 1925 р. вироби «Віденських Майстерень» показувалися в США, але не мали успіху. Лише пізніше багато хто з віденських художників переїхали в Америку й вплинули на формування «інтернаціонального стилю» - функціоналізму 1930-х рр.
Стиль прямих ліній, квадратів, окружностей і «шахової клітини» характерний для творчості Йозефа Гоффманна. За пристрасть до геометричних форм цього художника прозвали «дощатим», «квадратним Гоффманном» («Quadratl Hoffmann»), В 1912 р. Гоффманн заснував по типунімецькогоавстрійськийВеркбунд - союз промисловців і художників. Кращий і найхарактерніший добуток Гоффманна-Архітік-Тора - будинок банкіра й збирача творів мистецтва А. Стокле в Брюсселі (1905-1911). Використовуючи різноманіття сполучень чистих площин, облицьованих мармуром, квадратів і прямих ліній, виступів і ритмічних «зрушень», архітектор створив виразний образ у стилі геометричного плину Модерну. БудинокСтокле називають «музеєм Сецессіонізму». В оформленні його інтер'єрів брали участь багато художників «ВіденськихМайстерень»: Г. Клімт, К. Мозер, М. Повольні, Ф. Метцнер, Р. Лукш, О. Маковская. Зокрема Г. Клімт виконав там фриз у складній техніці живопису, мозаїки й інкрустації. [11, 82-85]
В 1915 р. майстерні очолював живописець і художник-кераміст Д. Пехе, в 1917-1919 р. він керував відділенням майстерень у Швейцарії, у Цюріху. В 1932 р. з об'єднання пішов І. Гоффманн, і в тому ж році через економічні труднощі післявоєнного часу «Віденські Майстерні» були закриті.
Віденська архітектура періоду Історизму середини й другої половини XIX ст. у творчості Г. Земпера й К. Е. фонХазе-Науера підійшла до рішення нових містобудівних завдань. «Вироби прикладного мистецтва, які створювалися в цьому місті, що не знає суєти, свідчили про властиві Відню культурі й невимушений гумор. Їх відрізняла багате декорування поверхонь, іноді навіть надмірне, котре сполучалосяз митецьким виконанням деталей і нерідко сміливим, навіть грубуватим підбором кольорів...Епітет, який можна було б застосувати до цих виробів, ставиться й до самих віденців. Вони були чарівні». [2, т.7., 273-275]
Як і в еклектичній архітектурі, ця строкатість, надмірність кольору й по-різному стильність декору, насиченість орнаментами в різних етнічних традиціях із країн, що становили Австро-Угорську імперію - Богемії, Моравії, Хорватії, Далмації, Галичини, Боснії - стимулювали художників на різкий поворот від пережитків Бідермайера й «стилю Рингштрассе» до строгого й раціональному «нового англійського стилю». Великий герцог Райнер в 1858 р. доручив Р. фонАйтельбергеру розробити план установ для Відня, перших на території континентальної Європи, за зразком Південно-Кенсингтонського музею й художньо-промислової школи, створених в Англії Г. Земпером. Уже в наступному році відкрилася перша виставка Імператорського й Королівського музею мистецтва й промисловості. В 1867 р. у Відні створене Училище художніх ремесел, яке очолив архітектор Отто Вагнер (1841-1918), після чого воно стало провідним у Європі.
Вагнер був видатним архітектором, творцем нової віденської архітектурної школи, теоретиком і педагогом. В 1894-1914 р. він викладав у Віденській Академії образотворчих мистецтв, де, розвиваючи ідеї раціоналізму, виховував ціле покоління художників віденського модерну, серед них: Я. Котера, І. Гоффманн, М. Фабіані, И. Плечник, П. Янак. В 1898 р. у знак протесту проти академічної рутини засноване віденське відділення товариства «Сецессіон». У наступному році до нього примкнув О. Вагнер. «Стиль практичної корисності», розроблений Вагнером і його учнями, сполучив прості геометричні форми з мінімумом декору. Цей стиль відрізнявся від звивистих ліній «удару бича», придуманих А. Ван деВелде й В. Орта в Брюсселі й X. Обристом у Парижі. Віденські художники дали світу свій регіональний варіант мистецтва Модерну, мало схожий на стилістику французько-бельгійський Ар Нуво. Віденський модерн складався під впливом як англійського, так і східного мистецтва. В 1898 р. у Відні проходила виставка англійських меблів XVIII ст., виробів майстерень Т. Чіппендейла, Дж. Хепплуайта й Т. Шератона. В 1901 р.- виставка шотландського художника Ч. Макінтоша й продукції очолюваної ним «школи Глазго». [2, т.7., 293]
Вплив вагнеровської школи позначилося на створенні стилю петербурзького й московського Модерну, він помітний в багатьох роботах Ф. Шехтеля в Москві.
Якщо О. Вагнер і Й. Гоффманн не заперечували можливість традиційних форм декору й орнаменту, то австрійський архітектор А. Лоос (1870-1933) взагалі відмовився від усяких «орнаментів як дитячого белькоту живопису» і «мистецтва дикуна». Лоос вивчав архітектуру в Дрездені, Парижі, Нью-Йорку й Чикаго й своїми зухвалими «американськими проектами» ще до Першої світової війни заклав основи нової течії. І. Ольбрих (1867-1908) офіційно не був учнем О. Вагнера, але працював у його архітектурному бюро у Відні. В 1898-1899 р. І. Ольбрихвибудував у центрі Відня новий виставочний будинокСецессіону, який вразиввіденців своїм незвичайним видом. Він складається з декількох масивних кубічних обсягів, над якими піднесений дивний ажурний купол, що виблискує на сонце тисячами золочених лаврових листів. Розчленування будинку ощадливо підкреслені лаконічним «вагнеріанським» орнаментом. Формальна вишуканість і сила контрастів як найкраще виражали творчі устремління віденських «сецессіоністів». На фасаді будинку, над входом золотими буквами написані слова: «Кожному часу - своє мистецтво, кожному мистецтву - своя воля» («Der Zeit Ihre Kunst - Der Kunst Ihre Freiheit»). [2, т.7., 325]