Діяльність першого професійного театру Полтави (стр. 9 из 11)

Ильяшенко .............................................................................................25

Сахновский .............................................................................................25

Василий Галецкий..................................................................................25

В.Тарновская .........................................................................................25

18. Павел Иванович Кованько....................................................................50

19. Полковник Турский ..............................................................................25

20. Градский голова Авраам Зеленский..................................................100

А.Кандура...............................................................................................10

Бродский..........................................................................................100 .*

По цьому листу було зібрано 7 217 крб. Сам Щепкін написав:

“ Возвратясь в Полтаву, подписка продолжалась. С.М.Кочубей подписал 500 рублей, полковник Таптыков играл в карты на мое счастье и половину выигрыша подписал - 1 100 руб. Вся эта подписка поручена была кому то из канцелярии, и как это было не слишком аккуратно делано,то к тому времени, как он известил о возможности окончить дело, то собранных денег оказалось налицо 5 500 рублей, остальные недостающие деньги князь положил свои.

. * Михаил Семенович Щепкин. Жизнь и творчество.-М.-1984 г.-2 том

.

. И Новиков призвал меня к себе на дом и говорит, что князь поручил ему меня спросить, что нет ли у меня в Курске такого знакомаго человека, которому князь мог дать доверенность и переслать деньги для рассчета с опекуном, а равно и составить формальный акт. Я говорю, что в Курске есть человек, который меня всегда ласкал и давно знает, это директор гимназии И.С.Кологрив - он же был и директором театра, - и я уверен, что он, по доброте своей, не откажется похлопотать для моего счастья.” *

Кологрив, старинний приятель Щепкіна, звичайно не відказав, і гроші були передані Волькенштейн. Далі я з`ясувала цікаву історію, маючи перед собою дві різні книги: Павловського ”Заботы кн. Н.Г.Репнина о полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина”, яку я придбала в обласній бібліотеці 1905 року видання, і “Записки” самого Щепкіна , його згадки про життя, отриману мною в архівах краєзнавчого музею, 1914 року видання. Розпочну зі спогадів артиста, де він розповідає: ” В исходе 1818 года, кажется в декабре, Котляревский известил меня, что все кончено и купчая крепость прислана князю.

Эта весть меня так озадачила, что я нескоро собрался с духом спросить, какая крепость, - ведь меня князь откупал, а не покупал. Наконец решился спросить и в ответ услышал вот что:

- Это , говорит , сделано по необходимости. Опекун спрашивал разрешения для продажи, следовательно, и акт должен состояться в такой же форме, а к тому же князь своих прибавил 3 тысячи рублей, которые ты обязан, разумеется, заслужить.

- Что же , - говорю я, - отца с семейством мне надо перевезти в Полтаву, то попросите князя, чтобы он написал к опекуну,чтобы он хотя ссудил поводами для перевозки моего семейства, а то в настоящем моем положении я не имею средств, а жить на два семейства тяжело,ибо по совершении купчей отец мой, вероятно, лишится тех пособий, которые получал от имения, как и вообще все дворовые люди.

- Об этом я, говорит, скажу князю.

- Да попросите, пожалуйста, чтобы до весны не лишали его, потому что тотчас нельзя ему отправиться. У него было хозяйство, скот, лошади, пчелы,- все это надо продать, хоть за бесценок.

- Хорошо, это все князь напишет.

И вот я, вместо свободы, опять крепостной, с тою только разницею, что прежде отец получал от управляющего делами, по назначению бывших господ, хлеб, крупу, дрова, сено и жил в своем доме, а теперь все это будет на моих руках: отец, мать, брат, четыре сестры, племянница, потом я с женой и тремя детьми, что составит несчастное число тринадцать. Какой из этого будет выход, один бог разгадает. Подумаю, что при двух тысячах жалованья, которые я получаю, с тринадцатью душами семейства, я никогда не выплачу князю три тысячи, которые я (очевидна помилка Щепкіна. Йдеться про князя Н.Г.Репніна - прим.автора) заплатил. Хотя в Полтаве жизнь и не дорога, но все этих денег не достанет на содержание семейства: одна квартира с дровами около 500 рублей, потом работница, потом на тринадцать человек чайку, сахарцу, потом пища, обувь, одежа. Ну,думаю,жена у меня мастерица шить, сестры будут помогать, бог даст, как-нибудь проживем, а в будущем,что бог даст.” Як бачимо, залишилась у Щепкіна тоді лише одна надія - на бога. Князь використал вигідну можливість викупити актора, але так, щоб останній ще якось залежал від нього. Ось що повідомлає Іван Петрович Котляревський у листі Рєпніну в його маєток в Яготіні:

“Сиятельнейший князь, милостивый Государь!

Письмо вашего сиятельства, которым было угодно меня удостоить, и условия господина Анненкова о выкупе Щепкина, я сему последнему показывал; он принял таковое вашего сиятельства благодарение со слезами признательности и вечной благодарности.”*

Це вже цікаво. Як мені здалося, у Михайля Семеновича не те, щоб сліз, але й вічної вдячності князю не було. Залишаеться гадати, чи Щепкін щось змовчав про свою розмову з директором Полтавського театру, чи Котляревський не так зрозумів реакцію актора. . .

