Полтавський державний педагогічний інститут ім. В.Г.Короленка
ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕРШОГО
ПРОФЕСІЙНОГО ТЕАТРУ ПОЛТАВИ
Підготувала: студентка 4 – го курсу
філологічного факультету
групи І4 - 18
Кирга ГАННА Андовна
П О Л Т А В А
2006
П Л А Н
I. Вступ
II.Історіографія
ІІІ.Основна частина
1.Основні риси становлення професійного театру в Полтаві
1.1 Умови для розвитку театрального мистецтва на Потавщині;
1.2 І.П.Котляревський як директор першого професійного театру Полтави;
2. Діяльність театральних закладів Полтави ХIХ-початку ХХ століття
2.1 Князь І.Долгорукий - перший критик міського театру ;
2.2 "Наталка-Полтавка"- ластівка полтавського театру;
3. Участь акторів полтавського театру в суспілно-політичному житті міста;
4. Сторінки життя провідних акторів театру Котляревського
4.1 Викуп з неволі актора-кріпака Щепкіна за допомогою полтавського театру;
4.2 Катерина Нальотова -примадонна драматичного мистецтва ;
IV. Заключення
VІ. Словник
VIІ. Додаток
1. В С Т У П
Полтава - старовинне українське театральне місто. В історії театральної культури воно найбільш відоме за часів славної діяльності Івана Котляревського та Михайла Щепкіна. Вибачливий полтавський глядач, чудове приміщення не могли не приваблювати чисельні театральні колективи. Ось чому на гастролях у нашому місті можна було зустріти не тільки різні пересувні трупи, а й визначні театральні колективи Харкова, Києва, Москви.
Останні гастролі Санкт-Петербурзського театру "Рок-опера"викликали повні аншлаги і навіть на прохання глядачів оперу було повторено кілька разів. Це показує, що інтерес до театру відроджується у наш складний і важкий час. Нашим акторам, як дізналася з історії, постійно щось забороняли. У ХІХ столітті русифікація, яка набирае обертів, стає основною перешкодою в підвищенні національної самосвідомості українського народу. Порівняно з такими престижними і розвиненими мовами, як французська, німецька та дедалі більше російська, розмовна мова неосвічених українських селян здавалось грубою, обмеженою.* Українськи дворяни вживали її, як, правило, для обговорювання зі своїми селянами простих і приземлених Серед освічених людей того часу панувала думка: оскільки селяни не могли казати чогось важливого, а якби й казали, то грубою мовою, чи ж є сенс підносити селянську говірку до рівня літературної мови? На додаток часто стверджувалось, що українська мова - це лише діалект.
Наприклад, історик Падалка Л.В. у своїй книзі 1902р. видання "Что сказало население Полтавской губернии о своем старом быте"в розділі "Мова"написав: "Ломанность языка и замена старинных песен песнями городскими, солдатскими и фабричными представляет общее явление во всех частях губернии... Как по причине изменений в языке и песнях, корреспонденты указывают на сношение жителей села с городом и городскими учреждениями, на отбывание воинской
* Cубтельний Орест. Україна. Історія. - Київ. - 1993 - с.289.
повинности, на отхожие, дальние заработки и, наконец, на влияние школы, коренным образом затрагивающее устои стараго народнаго быта".*
Вплинули на розвиток мови і також всього українського мистецтва і Валуєвський циркуляр (20.06.1868р.) та Емський указ (18.05.1876.). Подалі, при розгляді розвитку театру в Полтаві, я вкажу на зміни у ставленні полтавців до мистецтва після цих заборон українського слова. Але Котляревський взяв та й довів, що мова наша - це співуча красуня, яку треба було лише очистити від бруду, звільнити від невірних поглядів дворянства. І ось з’явилися леглндарні "Енеїда", "Наталка – Полтавка", які вже більше ста семидесяти п’яти років не сходять з конів найвідоміших театрів не лише України, але всього світу. Крім того, кінець ХVІІІ – початок ХІХ століть знаменуються зовнішнім впливом на українську громадскість ідей декабристського руху. "Нема сумніву, - зазначає Франко,- що й на Україну заходила течія тих самих думок і що під їх впливом зародилася думка про нове письменство в народній мові і про конечність розвою південно-руської народності при помочі освіти".* Декабрист Новіков (про нього буде докладніша розповідь у ІІІ розділі) , що працював у Полтаві, відіграв певну роль у формуванні світогляду Котляревського, батька сучасної української драматургії. Проблема, яку намагатимусь розв’язати, полягає в тому, що спробую у хронологічній послідовності висвітлити події життя театру того часу, а також простежити еволюцію відносин між гладачами і театром. Хочу дослідити розвиток театру в Полтаві з самого початку його існування, з ХIХ століття і діяльність перших акторів, драматургів нашого міста. Буду прагнути порівняти той театр з сучасним, тих драматургів з драматургами нашого часу, тих режисерів з нашими.
Данні питання і окреслили план моєї роботи.
