МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВІДТВОРЕННЯ НАСТРОЮ У ПЕЙЗАЖІ ДЛЯ ОЗДОБЛЕННЯ ІНТЕР'ЄРУ ВІТАЛЬНІ
Кваліфікаційна робота
зі спеціальності 6.020200 – образотворче та декоративно-прикладне
мистецтво
студентки IV курсу денної форми навчання
інституту педагогічної освіти,
соціальної роботи і мистецтва
Науковий керівник:
Черкаси – 2009
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЖИВОПИСНИХ КОМПОЗИЦІЙ ПЕЙЗАЖНОГО ЖАНРУ
1.1 Історія розвитку пейзажного жанру в творчості українських художників XIX – поч. XX ст
1.2 Психологічні властивості кольору в інтер'єрі
1.3 Можливості інтеграції живописних композицій пейзажного жанру в об'ємно-просторове середовище вітальні
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ КАРТИНИ-ПЕЙЗАЖУ В ІНТЕР'ЄРІ
2.1 Художнє вирішення композиції та колориту картини-пейзажу для оформлення інтер'єру вітальні
2.2 Створення живописної картини-пейзажу для оформлення інтер'єру вітальні
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми кваліфікаційної роботи полягає в тому, що сучасне мистецтво ставить за мету комплексний підхід до вивчення як нових, так і традиційних проблем, що дозволяє по-новому осмислити вже вивчені раніше теми. Одним із моментів розвитку дизайнерських технологій у проектуванні інтер’єру є естетизація його деталей, використання живописних композицій для вирішення просторового, колірного та емоційно-настроєвого навантаження інтер’єру. Саме така сучасна інтерпретація проблеми застосування українського пейзажу в інтер’єрі пропонується в даній роботі.
Однією з ознак сучасного художнього мистецтва є його звернення до старовинних пластів культури. Завдяки використанню жанрових, стильових і художньо-образних моделей попередніх епох здійснюється своєрідний діалог культури (що виявляється в сучасному живописі як експерименти символізму, імпресіонізму). Вони спрямовують сучасне мистецтво до своєрідної образності й програмності, втрачених авангардними шуканнями модернізму.
Розвиток сучасних мистецьких напрямів і стилів яскраво демонструє типовий для своєї доби взаємозв’язок мистецтва і філософії. Як казав Н.Н.Волков, всяке зображення – ілюзія як представлення предмету в іншому матеріалі, іншому середовищі. Саме філософська думка раціонально обґрунтовує естетичні позиції багатьох художніх платформ, пояснює закономірності їх розвитку і згасання.
У сучасному мистецтві образи природи виконують не стільки зображувальну, скільки концептуальну функцію. Залежно від обраної філософсько-естетичної позиції, пейзаж здатен відобразити особливості духовного світу митця, специфіку його світогляду тощо. Тобто актуальною є проблема виникнення нового жанру в умовах докорінної перебудови світогляду. Реконструкція минулого, особливо такого важливого його аспекту як духовне життя, є активним засобом позитивної зміни сучасності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Кваліфікаційну роботу виконано в контексті програми наукових досліджень кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва інституту педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва.
Об’єктом дослідження є можливості інтеграції живописних творів пейзажного жанру в об'ємно-просторове середовище інтер'єру кімнати.
Предметом дослідження є методика створення живописної картини-пейзажу для оздоблення інтер'єру вітальні.
Мета дослідження полягає у створенні живописної композиції пейзажного жанру та її інтеграції в об’ємно-просторове середовище вітальні
Завдання дослідження:
- дослідити розвиток пейзажного жанру на прикладі творів українських художників XIX – поч. XX ст.
- вивчити основні принципи художнього вирішення композиції в пейзажі, значення колориту та зображуваного в картині
- визначити сучасні можливості інтеграції картин пейзажного жанру в об’ємно-просторове середовище вітальні
- на основі вивченого матеріалу створити власну картину-пейзаж для оздоблення інтер’єру вітальні
- обґрунтувати функціональне призначення створеного художнього твору
Методи дослідження. Основним методом дослідження є системний підхід, він дозволяє розглянути пейзаж як цілісну систему. При опрацюванні мистецтвознавчих джерел застосовувався метод їх аналітико-синтетичної обробки, а при порівнянні пейзажної образності у творах різних етапів становлення українського пейзажу – порівняльно-історичний метод. Феноменологічний метод застосовано для розкриття особливостей зовнішнього і внутрішнього проявів національного світогляду у процесі становлення українського пейзажу.
Наукова новизна одержаних результатів кваліфікаційної роботи полягає насамперед у новому підході до вивчення теми. Проблема виникнення пейзажного жанру в українському мистецтві висвітлюється комплексно із врахуванням таких важливих аспектів, як соціокультурне середовище, світоглядна база, особливості становлення жанру як діалектичного процесу. Запропонований комплексний аналіз стилістичних засобів, адекватних своєрідній концепції українського пейзажу, а саме: закономірностей композиційної побудови українських живописних краєвидів у контексті ідейного навантаження, символічних структур у пейзажі та специфіки емоційного сприйняття традиційних категорій. Проаналізовані еволюційні зміни в зображенні природи протягом XIX – XX ст. Новизною є запропонований підхід до вивчення українського пейзажу з погляду його інтеграційних, функціональних можливостей в сучасному інтер'єрі.
Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що її теоретичні положення й висновки можуть бути використані як в історичних, так і в теоретичних навчальних курсах для вищих навчальних закладів гуманітарного та художнього спрямування; практична частина роботи призначена для дизайнерського оздоблення інтер’єру вітальні.
Структура дослідження. Робота складається із теоретичної та практичної частин. Теоретична частина складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, загальний обсяг роботи 25 сторінок, основний текст роботи 16 .сторінок. Робота містить 12 додатків та практичну частину – картину-пейзаж в стилі олійного живопису розміром
1м х 1.20м.
РОЗДІЛ I
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЖИВОПИСНИХ КОМПОЗИЦІЙ ПЕЙЗАЖНОГО ЖАНРУ
1.1 Історія розвитку пейзажного жанру в творчості українських художників XIX – поч. XX ст.
Український пейзажний живопис розвивався в контексті європейського мистецтва. Майже до самого початку XIX ст. пейзаж в українському образотворчому мистецтві не виокремлювався у самостійний жанр, а слугував лише тлом для фігуративних композицій. Для українського мистецтва ландшафтні мотиви іконостасів стали поштовхом для розвитку пейзажу академічного напрямку. Початок творчості Василя Штернберґа (1818-1845), випускника Петербурзької Академії мистецтв, якраз і знаменується академічними засадами.
Українське образотворче мистецтво не могло розвиватися на рідному ґрунті через відсутність в Україні спеціальних навчальних закладів на зразок Петербурзької Академії мистецтв. Більшість художників мистецьку освіту здобували поза межами країни — у Петербурзі, Москві, Відні або Кракові. Завдяки цьому мистецтво піддавалося суттєвим впливам чужоземних течій. Вже в кінці XIX - на початку XX ст. українські міста зосереджували кращі мистецькі сили з відповідним утворенням малярських осередків (Товариство Південноросійських художників) та шкіл (Київська рисувальна школа, Художньо-промислова школа у Львові).
На початку XIX ст. пейзажний жанр розвивається у контексті портретного живопису, де пейзаж використовувався для підсилення емоційного впливу, поетичного настрою. На замовлення Петербурзької Академії мистецтв для потреб відповідних державних відомств та власників маєтків створювались зображення конкретної місцевості, що детально відображали характерні особливості ландшафту, садиб, околиць, парків, маєтків тощо. Так звані краєвиди-ведути мали сухий документальний характер, це був своєрідний "портрет" місцевості, позбавлений емоційності. З часом документальність відходить на другий план і пейзаж розвивається у самостійний жанр.
Згідно з академічними засадами природа передавалась величаво, спокійно, улюбленими мотивами були схід та захід сонця, морська стихія, гірські скелі, водоспади, руїни старовинних замків тощо. Художник Антон Ланґе (1779-1844) вважається родоначальником історичного пейзажу.
Поступово починають визрівати нові тенденції відтворення природного середовища, що відповідали романтичним й реалістичним засадам розвитку європейського мистецтва. Митці відмовляються від панорамності, в їхній творчості переважають буденні мотиви. "Героями" сюжетів стають водяні млини, селянські хати, вулички провінційних міст, тини. А головним є відтворення стану природи, узагальнення, контрастне освітлення.
У другій половині XIX ст. в живописі остаточно визначився й закріпився побутовий жанр, який черпав сюжети з навколишнього життя. У жанрі побутової картини та пейзажу сцени з життя народу розгортаються на тлі української природи, як, наприклад, у творах Миколи Пимоненка (1862 - 1912), Володимира Орловського (1842-1914), Костянтина Трутовського (1826-1893), Петра Левченка (1856-1917), Киріака Костанді (1852-1921). Саме в цей період починає формуватися українська національна школа пейзажного живопису, становлення і традиції якої пов'язані з ідеями та настановами передвижників [19,с. 8].
Однією із визначальних ознак українського неоромантизму було звернення багатьох художників до подій часів Козаччини, Запорозької Січі. Характерним прикладом цього є творчість Сергія Васильківського (1854 – 1917).