Так чи інакше, Михайло Семенович не написав про своє подальше життя в Полтаві ані жодної сторінки у щоденнику, і чи віддав він Репніну ті 3 тисячи крб., чи ні - не відомо. На мою думку - все ж віддав, тому що коли в 1821 році одержав від князя відпустку, тобто дозвіл на від`їзд з міста, залишив в 1822 році Полтаву і прибув знову до Штейна, який на той час заснував трупу в Тулі.**

У Щепкіна було багато періодів в житті: початок його акторської кар`єри дав Курський театр, потім - Харків, трупа Барсова, Калиновського, Штейна, Полтавські кони з Нальотовою та Котляревським і, вже пізніше,

Московський Малий театр, де він і закінчив свою творчу діяльність. Але вся молодість, весь розквіт Михайла Семеновича як актора, на мою думку, пройшли в Полтаві. Перші ролі, викуп з кріпацтва - все перед очима полтавців. Місту Щепкін був зобов`язаний багато чим, тому на протязі життя він підтримував зв`язки з полтавськими друзями- Імберхом, Петровським.

Російські енциклопедісти вважають, що актор по-творчому розкрився в Москві. Може це завдяки українським пісням, віршам та взагалі всієї Малоросії ? Вважаю - так. Цей артист надовго залишиться прикладом для молодих починаючих акторів нашої Батьківщини.

* Михаил Семенович Щепкин.Записки его,письма,рассказы,материалы

для биографии и родословная. - С.Петербург.-1914 г.

** Момонт А. В награду таланта актера Щепкина для основания его участи . // Комсомолець Полтавщини. - 1990 р.- 11 грудня.

4.2. Катерина Нальотова - примадонна драматичного мистецтва 20-х

років ХIХ cтоліття.

Ще перед першою світовою війною російський історик - мистецтвознавець барон Микола Миколайович Врангель, відомий,головним чином, як автор каталога Російського музею, робіт про О.Венеціанова, О.Кипренського, з історії російського дворянства, знайшов щоденник К.В.Нальотової в архіві генерала Д.Рєзвого у Марієнгофі, неподалік від Петербурга і опублікував його під назвою “История одного дома” в журналі “Старые годы” за 1913 р., подаючи також фото бюро, де збереглись записки та два портрети їх авторки.

Перебуваючи в Санкт-Петербурзі, я мала щасливу нагоду попрацювати з щоденниками актриси. Записи, що велись французською та немецькою мовами, починаються в неділю третього квітня 1810 року у Бухаресті, продовжуються у Миколаєві, але значною мірою належать до 1813 року, коли Нальотова жила в Полтаві в домі рідної сестри генеральші Надії Василівни Рєзвої. Цікаво відмітити, що дуже погано володіла Катерина Василівна російською мовою. Однак, саме вона поперше виконувала роль Наталки в п`єсі Котляревського “Наталка-Полтавка”. Про це - докладніша розповідь на підставі щоденників актриси, та також книги, написаної науковим керівником літературно-меморіального музею імені І.П.Котляревського - Євгенією Сторохою.

На час приїзду до Полтави Катерині Нальотової було 26 років, і вона була просватана за ковалерійського офіцера - графа Бервіца. Дівчина жила як звичайна молода панночка - разом з сестрою бувала на прийомах у вищих колах полтавського панства.

Чудово граючи на гітарі, співаючи, граціозно танцюючи та з успіхом виступаючи в аматорських виставах,вона ще й думки не допускала стати професійною актрисою. На захоплений відгук генерал-губернатора Я.І.Лобанова - Ростовського з приводу її акторських здібностей Катерина ображено відповідає: “Доброго ж Ви мені комплімента робите, рівняючи до актриси”.*

“ Полтава, 24 января 1813 года.

Можливо, доля цієї чарівної панночки склалася би зовсім по-іншому, як би наречений не відмовився від шлюбу з “безприданницею”. Вона тяжко зносить крах сподівань на особисте щастя. Про те саме ці обставини спонукали її ближче увійти в артистичне товариство, розвивати здібності, охочіше братися за ролі в аматорських виставах. Та ще й родинне оточення наважувало Катерину Василівну до цього. Сім`я Рєзвих була в дружніх стосунках з багатьма висококультурними діячами, що прислужилися вітчизняному мистецтву. Ось виклад одного дня з життя актриси:

Вчера была репетиция неудачного “Примирителя”. Сестра говорит, что наш директор был вне себя от радости, как я играла, и сказал госпоже Нарышкиной, что никто так хорошо не играет, как я. Третьего дня опять была репетиция “ Урок дочкам” и “ Немецкие провинциалы”. Мы пробыли весь вечер у Старого князя (це мабуть - Я.Лобанов - Ростовський - прим.автора), мне принесли гитару и я должна была петь. На завтра молодой князь (син Лобанова-Ростовського - прим.автора) пригласил нас к обеду. Таптыкову говорили его офицеры:” куда ни придешь, только и слышишь, что о Налетовой говорят, как бесподобно играла и пела на Театре.” **

* Стороха Є. Перша Наталка у Полтаві. - Полтава.- 1995 - с.140

** Врангель Н. История одного дома. // Старые годы. - С.Петербург.-- 1913 г.

Найцікавіші сторінки щоденника ті, з яких можна довідатись про рівень таланту співачки і актриси, про її стосунки з І.П.Котляревським. Cеред гарячих шанувальників Нальотової родина генерал-губернатора,генерала Білухи, родини Кочубеїв, Меншикових, Наришкіних, які з настанням щедрого літнього тепла приїздили до своїх малоросійських резиденцій. Ось знову сторінки щоденника актриси: