Діяльність першого професійного театру Полтави (стр. 2 из 11)

Дата - ще одне велике розходження між авторами. Це - як два ланцюжки, починають які ще дореволюційні дослідники, закінчують - вже сучасні. Група на чолі з Павловським і його послідовниками - Івановим, Самсоненко, Сторохою - вважають датою заснування театру в Полтаві - 1810 рік. До цієї групи належать ще Бузинний і Бучневич, автори - дослідники 20-х років нашого століття. Про свідчить і щоденник мандрівника Долгорукого. Полярну думку, а саме що театр був заснований в 1808 році, мають Петро Ротач, полтавський письменник, високообдарована і досвічена людина, Казимиров - в книзі "Український аматорський театр", і як це не суперечно, автор статті про "критика" Долгорукого, кандидат мистецтвознавства Р.Я.Пилипчук. І ось я опинилась на розпутті: яку дату обрати за вірну?

Допомогли мені однаково як в Державному Полтавському архіві, так і в літературно- меморіальному музеї І.П. Котляревського. Там знайшлися незаперечні факти про будівництво театру в 1810 році. Їх я наведу у

* Пилипчук Р. У дощепкінський період. Український театр. -1986-№ 6 - 27 - c.29.

**"Отечественные записки"- 1839 - № 3 - c.154.

*** Лазорський М. Світлотіні. - Мельборн.- 1973 - c.301 - 308.

першій главі.

Взагалі, якщо схарактеризувати всі джерела, які я використовувала, всі книги, періодичні та науково- популярні видання, хочу зазначити, що фундамент для написання роботи мені дали не ті автори, які присвятили театру цілі статті в газетах і журналах, а дореволюційні дослідники, що кількома словами пишуть потім додала до них враження, спогади,результатидіяльності. Саме це про розвиток драматичного мистецтва в Полтаві.Взявши конкретні і голі факти Павловського, Бучневича, Бузинного і Щепкіна, я вже вважаю особистою рисою свого дослідження. До того ж допомогли мені і розмови з науковими керівниками музеїв, архіву, театру. Хоча ніхто з них поглиблене не вивчав розвиток театральної творчості в нашому місті, всі змогли дати мені хоч якісь факти, вказуючи на діяльність театральних закладів Полтави.

У моєму особистому архіві є розмови з науковими керівниками музеїв і театрів, акторами, директором музичного училища. І всі вони однаково вказують на те, що зараз починаеться новий етап в розвитку театру на Україні, у Полтаві зокрема. Молоді полтавці, нещодавні випускники шкіл і училищ, приймають естафету театрального мистецтва у досвічених вже акторів Полтави, грають, і грають з захопленням, з "фанатизмом, що є необхідною рисою справжнього актора".*

В роботі буде ще багато уривків з цікавих розмов, щоденників, газет, журналів і книжок. Але зараз я хочу закінчити історіографію словами Безгіна, відомого українського критика: "Мистецтво формує в людині здібність до художнього бачення, образного мислення, судження про художню досконалість твору".** І це самісінька правда про театр, його вплив на полтавців зараз, у 90-ті. Тож сподіватимемось, що слова Безгіна ще довго характеризуватимуть так саме полтавський театр, як зірка сяючий на фоні повної темряви складних часів. Хай так є. Хай так буде.

* Особистий архів автора. Розмова з Кучером В.П., директором полтавського музичного училища ім.М.Лисенка.

**Безгін І.Д.Театральне мистецтво і радянська дійсність.- К.- 1978 -c.24.

ІІІ. О С Н О В Н А Ч А С Т И Н А

Глава 1. Основні риси становлення професійного театру в Полтаві. 1.1. Умови для розвитку театрального мистецтва на Полтавщині.