Для більшої наочності робота має додаток, що складається з фотокарток, ксерокопій документів, графіків розвитку театральної творчості в Полтаві протягом ХIХ століття.
Аналіз використаних джерел хочу почати зі слів: "Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне і громадське значення, як школа, що безпосередньо давала масам все те, що придбали життя, наука і знання".*Так можна схарактеризувати саме полтавський театр на початку ХIХ століття, перший профессійний театр на Україні. Хоча, якщо поглиблено вивчати це питання, що я зробила у першій главі роботи, на теріторії Полтавської губернії того часу було два театри, і обидва з повною впевненністю можна назвати професійними. Тільки одна велика різница, як прірва, висіла між ними: перший театр катериньского вельможі Д.П. Трощинського частенько відвідували так звані "вершки суспільства"- генерал-губернатори, князі, поміщики. На це вказують однаково і дореволюційні автори, до яких належать І.Ф.Павловський з монографією - дослідженням 1905 року видання, В.Є.Бучневич із "Записками о Полтаве и её памятниках" 1902 року, придбані і опрацьовані мною в Державному Архіві Полтавської області; і вже сучасні, радянські і українськи писменники, як Микола Лазорський,що написав більш художню, ніж документальну книгу про розвиток мистецтва на Україні, зокрема в Полтаві, видану в Мельборні в 1973 році, і ряд авторів статей обласних та міських газет ("Зоря Полтавщини", "Комсомолець Полтавщини"тощо) . Серед них хочу визначити Іванова з дописом "Трічі ювілейний" від 6 липня 1969 року; Самсоненка, дослідившого розвиток театральної творчості в Полтаві протягом ХIХ століття. Обидва друкувалися в "Зорі Полтавщини".Другим же театральним закладом був створений в 1810 році під впливом Лобанова - Ростовського та Репніна перший професійний театр України, директорами якого в 1818р. були призначені О.Імберх та І.Котляревський. Бідні і прості селяни ходили туди, люди, чия мова була "грубою, обмеженою". Але ж як підвищувався моральний стан
* Чарнецький С. Історія української культури. Театр. - Київ-1993
глядачі, коли вони чули п`єси, написані саме цією мовою, знайомою їм з народження. Полтавці сприймали вистави театру Котляревського на "біс". Про це свідчать і науково-популярні, і періодичні видання, використані мною при написанні роботи. Серед них можу зазначити "Отечественные записки" - журнал за 1839 рік, де вперше рецензували "Наталку – Полтавку", особисті записки актора трупи Штейна М. С. Щепкіна, опубліковані в 1914 році і являючи собою велику цінність для вченого-науковця О. Т. Бузинного, що в 1927 році почав досліджувати розвиток "Полтавськой губернии " тощо.
Майже всі нечисельні автори розділяються на дві групи: ті,що пишуть про перший професійний театр Полтави, що виник на початку ХIХ століття під керівництвом Котляревського та Репніна, і ті, що повідомляють про минуле Просвітницького будинка ім. М. В. Гоголя, що діяв на межі століть. А період між існуванням цих двох театрів являє собою білу пляму в історії, яку я намагалась заповнити протягом всієї роботи. Чи вдалося це, чи ні - судити не мені, але ось дуже допомогли архівні джерела: афіши, програмки, що представлені в додатку як показник розвитку драматичного мистецтва в Полтаві, та також спілкування з науковими працівниками музею ім. І. П. Котляревського, краєзнавчого, а також Державного Архіву. Адже для мене фундаментом для написання праці були не тільки теоретичні, але й практичні знання цього питання.
Опрацьовуючи матеріали, я декілька разів натрапляла і на суперечності між авторами. Наведу наприклад деякі з них.
Одну з найбільш цікавих сторінок роботи являє собою особистий щоденник російского мандрівника І. Долгорукого під назвою: "Славні бубни за горами, або Мандрівка моя кудись 1810 року". Адже цей чоловік не те щоб несхвально, але з огидою писав про театр в Полтаві! В мене не було можливості працювати з цим щоденником (він знаходиться у Харківському Державному архіві), але перечитуючи статтю Р.Я.Пилипчука в журналі "Український театр" (випуск 1986 року), вперше зустрілась з такою прямою критикою. Наприклад: "Що за актриси! Які костюмчики! Які руки! Ляльки на нитці так не набриднуть, як ці живі машини!".* Цікаво, чому театр справив на Долгорукого таке негативне враження, коли всі інші автори пишуть про сценічну гру акторів з величезним захопленням. У 1839 році, наприклад, рецензент журналу "Отетественные записки" написав про "Наталку – Полтавку", що вона: "...шла, идет и будет идти, пока останется в Украине хоть один звук родного наречия".** Або: "Очевидці стверджують, яке велике враження справила на всіх та вистава (тобто "Наталка - Полтавка" - прим. автора) . Слухали пісні, затаївши подих, чутливи панночки навіть плакали, побиваючись долею безталанної Наталки та бурхливо раділи з такого щасливого й веселого кінця".*** Отже, з`ясувати причину різноманітності вражень я прагнула у другій главі.