У 1907 — 1908 рр. у Малому театрі йшли спектаклі Товариства українських артистів Саксаганського (до речі, усі афіші й оголошення до спектаклів цієї трупи були надруковані українською мовою), працював колектив видатного драматичного актора П. Самойлова. Місцева преса, зокрема газета «Южный край», опублікувала велику похвальну рецензію на виконані П. Самойловим ролі. Цього ж сезону в Малому театрі розпочалися знамениті гастролі режисера В. Мейєрхольда з трупою В. Комісаржевської. Репертуар був досить цікавий і різноманітний: п'єса «Будівельник Сольнес» та велика вистава з трьох відділень, в програмі яких — «Електра», танці в жанрі А. Дункан (Адда Корвін), «Балаганчик і ліричні сцени за творами О. Блока».
Проте вже в листопаді 1909 р. купець 1-ї гільдії В. Жаткін, скориставшись матеріальною скрутою Малого театру, купив його за 183 тисячі крб. з метою створення тут розважального комплексу з кафешантаном на зразок столичних «Ермітажу» та «Омона». Зрозуміло, що репертуар Малого театру різко змінився. Високе мистецтво було переможене великим підприємництвом. І це, до речі, стало суттєвою ознакою другого десятиріччя XXстоліття.
Театральні студії та гуртки
Із періодичних видань стало відомо ще про один аматорський колектив. На окраїні Харкова в невеликому приміщенні працював драматичний гурток студентів Харківського університету. Їх спектаклі завжди привертали увагу значної кількості глядачів. На зовсім крихітній сцені студенти поставили комедію О. Островського «Без вины виноватые». Критик відзначав вдумливу роботу режисера, по-справжньому талановиту гру акторів-аматорів. Головну роль Незнамова виконував студент Шостенко і робив це професійно, яскраво, характерно.
Крім того, театральні студії та гуртки створювалися при клубах, у Будинку товариства робітників, побудованому в Харкові в 1903—1905 роках.
Оновлені театри
Як уже зазначалося, на початку XX століття нові стилі, течії і форми в мистецтві та літературі заполонили й театральну сферу, змушуючи акторів, режисерів, а найчастіше антрепренерів, що гналися за довгим карбованцем, працюючи для тієї категорії публіки, яка прагнула тільки розважального жанру, шукати нових сценічних втілень, нової стилістики. Це був час новаторства, пошуків та експериментів. У Харкові, як і в усій країні, з'являється багато професійних і аматорських труп, що ставили короткі драми, фарси і комедії, оперети, інтермедії та скетчі. Життя таких театрів було недовгим: один-два сезони, а іноді припинялося вже після перших вистав. У моду входили театри мініатюр і естради, які працювали в залах кінотеатрів, дерев'яних павільйонах садів, парків, що суміщалися з кафе, казино, кабаре.
Одним із перших капітальних приміщень подібного типу в Харкові, як про те вже йшлося, став Малий театр після того, як його у листопаді 1909 р. викупив купець В. Жаткін, що вже на той час мав чималий досвід діяльності в цій галузі. Вклавши 50 тис. крб. у ремонт Малого театру, він добудував до нього приміщення для кафешантану із залою з похилою підлогою. Тут була сцена, кабінети, великий вестибюль і зимовий сад. У дворі спорудили довгий двоповерховий флігель з номерами для шантанних дів та їхніх гостей, а в саду «Баварія» — Літній театр із закритою сценою. На Харківській набережній, 5 створився справжній комбінат розваг, якому було присвоєно назву «Вілла Жаткіна». Щоправда, харків'яни продовжували називати театр Малим, а нову назву вживали лише до кафешантану. Про те, якими ж насправді були такі заклади, свідчить відгук члена Державної думи фон Дітмара: «Ніде кафешантани не відзначалися таким відкритим цинізмом, розбещеністю, як у Харкові. Всі ці Жаткіни, Тіволі відкрито розбещують юнацтво — їх давно час би знищити». Та діяльність жаткінського видовищно-концертно-розважального підприємства продовжувалася майже до революції 1917 року.
Ще один невеликий театр мініатюр та оперети за проектом того ж архітектора Цауне було побудовано в 1915 році. Спочатку його називали Театр мініатюр «Пельцер», а згодом — Катерининським (розмістився на Катеринославській вулиці). Тут відбувалися концерти, драматичні спектаклі за участю гастролерів і місцевих акторів. Неподалік від Катерининського театру в 10-х роках відкрився ще один театр мініатюр С. Сарматова, де щовечора давали по дві вистави легкого жанру за участю шансонеток і часто лунали зі сцени напівпристойні куплети у виконанні самого власника театру.