Вертеп в Україні ще з сивої давнини був улюбленою розвагою всього поспільства. Його любило не тільки панство, знало цю містерійну "кумедію" і ремісництво, і селянство, і купецтво. Вертепні містерії часто-густо показували наповпові на базарах, ярмарках та навіть і в тихих селах на Різдвяних святах.* Бо взагалі театральне, пісенне мистецтво ХVIII - першої половини ХIХ століть в значній мірі було представлено талановитими селянами кріпаками, з яких найбагатіші поміщики утворювали свої домашні театральні трупи і оркестри.** Один такий вертеп зберігся й до наших днів у панства Галаганів на Прилуччині.* З часу репертуар того театру дотеппні штукарі відсвіжували вже й світськими жартами, де завжди веселив своїми хитрощами циган та простий собі селянин. Вже ж і такі вистави давали якійсь духовний поживок людям, все ж і тоді глядач міг зробити моральний вислід з разючого контрасту м`якої вдачі українського селянина супроти терпких та зухвалих витівок нечесного цигана.*

А перші театральні вистави на Полтавщині зародилися ще в 60-ті роки ХVIII століття. Так у 1770 році у Кременчуці місцеві любителі театрального мистецтва поставили п`єсу "Кофейный дом" Черткова.*** Але це був епізодичний випадок. Аматорство на Полтавщині починало народжуватись у ХIХ столітті.Пани любили розважатись, а театр був створений як самісінько для цього. Найбільш змістовні данні про кріпосні театри і оркестри на Полтавщині є лише за період першої половини ХIХ століття. Як свідчить довідник з історії українського мистецтва, популярними на Україні були тоді комічні опери. В окремих із нихвиконувались українські пісні. Так, у

* Лазорський М. Світлотіні.- Мельборн.- 1973- c.301.

**Жук В.Н.Які були кріпосні театри і оркестри на Полтавщині // Наш рідний край. - Вип.4.- Полтава. -1990 - c.35.

***ІвановА. Трічі ювілейний. // Зоря Полтавщини.-1969-6липня.

1810 році "Вестник Европы " (№ 1, с.71) повідомляв, що "у Москві була поставлена популярна в той час опера "Старинные святки" і що автор музики вдало скористувався голосами деяких пісень малоросійських. Ця руда ще недавно винайдена і обіцяє театральним композиторам дуже багату здобич, якщо тільки вони звернуть на неї увагу. А не можна не побажати того : у Малоросії пісні... кращі за французські водевілі."

Може виникнути питання – який зв’язок із Полтавщиною? А самий прямий. На початку того періоду кращим театром на Україні був театр у селі Кибинці Миргородського повіту, організований катеринським вельможею Д.П.Трощинським, великим землевласником. Вельможа цей прибув з Москви, і, звичайно, великий вплив на нього мали малоросійські вистави у столиці. На сцені цього театру ставились українські п`єси В. О. Гоголя, батька відомого письменника М.В. Гоголя.* В селі Яреськах, де був маєток Трощинського, було також збудоване приміщення для його "театру", фото якого збереглося.**

Взагалі, багаті поміщики за прикладом гетьмана влаштовували бучні вистави та запрошували всю округу подивитись "лицедійство" виправних акторів, затягнутих сюди просто з села. Ставили не лише Росіна чи там Мольєра, а навіть Корнеля та Буальо.*** Та все те диво було лише для панства, яке розважалось грою парубків та дівчат, відірваних від жнив. Про такі розваги для народу ніхто і не думав.***

Блискучим прикладом театру такого типу є вже згадані раніше аматорські вистави Трощинського. Розквіт цього театру був досягнений в 1812 році, коли на чолі його стали В. П. Гоголь-Яновський і В. В. Капніст, відомий драматург. Треба зазначити, що театр об’єднував талановиті аристократичні сім`ї Муравьових - Апостолів, Лорерів, Хілкових, Скалонів, Капністів, Гоголів та інших, які були передовими людьми свого

* Ротач А.О. І. П. Котляревський і полтавський театр. Наукові записки. -Полтава. - 1958 - 63 с.

** Особистий архів автора. Розмова із Сторохою Є. В.

*** Лазорський М. Світлотіні. - Мельборн. - 1973 - 301 с.

часу.* Справді цікаво? З`ясується те що навіть декабристи брали участь у

культурному житті нашого невеликого містечка. Працюючи з документами Державного архіву Полтавськой області знайшла спогади Муравьова - Апостола, де з`ясовується декілька вагомих фактів. Іх я наведу трохи пізніше. Одже саме такий вищезгаданий склад театру дає підставу деяким дослідникам відносити його до аматорського, а не кріпацького. Але існують свідчення, що в спектаклях були зайняті і кріпаки.**

За спогадами М. І. Гоголь-Яновської, у Трощинських, куди з`їзджалися гості з обох столиць, виконувалися твори Моцарта і Бетховена, оркестр грав і під час обіду, а ввечері півчі виконували українські мелодії. Багато учасників театру мали неабиякі акторські здібності, спектаклі йшли без суфлера, а комедії іноді створювалися експромтом.*** Все це дало підставу сучасникам називати Кибинці "Українськими Афінами "(!) .Спеціально для Кибинського театру В.П.Гоголь - Яновський написав дві комедії: "Собака та вівця " (зберігся лише короткий виклад ії змісту) і "Роман та Параска" чи "Простак, або Хитрощі Жінки, перехитрені москалем".**** Є вказівки на те що образ Романа автор писав з одного з акторів - кріпаків, який і виконував цю роль у виставах.** У Кибинцях ставились також п`єси А. І. Фонвізіна "Бригадир", В.В.Капніста "Филимон та Бавкіда" і "Ябеда", Я. В. Княжніна "Хвастун" та інші.**** Проіснував театр Трощинського до кінця 20 - х років ХIХ століття, і припинив свою діяльність у зв`язку зі смертю В.О. Гоголя - Яновського (1825 р.) , а потім і власника театру (1829 р.) .

Одже, як з`ясувалось, саме ці "Українські Афіни" були першим кроком у розвитку театрального мистецтва на Полтавщині. І саме цей театр, як я гадаю, підштовхнув до праці ще тільки зароджуючуюся професійність. А зароджувалась вона ось як...

* Іванов А. Трічі ювілейний. // Зоря Полтавщини. - 1969 - 6 липня.

** Жук В. Н. Які були кріпосні театри і оркестри на Полтавщині ? // Наш рідний край. - Вип. 4.- Полтава.- 1990 -с. 35 с.

*** Залесский А. Из быта крепостного времени. // Киевская старина.- 1888 год.-Июль -с. 78 - 79

**** Из прошедшей жизни малороссийского дворянства.// Киевская старина.- 1888 год.- Октябрь-с. 149 - 161

Вистави в кріпацьких та напівкріпацьских театрах влаштовувались на

честь високопоставлених осіб: князів, поміщиків, політичних та культурних діячів. Відома урочиста вистава на честь малоросійського генерал- губернатора князя Куракіна, організована власником села Буди на Полтавщині.* Так, це той самий славнозвісний Куракін, чесноти якого оспівав І. Котляревський у відомій "Пісні на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну". Але чи заслуговував на присвячені йому пісні і вистави цей пан? Адже, як розповідає Ростислав Пилипчук, Куракін, одержавши посаду генерал - губернатора новоутвореного губернаторства Малоросії, до складу якої входили Полтавська і Чернігівська губернії, вагався - яке саме місто обрати для своєї резиденції.** Спочатку орієнтувався на Чернигів. У зв`язку з цим за його порученням цивільний губернатор І.Френсдорф у грудні 1802 року вів переговори з багатим поміщиком, власником кріпацького театру в селі Спиридоновій Буді про переведення його оперно-балетної трупи до Чернигова. Але О Куракін змінив рішення, і місцем свого постійного осідку обрав Полтаву, і тому на листі І. Френсдорфа від 13 грудня 1802 року поклав резолюцію: "Поновити відношення, що театру не потрібно".*** Ось і вся турбота. За період перебування О. Куракіна на посаді генерал - губернатора не тільки в Чернигові, а й у Полтаві спеціального, або навіть тимчасового театрального приміщення збудовано не було. Зовсім інше ставлення до театру було у наступного генерал - губернатора Полтави Я. Лобанова - Ростовського. Хоча вистави, що відбувались в його домі на початку минулого століття, мали й розважальний характер, душею домашніх прем`єр був там Іван Петрович Котляревський, що само по собі вже говорить про гарний смак та зацікавленність губернатора. За спогадами примадонни цього театру