Театр кабаре
Більш богемним, вишуканим вважався жанр театру-кабаре. «Щодо кабаре у нас зараз розмах», — писав відомий тогочасний критик О. Р. Кугель у 1910 році. І він аж ніскільки не перебільшував. Гамірна, бурхлива хвиля дещо модернізованих розваг зненацька заполонила міста Росії саме в 10-х роках XXстоліття. Слідом за Москвою та Петербургом з блискавичною швидкістю кабаре починають відкриватися і в Харкові. Вони мали незвичні назви і приваблювали місцеву публіку легкими, інколи доволі вишуканими програмами. У таких напівтеатриках-кабаре ставилися невеликі п'єси, скетчі, що не потребували дорогих декорацій і костюмів, не займали багато часу і місця. Перший подібний заклад — «Голубе око» — відкрився в 1910 р. у приміщенні Польського будинку прем'єрою «Незнайомка» О. Блока. Театр пробував себе у різних жанрах — від політичного шаржу до кінематографії, але така розпорошеність успіху не принесла, і театр поступово сам по собі припинив діяльність.
Кінематограф
Нагадаємо, що кіно виникло наприкінці XIX століття: у 1895 р. з'явилися перші фільми французів — братів О. та Л. Люм'єр, яких вважають винахідниками кіно. Проте ще в 1893 р. механік Новоросійського університету в Одесі Й. Тимченко за участю професора цього ж університету М. Любимова сконструював кінознімальний та кінопроекційний апарати. Та за іронією долі всесвітня слава кіновинаходу дісталася братам Люм'єр.
У грудні 1896 р. у Харкові вперше у приміщенні оперного театру відбулася демонстрація небувалого «чуда техніки» — кінематографа. Харків'яни з газет уже знали про те, що винахід французів братів Люм'єр проник до обох російських столиць, а ось тепер «рухлива фотографія» з'явилася й у провінційному Харкові. Але на відміну від Москви та Санкт-
Петербурга у Харкові в програмі сеансу поряд з іноземними зйомками демонструвалися й кадри, зроблені на місцевому матеріалі й показані А. К. Федецьким — професійним харківським фотохудожником. На перших своїх кінокадрах Федецький зафіксував урочисте перенесення чудотворної Озерянської ікони з Курязького монастиря до Харкова та джигітовку козаків Оренбурзького полку на Кінній площі. Кіносеанс Федецького мав небувалий успіх, про що свідчить захоплений відгук рецензентів у місцевій газеті «Южный край». Через деякий час Федецький приступив до нових кінозйомок на залізничному вокзалі. Громіздким кіноапаратом кращої іноземної марки він зафіксував кадри до майбутнього сюжету «Вигляд Харківського вокзалу в момент відходу потяга».
Протягом кількох років Харків відвідували заїжджі гастролери зі своїми кіноапаратами та стрічками. Кінофільми демонструвалися в цирку братів Нікітіних, у садах «Прикажчиків» та «Комерційного клубу», у міських театрах. Зацікавилися кінематографом і власники харківських розважальних закладів. Вони почали закуповувати кінопроектори. І новий атракціон разом з клоунами, шпагоковтачами, ліліпутами та іншими «єдиними у своєму роді артистами» посів чільне місце в кафешантанах, які у свою чергу теж впливали на кінематограф, вимагаючи продукції своєрідного ґатунку. «Пікантні сценки» перекочовували з кафешантанів до кінематографів, де демонструвалися імпортовані з-за кордону, а згодом і вітчизняного виробництва, «фільми для мужчин». Такі напівлегальні нічні сеанси відбувалися й у Харкові. Критика негативно оцінювала подібні фільми «французького жанру» і відзначала, що вони «отруюють уяву, засмічують, забруднюють її ... і зводять усю зацікавленість життям до роздягань та перевдягань». Відомий співак О. Вертинський із цього приводу зазначав: «... Кінематограф тоді мистецтвом не вважали. Це була, на думку багатьох, дуже примітивна розвага, щось на зразок балагану, оснащеного найновішою [на ті часи!] технікою». Урядові структури, Харківське міське самоврядування намагалися боротися з поширенням подібних видовищ, перш за все вдаряючи по кишенях власників розважальних закладів. Спочатку було збільшено податки з кафешантанів у загальнодержавному масштабі, а в 1910 р. Харківська міська дума своєю постановою збільшила збір на користь міста з усіх розважальних і видовищних закладів, звільнивши від сплати цього податку тільки благодійницькі, загальнодоступні навчальні та науково-популярні заходи, а також ті, що влаштовувалися в міському театрі.
ВИСНОВОК
У досліджуваний період завдяки активізації громадського та культурного життя у місті створювалося чимало аматорських колективів української та російської драми. Вагомий внесок у справу залучення народних мас до театрального мистецтва зробили народні будинки та робітничі клуби.
Таким чином, театральне життя як на професійному, так і на аматорському рівні на початку XXстоліття у Харкові просто-таки вирувало. Театральні діячі брали активну участь у становленні українського та російського модерного драматичного мистецтва, опановуючи творчість молодих драматургів, виховали цілу плеяду талановитих акторів, сприяли розвиткові режисерської майстерності.
Список використаної літератури
1. Багалій Д. І. «История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655 по 1905 год)» – Х. 1994. – т. 2 – С.562-580
2. Станіславський С. К. «Музыкальное и театральное исскусство Харькова в начале ХХ ст.» – Х. 1980 – с. 352-360